Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."

— Quo peregrinatur grex.

Монах повільно пополотнів.

— Запуск у дію, домне?

— Я просто намагаюся дізнатися статус плану. Нікому про це не кажи. Звісно, тебе він зачепить. Приходь, коли закінчиш.

— Звичайно.

— Chris’tecum.

— Cum spiri’tuo[200].

Контур розімкнувся. Екран погас. У кімнаті було тепло, але Джошуа тремтів. Він визирнув у вікно, де передчасно сутеніло через піщану бурю. Далі протипилового загородження понад магістраллю, котрою, розплившись огнями в імлі, сунула валка вантажівок із ввімкнутими фарами, нічого не було видно. Через якусь мить він збагнув, що біля воріт, які вели з під’їзної дороги на автостраду, хтось стоїть. Обрис постаті можна було ледве розгледіти тільки тоді, коли повз неї у сяйві фар проносилися автомобілі. Джошуа знову здригнувся.

Фігура, безперечно, належала пані Ґральс. Він упізнав її по формі каптура на лівому плечі, а ще — по своєрідних рухах голови. Чернець засмикнув штори на вікні й увімкнув світло. Його не лякала потворність старої пані. Світ бачив і не таке, що стосується генетичних вад і генетичних розіграшів. У нього самого на лівій руці досі виднівся шрам від ампутованого ще в ранньому дитинстві шостого пальця. Однак тієї миті про спадок Diluvium Ignis хотілося забути, а пані Ґральс була його яскраво вираженою спадкоємицею.

На письмовому столі він навпомацки знайшов глобус і покрутив його — перед очима Джошуа пропливли Тихий океан і Східна Азія. Де? Де саме? Ніби рулетку, він розкручував кулю усе швидше, раз по раз плескаючи по ній долонею, під якою розпливлися в одній ляпці материки та океани. Ваші ставки, пані та панове. Куди? Він різко загальмував глобус великим пальцем. Банк зриває Індія. Пані, забирайте. Несамовита інтуїція. Чернець знову розкрутив глобус, аж поки вісь не заторохтіла; «дні» пролітали як найкоротші миттєвості. Аж раптом Джошуа зауважив, що куля обертається в протилежному напрямку. Якби матінка Гея викидала такі піруети, то сонце сходило би на заході і сідало би на сході. І час побіг би назад? Казав же тезка мого тезки: «Сонце, спинись над Гівеоном; ти, о місяцю, в долині…»[201] — воістину, хитрий трюк, ще й корисний в ті часи. Назад, о сонце, et tu, Luna, recedite in orbitas reversas…[202] Він і далі крутив глобус у зворотному напрямі, так ніби сподівався, що симулякр Землі міг змусити Хроноса повернути час назад[203]. Третина мільйона обертів — і назад повернуться дні до Diluvium Ignis. А ще краще скористатися моторчиком, і відмотати аж до початків Людини. Монах знову зупинив кулю великим пальцем. І знову ця шалена інтуїція.

Він барився в кабінеті і знову страхався походу «додому» — всього лишень на інший бік автомагістралі — в населені привидами минулого стіни, що й досі подекуди складалися з каміння, видобутого поміж бетонних руїн цивілізації, котра загинула тисячу вісімсот років тому. Перейти трасу — те саме, що перепливти еон. Тут, у корпусах з алюмінію та скла, він — технік у майстерні, де події — це явища, котрі належить спостерігати з метою дати відповідь на запитання «Як?», але не «Чому?». По цей бік дороги падіння Люцифера — всього лише висновок, видобутий із холодних цифр, цвірінькання лічильників радіації та раптового коливання стрілки сейсмографа. Та в старому абатстві він покидав бути техніком, там він — чернець Христа, буклегер і запам’ятовувач у громаді Лейбовіца. Там лунатиме запитання: «Навіщо, Господи, навіщо?» Але воно й так уже пролунало. На що абат сказав: «Приходь».

Джошуа потягнувся за своїм подорожнім клунком і вирушив на поклик начальника. Аби уникнути зустрічі з пані Ґральс, він скористався підземним переходом, адже не мав часу на приємну розмову зі старою біцефалічною пані[204], яка торгувала помідорами.

Розділ 25

Греблю прорвало. Кількох мужніх голландських хлопчиків знесла несамовита повінь і вимила їх геть із Тексаркани в заміські резиденції. Там вони коментарів не давали. Решта залишалася на своїх місцях і вірнопіддано затикала нові пробоїни. Але всі навколо говорили про наявність деяких ізотопів у повітрі та на вулицях. Із газетних шпальт криком кричали заголовки: «УПАВ ЛЮЦИФЕР».

Міністр оборони (в бездоганному однострої та ідеальному гримі) незворушно зберігав самовладання і знову виступав перед журналістською братією; цього разу прес-конференцію транслювали по телебаченню в усій Християнській коаліції.

Репортерка: Ваша честь, ви маєте напрочуд спокійний вигляд, незважаючи на факти, перед лицем яких ми всі стали. Двічі порушувалося міжнародне право, в обох епізодах, згідно з угодою, можна говорити про акти агресії. Невже це анітрохи не бентежить воєнне відомство?

Міністр оборони: Мадам, ви всі добре знаєте, що в нас немає воєнного відомства, у нас — міністерство оборони. І наскільки мені відомо, міжнародне право було порушене лише раз. Ви би не хотіли мені повідомити про другий епізод?

Репортерка: А про який із них ви не в курсі? Про катастрофу Іту-Ван чи попереджувальний пуск над південними регіонами Тихого океану?

Міністр оборони (раптом набагато суворіше): Я впевнений, що репліка мадам не відображає її заколотницьких настроїв, але я схильний їй довіряти і з полегшенням можу констатувати, що обвинувачення азійської сторони є цілковито наклепницькими, адже так звана катастрофа Іту-Ван є наслідком випробування їхніх озброєнь, а не наших!

Репортерка: Якщо не довіряєте, то можете запроторити мене за ґрати. Ставлячи запитання, я спиралася на нейтральне джерело інформації на Близькому Сході, згідно з яким катастрофа в Іту-Ван — наслідок азійських підземних випробувань, які проявилися на поверхні. Те саме джерело стверджує, що згадане випробування було зафіксоване нашими супутниками, й у відповідь на нього ви негайно відповіли попереджувальним пуском ракети із космосу. Заряд упав десь на південний схід від Нової Зеландії. Тепер же із ваших слів виходить, що катастрофа в Іту-Ван також справа наших рук?

Міністр оборони (з силуваною терплячістю): Я визнаю право журналістів на об’єктивність, та навіть саме припущення, що уряд Його Величності зумисне порушить…

Репортерка: Його Величності одинадцять років, і називати цей уряд його не тільки архаїка, а ще й вкрай безчесно. Дешевий викрутас! Спроба зняти з себе відповідальність і все заперечувати з власних…

Ведучий: Мадам, будь ласка, збавте тональність і тримайтеся в рамках..

Міністр оборони: Годі, годі. Мадам, якщо ви справді не можете обійтися без фантастичних обвинувачень, то я їх цілком заперечую. Ми не проводили жодних випробувань, що спричинили так звану катастрофу Іту-Ван. Так само в мене немає інформації і про жодні інші епізоди підриву ядерних боєзарядів, що відбулися на днях.

Репортерка: Дякую.

Ведучий: