Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Сорок Третій не підводив голови. Йому ця розмова не дуже подобалася. У нього складалося стійке відчуття, що він підвів ректора.

- Так тому і бути. З наступного року навчатимешся з чорними накидками.

Хлопчик підняв голову і роззявив рота.

- Але знай, там буде важче. Чорні накидки — це окрема частина поліота. Нашого поліота. Вони існують лише у нас. І вибирають туди найкращих із усіх чотирьох поліотів. Тільки найкращих. Не знаю, навіщо це тобі, але я готовий на це піти заради тебе самого. Тобі потрібні нові почуття. Ти ще не знаєш, що передбачуваність та стабільність – найкраще, що може трапитися з тобою в житті. Спробуй чорні накидки. Нехай буде так.

- Але ж я провалив випробування. - благаючим тоном сказав Сорок Третій.

Серафеїм усміхнувся.

- Відразу після твоєї битви із зубочистками Ксантом заявив мені, що хоче бачити тебе у себе в групі. Я довго намагався тебе захистити від нього. Але, як виявилося, марно. Тільки знай, навчання там коштує дорого. Всі предмети, що ти вивчав би, якби ти залишився у мене, будуть у твоїй програмі і там. Але інші коштують грошей. І не малих. Подумай, чи ти зможеш роздобути потрібну суму.

Ректор вийняв якісь папери і старанно почав вдавати, що зайнятий їх вивченням. Сорок Третій ясно відчував його невдоволення. Він підвівся, попрощався з ректором, і пішов до себе в корпус. Говорити Восьмому та Двадцять Сьомому про цю розмову він не мав жодного наміру.

Сорок Третій помандрував у свою таємну кімнату. Він передумав йти до корпусу, поки емоції, що вирують усередині нього, хоч трохи не стихнуть. Він у чорних накидках. Серафеїм незадоволений цим. Як і тим, що він ходить до Залізної руки. Потрібно багато грошей. А скільки? Він і не спитав. Ще це випробування. Друзі, які тепер не зовсім друзі. Варто було багато про що поміркувати.

У таємній кімнаті він сів за стіл. Там було холодно, але зараз це зовсім не турбувало. Хлопчик вийняв коробку з дрібничками. Коли він смикав їх у руках, то міг спокійніше мислити. Треба було все розкласти по поличках. Хлопчик відчув пальцями знайомі вигини. Так, штуковина, яку дав Древен. О, мабуть, треба було дещо перевірити. Він поклав штучку на стіл і підняв руки. Піктограми закружляли по кімнаті над його головою. Сорок Третій приклав руки до металу. І побачив їх. Стрункі ряди піктограм. Декілька рядів. Не повних, тому що в його руках був лише уламок. Хлопець придивився до них. Він запам'ятав нові піктограми. Потім зробив те саме з іншим осколком. Там нових піктограм виявилося лише дві. Потім він зробив те, чого ще ніколи не робив. Притулив руки до уламка і викликав піктограми розщеплення. Універсальні. Вони підходили до всього. Тільки направив він їхню силу не на сам уламок, а на ті піктограми, що були в ньому вбудовані. Бух! І немає піктограм. Сорок Третій перевірив ще раз. Метал став очищений від них. Він узяв другий уламок і очистив його від піктограм. Перша частина експерименту пройшла успішно. Друга була не менш колосальною за своїм задумом. Хлопчик склав два уламки разом і викликав піктограму трансформації. Лише за секунду в нього на столі лежала тонка трубка, створена з двох уламків стародавнього артефакту. Артефакту, з яким жоден алхіміст не міг нічого вдіяти.

Сорок Третій мовчки крутив у руках частину чогось вічного.

Весною повернувся Залізна рука. У свій перший вихідний після його повернення Сорок Третій сидів у нього в домі.

- Дивись, що я привіз. - сказав він, киваючи на стіл.

Хлопчик підійшов. Артефакт. Він уже навчився визначати це на око. Йому й плашок не потрібний був, щоб зрозуміти, з чого той створений. Циліндричні форми. Два кола та чотири напрямні, які з'єднували ці кола. З одного боку було глибше посаджено ще одне коло, яке з'єднувалося з найближчим колом трьома прутиками. Дві довгі напрямні виявилися пошкоджені. Одна перебита, тріщину можна побачити, якщо придивитись. У іншої не вистачало шматочка приблизно сантиметр завдовжки. І один прутик був взагалі відсутній у меншого кола, адже, швидше за все, їх теж має бути чотири.

- Ну що? - запитав Залізна Рука.

- Зламано.

- Що, правда? Хм, треба повернути.

Сорок Третій глянув на нього і зрозумів, що той жартує.

- Я міг би взяти цю штуковину і подивитися, чи зможу я…

- Ні, ні, ні. - засміявся Залізна рука. - Звичайно, ні. Ти знаєш, скільки він коштує? Більше, ніж ти, повір мені. Я маю лабораторію. Працюватимеш там під наглядом.

Хлопчик усміхнувся. Він побачив для себе гарний шанс.

- Я маю можливість пройти поглиблений курс з майстерності алхімістів у поліоті.

- Я не твоя мамка, мені навіщо таке розповідати. - огризнувся Залізна рука, шукаючи поглядом чашку.

- Мені потрібні гроші.

- Займи. Напиши листа батькам. - драйтл нарешті побачив чашку і пішов за нею.

- Я хотів би, щоб ви сплатили за навчання в рахунок того, що я полагоджу артефакт.

Залізна рука засміявся.

- Полагодиш? Якщо ти його полагодиш, то я весь поліот куплю разом із Серафеїмом. Ні. Я думав, що ти зможеш зробити його таким, щоб він виглядав так, ніби його полагодили. Зрозумів? - він налив вина і сьорбнув. - Я ж не дурень. Ти гадаєш, я торгую ними перший день? Їх не можна відремонтувати. Може, ти знайдеш спосіб підлатати їх так, щоб вони виглядали менш зіпсованими. Тоді я зможу продати це дорожче, ніж купив. І заробити. Дійшло?

- Якщо я це зроблю, ви заплатите за навчання за чотири роки.

- Давай, спочатку за рік. А потім побачимо, що ти ще зможеш зробити для мене.

- Чотири. - наполягав хлопчик.

- Рік. - відрізав Залізна рука.

Сорок Третій стиснув зуби.

- Ви навіть суми не знаєте, але все одно торгуєтеся. Хочете, щоб я був змушений увесь час працювати тут, заплутавшись у вашій павутині.

Залізна рука здивовано підняв брови і перестав пити. Він поставив чашу на стіл і обернувся до хлопчика.

- Молодець. Ти вже почав щось розуміти. Якщо так, то ти розумієш, чому я так роблю. І розумієш, що я не можу вчинити інакше. Глухий кут. Один рік.