Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Розділ 23

Нещодавно розпочався тисяча шістсот шістдесят шостий рік. Чомусь його всі боялися… Ну три шістки, ну і що? Рада тільки фиркала, коли чула подібну дурню.

Принцеса Белла розповідала за обідом, що її астролог передбачив, що цей рік у неї буде не дуже щасливим. Але принцеса, мабуть, не сильно повірила його словам. Рада подумки молилася, щоб пророцтво збулося.

Минуло ще кілька днів. Настало п'яте січня. На той час температура впала ще нижче, навколо лежав білий пухнастий сніг.

Мерлін і Фредерік, які нещодавно повернулися до Заргансу, допитувалися, як йдуть справи у Альбрехта з Беллою. Весілля було призначено на дванадцяте січня. І ніхто з них не зрадів, якби воно зірвалося.

Про ті події, що відбувалися на Лукулусі, вони не поспішали ділитися. Усі незабаром були зайняті передвесільними турботами. Усі, крім нареченого.

Час летів стрімко. Здавалося, його хтось підганяв. Рада знову помітила, що Альбрехт напився, але на цей рад її до себе не підпустив. Зачинивши магією двері.

«Раніше він грав на гітарі чи співав. А зараз і це він не міг. Бо Беллі не подобаються чоловіки, які вміють співати. А ті, хто через це тільки п'є?» Рада закипала, як той чайничок забутий на вогні.

До весілля залишилось якісь два дні. Мабуть, не тільки вона виходила з себе від обурення. Наречена теж затаїла злобу, шукаючи привід, щоб її позбутися, бо очорнити перед Мерліном не вдалося.

Увечері пройшов мокрий сніг, а вночі вдарили морози, тож сьогодні було дуже слизько.

Рада шкодувала, що у неї немає ковзанів, вона б із задоволенням покаталася на льоду. А поки такої можливості не було, Рада гуляла замком. Через похолодання їй довелося вдягнути теплу сукню з хутром. Воно їй подобалося більше, ніж усі інші. Дівчина любила все нове та красиве.

Гуляючи замком, Рада майже нікого не зустрічала. Їй випала можливість насолодитися самотністю. Тим паче треба було змиритися з думкою, що через два дні Альбрехт одружується.

Змиритися….

Дівчина не могла повірити, що вона так просто здалася. Але що їй робити? Адже сама своїм вчинком штовхнула його до неї. А чи мав вибір? Навіщо вона тоді накинулася на нього?

Рада слабо вірила, що, якби вона тоді поговорила з ним, цього не сталося б. Як не намагайся, відмова завжди буде відмовою. І це боляче.

В одному з коридорів Рада зустріла Беллу. До цього моменту дівчина вже майже змирилася з її існуванням. Але бачити не хотіла. Белла ж навпаки була налаштована рішуче. На ній була нова сукня з червоного оксамиту. Навіть Рада мимоволі прикусила губу, її мало не пробрала заздрість.

- Нам потрібно поговорити! - як ні в чому не бувало заговорила з нею Белла.

- Я слухаю! - зітхнула Рада, розуміючи, що розмови не уникнути.

- Не тут! Навіть стіни мають вуха! - вона відчинила двері, що вела до вежі.

Рада знизала плечима і пішла слідом за нею сходами. Це виявилася найвища вежа у замку. З неї відкривався чудовий краєвид на парк та місто. Біля неї протікала ще не зовсім замерзла річка. Рада зрозуміла, що вони йдуть на балкон, на самій вершині. Не найкраще місце для розмови. Ну, хоча б, ніхто не підслухає.

Рада тут ще ніколи не була, тільки чула від слуг, що тут вже давно не прибирали. Вона тоді не поцікавилася, чому двері, що ведуть до вежі, були раніше зачинені.

Відчинивши другі двері, вже на вершині, дівчини вийшли до невеликої круглої кімнати. З речей усередині нічого не було, лише візерунки з павутини та товстий шар пилу.

Мабуть, і цього Беллі виявилося замало, відчинивши ключем щільно зачинені двері на балкон, вона відійшла вбік, запрошуючи Раду увійти.

Щойно дівчина ступила на кам'яний балкон її відразу обдало холодним вітром.

- Говори, що тобі треба!

- Ти маєш поїхати звідси!

– Що? Навіщо я маю кудись їхати? – насупилась Рада.

- У нас за два дні весілля! Ти будеш зайвою!

– А-а! Зрозуміло! Не хвилюйся, я не заважатиму вам! - відвела від неї погляд Рада.

– Поки ти тут, ми не зможемо жити спокійно! Ти заважаєш нашому щастю! - вп'ялася в неї поглядом Белла.

- Щастю? – Рада зміряла її поглядом. - Про яке щастя ти говориш? Через тебе він почав пити! А ти навіть не помітила!

- Ну і що? Я це знаю!

Рада так і заклякла з напіввідкритим ротом. Ця інформація була несподіваною.

- І ти дозволиш йому руйнувати своє життя?

- Ти нічого не розумієш! У нього є титул! І тепер буде дружина! Цього вистачить для щасливого життя!

- Для тебе! Але не для нього! – стиснула кулаки Рада. - Ти бачиш у ньому тільки крон-герцога!

- Бери вище! Я бачу у ньому Великого герцога! - посміхнулась Белла.

Рада мало не розсміялася від такої дурні.

- Альбрехт не зможе стати Великим герцогом, поки є Мерлін!

- А раптом з ним щось станеться?

Так, ось що насправді хоче Белла! Влади! Очі Ради спалахнули ненавистю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍