Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Ні. - впевнено заявив Сорок Третій. - Чотири. За ці роки я отримаю багато таких знань, які будуть мені не доступні на звичайній формі навчання. Це плюс не лише для мене. Але й для вас. А якщо ви виявите кмітливість, то знайдете спосіб вплутати мене сильніше і без цієї оплати. Справи я більше ні з ким не маю. Алхімія – моя пристрасть. Дайте мені час у лабораторії, і я там працюватиму. Бо сам того хочу. Гроші – приємне доповнення. Але я маю бути впевнений у своєму майбутньому. Тож чотири.

- І скільки просить той збирач крихт? - байдуже спитав Залізна рука.

- Я не знаю. - відповів хлопчик, знизавши плечима.

- Ти прийшов просити гроші, але не знаєш скільки тобі потрібно? - ще більше здивувався драйтл.

Сорок Третій насупився.

- Думаю, вам не вдалося знайти іншого алхіміста там, де ви були, який зміг би полагодити артефакт.

- Та й тут таких щось не видно. - усміхнувся Залізна рука.

- Я полагоджу. Але натомість мені потрібні чотири роки.

- До кінця року працюватимеш безкоштовно. - висунув свою вимогу драйтл.

- До кінця навчального року. - уточнив Сорок Третій.

- Календарного. - не погодився з ним Залізна рука.

- До середини осені. - пішов на компроміс хлопчик.

- До кінця осені.

- Ні.

Обидва драйтли вперли один в одного погляди. Зрештою, Залізна рука посміхнувся.

- Добре. Якщо сума виявиться солідною, то можлива поява додаткових умов нашої угоди.

- Ні. Чотири роки за один артефакт. Безкоштовно до середини осені.

- Артефакт має виглядати ідеально. - погрозливим тоном промовив Залізна рука.

Хлопчик кивнув головою. Незабаром йому надали доступ у підвальне приміщення. Воно добре висвітлювалося безліччю ламп. Білі стіни. Дві двері. З одних прийшов він, про призначення інших хлопчик нічого не знав. Чотири столи складені в один ряд посеред кімнати. Уздовж стін знаходилися шафи та стелажі. Два охоронці зайшли разом із ним. Залізна рука показав йому на стіл посередині.

- Працюватимеш там.

- Мені потрібні уламки інших артефактів. Або непрацюючі інші, щоб я міг з них витягнути матеріал для ремонту.

Залізна рука засміявся. Він похитав головою.

- Хлопчику, не хочу тебе засмучувати, але жоден алхіміст не може робити те, про що ти зараз подумав. Я маю багато інших матеріалів. Твоє завдання полягає в тому, щоб знайти такий сплав, який би виявився максимально схожий на той, з якого створено артефакт. І залатати ним дірки. Зрозумів? Для цього багато розуму не треба. Можеш починати.

Він невдоволено пройшов повз Сорок Третього ледь не зачепивши його плечем і вийшов з кімнати. Два охоронці залишилися. Один стояв біля вхідних дверей, інший перемістився на другий кінець кімнати. Напевно, спостерігають, щоб учень нічого не стягнув. Хлопчик глянув на ящик, що стояв під столом. Він був набитий різними залізними штуками. Метал різного кольору із різними додатковими елементами. Сорок Третій мав підібрати метали так, щоб зовні отриманий сплав був невідмінним від матеріалу артефакту. Працювати він не поспішав. Безкоштовна робота до середини осені – не зовсім те, чого йому хотілося. Але чотири роки навчання з чорними накидками того вартували. Напевно. Сорок Третій розпочав роботу.

За три вихідні він не зміг досягти повної подібності. Одна спроба виявилася кращою за інші. Хоча при детальному розгляді він зміг знайти відмінності, але вирішив перейти до наступного пункту у його плані – поєднанні з артефактом. Весь четвертий вихідний він витратив на те, щоби спробувати пов'язати матеріал артефакту зі створеним ним самим. Нічого з того не вийшло. Ще додавало проблем те, що йому було не зручно працювати увесь час під пильним наглядом. Щоразу доводилося ставати так, щоб вони не бачили, як він пальцями торкається матеріалу. Після першого такого вихідного, коли йому й плашку з кори доводилося ховати весь час, він попросив плашку Залізної руки. З нею полегшало, адже тепер не треба було весь час шукати таке місце, щоб обидва охоронці не бачили його обману.

На свій п'ятий вихідний він прийшов до Залізної руки і зажадав кілька шматків артефактів. Той дивився на нього невдоволено. Весь цей час він жодного разу не приходив до лабораторії. Жодного разу не цікавився, як просуваються справи. Ні разу навіть не розмовляв із хлопцем. Здавалося, що Зеленка і та виявляє більше інтересу до його занять. Вона щиро цікавилася, чим саме він займається та як просуваються його досліди.

Сорок Третьому вже набридли ці безрезультатні спроби створити матеріал та прикріпити його до артефакту. Він хотів якнайшвидше з цим покінчити. І плату за навчання треба було вносити заздалегідь.

На цей раз Залізна рука спустився до лабораторії особисто. Він відкрив залізну скриню. Судячи зі звуку, там був якийсь хитрий замок. Можливо, з використанням Аста. Драйтл приніс хлопцю три шматки різних розмірів. Хлопчик наказав йому відійти. Потім швидко очистив один із шматків від піктограм. Сам артефакт, який вимагав ремонту, був уже давно ним очищений. Сорок Третій приклав уламок до того місця, де не вистачало шматочка напрямної. Сині піктограми закрутились у повітрі. Він завмер. Йому здалося, що він знає, яку піктограму потрібно застосувати. І це не одна з універсальних, про які він дізнався із книг. Інша. Можливо, він бачив її у послідовності піктограм на залізній руці чи на якомусь іншому артефакті. Хлопчик потягнувся за цією піктограмою та викликав її. Вона влетіла прямо йому до рук.

Спалах.

Сорок Третій відсапнувся, випустив плашку з рук і відійшов на крок від столу, витираючи очі.

- Що ти зробив? - заволав Залізна рука.

Хлопчик розплющив очі, але перед ними стояв тільки білий спалах. Лише за хвилину зір почав приходити в норму. Залізна рука хмикнув, схилившись над столом. У руках він тримав артефакт. Сорок Третій підійшов ближче.

- Ідеально. Як… як це ти зробив? - не дивлячись на хлопчика бурмотів драйтл.