Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

28
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 188
Перейти на сторінку:

- Я тобі не дозволю і пальцем торкнутися ні Альбрехта, ні Мерліна! – між пальцями в неї промайнули іскорки.

- Ти нічого не зробиш! – сірі очі Белли потемніли. Від них одразу повіяло загрозою. Дівчина зробила крок на Раду, змусивши її відступити до балкону. - Ти права! Не потрібний мені цей Альбрехт! Це я йому щодня приношу вино! І якщо він зіп'ється, це буде накраще! Діадема Великої герцогині все одно буде в мене!

-Я не дозволю! – твердо сказала Рада, мало не зашипівши.

- Ні! Це я тобі не дозволю втручатися у наші справи! - принцеса зробила ще крок.

- Нарешті вилізла справжня твоя натура! - плюнула в неї Рада.

Рада відчула, що ноги у неї ковзали по кам'яній підлозі. Їй не хотілося впасти перед нею рачки. Відступаючи, дівчина відчула за собою балкон. Раптом щось ззаду хруснуло.

Принцеса Белла більше не вичікуючи вчепилася в її сукню і штовхнула до балюстради. Рада закричала, мало не заплутавшись у сукні. Дівчина ще не зовсім розуміла, що діється. Утримуючи рівновагу, Рада сама вхопилася за її спідницю.

- Я тебе знищу! - прошипіла Белла, здуваючи з лиця пасма зламаної зачіски.

- Спробуй! - вишкірилася Рада і, схопивши її за волосся, вдарила об стіну. Метушня тривала кілька хвилин.

  Рада скрикнула, коли Белла її штовхнула на підлогу. Тендітна на вигляд дівчина виявилася досить сильною. Вдарившись головою об камінь, Рада мало не знепритомніла.

Побачивши, що її суперниця ослабла, Белла попрямувала до неї, щоб закінчити розпочате. Принцеса, мабуть, хотіла скинути Раду з вежі. Дівчина швидко розгадала її задум і, перш ніж та встигла щось зробити. Піднявши руку, Рада промовила заклинання.

- Лікурембо.

Посковзнувшись на замерзлому балконі, принцеса не втримала рівновагу і полетіла на балюстраду. Вона навіть не встигла закричати, як та під її вагою хруснула і обвалилася разом із нею.

Рада, придушивши крик, кинулася до краю. Вона побачила, як Белла схопилася за рештки балкону.

- Допоможи! - простягла вона одну руку до Ради; у її очах тепер чітко читався жах. Розпатлане темне волосся розвівав холодний вітер, закриваючи очі, а руки зісковзували з каменю. - Будь ласка!

Рада простягла їй руку, але вмить у свідомості спалахнули останні слова Белли. І разом із цим у неї з руки зірвалося полум'я. Суперниця страшенно закричала і, випустивши руку, полетіла вниз із вежі.

Рада важко дихаючи дивилася, як та падає. Нею тієї ж миті опанував жах.

«Я її вбила!» - Рада позадкувала назад, і тільки коли опинилася біля стіни, змогла підвестися на ноги.

Ось чому двері до цієї вежі були зачинені! Балкон перебував у аварійному стані! Рада не пам'ятала, як вибігла з кімнати, і як бігла гвинтовими сходами. Перед очима все ще стояла картина, де вона штовхає Беллу до балкону.

«Або я, або вона!»

Аж раптом її за руку хтось схопив. Рада скрикнула, спробувавши вирватися до того моменту, як побачила, хто її тримає. Кінець! Кінець! Тепер її стратять!

- Мовчи! – почувся досить знайомий чоловічий голос, і чиясь рука затулила їй рота.

Рада підняла перелякані очі й побачила Альбрехта. Від цього серце в неї стало битися ще сильніше.

- Ал, я не хотіла... Ал...

- Я знаю все! - вхопивши сильніше за руку, Альбрехт потяг її вниз сходами. - Швидко звідси!

Рада вже сама не відчувала, що відбувається довкола. «Навіщо він її кудись тягне? Здати варті? Він ненавидить її?» Скільки думок зараз крутилося в голові у дівчини.

 Рада трохи прийшла до тями, коли побачила перед собою двері своєї кімнати. Вштовхнувши її всередину, Альбрехт зачинив двері на ключ. Поки Рада не оговталася від шоу, він підбіг і закрив штори.

- Швидко, знімай із себе сукню! – наказав він. Бачачи, що Рада перелякано глипає, він сам підскочив до неї, та став відстібати хутро на ліфі, а потім і гудзики. – Знімай, говорю!

Злякана його суворим тоном, Рада сама почала швидко розстібати гудзики на ліфі. Вона так і не зрозуміла, що від неї хоче Альбрехт.

Хлопець нервово кинув погляд га двері. Витягнувши з-під подушки нічну сорочку, він кинув її Раді.

- Одягайся!

Дівчина беззаперечно виконувала все, що він каже, лише іноді схлипуючи.

- Годинник! Чому він не б'ють опівдні? - раптом осікся Альбрехт.

Хлопець уперше за десять хвилин просто глянув на неї. Побачивши переляканий погляд, він не зміг її нічим втішити.

- Ось випий це! Так потрібно! – Альбрехт дістав з кишені маленький скляний флакончик і, відкривши його, всунув у руки Раді.

Дівчина, захлинаючись сльозами, піднесла його до губ і випила залпом. Не минуло й п'яти секунд, як рука її здригнулася і флакон упав на килим, дивом не розбившись.

Рада підняла на Альбрехта затуманені очі і з губ зірвались ледь чутні слова.

- За що? - тіло обм’якло і вона, втративши твердь під ногами впала йому на руки.

Альбрехт відніс її на ліжко і накрив ковдрою.

- То була отрута? Ти мене ненавидиш? – важко дихаючи промовила Рада.

- Не зовсім! Ти ж сама казала, не забувай, хто ти! Це таке зілля, що викликає хворобу! Її важко визначити і дізнатися, коли ти захворіла! Тебе ніхто не бачив, коли ти гуляла. Тому за симптомами ти сьогодні ніяк не могла підвестися з ліжка! Отже, це був просто нещасний випадок! Я тобі даватиму антидот! Головне,  урятувати тебе тепер від суду! Скоро її знайдуть, і його не уникнути! Зараз я покличу лікаря, він тебе огляне!

Альбрехт підвівся з краю ліжка і вже попрямував до дверей, як його гукнула Рада. Хлопець озирнувся і завмер.

- Вибач, що зруйнувала твоє весілля.

- Не вибачайся! Це була моя помилка! - сказав він і вибіг з кімнати, закривши її на ключ.

Рада закотила очі й застогнала. Зілля Альбрехта викликало в неї жар.

- Я зовсім забула, що ти син травниці… - промовивши одними губами, Рада закрила важкі повіки, занурившись у пітьму.

1 ... 67 68 69 ... 188
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармонія (2), Анна Стоун», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гармонія (2), Анна Стоун"