Читати книгу - "Останній письменник, Марек Краевський"

– Поглянь на них, — сказала вона, вказуючи на чотирьох людей, які сиділи пліч-о-пліч перед екраном. – І впивайся власним милосердям. Ти щойно врятував життя одному з них. Один із них мав би тут померти, якби ти не прийшов сюди добровільно, якби втік. Але ти свідомо прийняв рішення. А лише свідома і добровільна жертва є для нас найкращою.

Очі Скриптора вирячилися від здивування. Він хотів щось запитати, але тільки змочив кляп наступною порцією слини.

Він їх добре бачив. В кріслі сидів комісар в наручниках. Потім Тимон Петрі вдихав нікотин через інгалятор. Брудний і неголений. Поруч з ним тремтів і чухав шию Матеуш Віташек у такому ж стані.

При вигляді останнього чоловіка серце Скриптора застукотіло, як відбійний молоток. Подалі від усіх, охопивши щоки руками, сидів Йонаш у своєму інвалідному візку.

— Я тобі поясню, інакше ти зіжреш цей кляп. – усміхнулася Брунетта. – Один із них мав би померти, якби ти не добрався сюди. Але ти тут… І тут ти помреш.

Вона перейшла на німецьку.

– Беріть його, — кинула вона. – Час починати шоу!

Останній день 2077 року

Скриптор стояв, прив'язаний до візка для перевезення меблів. Позаду нього на важкій червоній завісі, що мальовничо коливалась під впливом потоків повітря, крутився й дув у різні місця величезний вентилятор. За нею чувся гомін схвильованих голосів.

Він побачив якусь тінь, що рухалася по завісі. Тінь зупинилася посеред сцени. Голоси зовні поволі почали стихати.

– Ave, Averne! – прогриміло привітання, підсилене мікрофоном.

– Ave! – вирвалися голоси і вибухнули оплески.

– Вітаємо на нашій зустрічі Нового року! – озвався польською чоловічий голос. – Я радий, що вас так багато, двісті тридцять одна особа, з усієї Пан'Європи та світу! Два плюс три плюс один - це наше число. Шість, шість, шість.

Оплески тривали ще деякий час.

– Для нас, жителів Нижньої Сілезії, це велика честь, що ми можемо організувати п’яте святкування Нового року на честь нашого Господа!

Тінь подовжилася на фоні завіси; мабуть, оратор підняв руку. Публіка повністю стихла.

– Ось програма сьогоднішнього вечора! З цього моменту ми припиняємо подачу алкоголю! Наші пігмеї зникають, вони повертаються до міста, вони не можуть бачити нарративних містерій. Будь ласка, не приймайте нічого прямо зараз, якщо хочете зберегти тверезий розум. Хто з вас не буде пильним, хто не уважно стежить за подіями, які проходять під час нашого шоу, нічого не виграє! Але винагорода величезна. Кожен із вас заплатив дві тисячі пан'євро, щоб взяти участь у цьому видовищі, єдиному у світі, найтаємнішому і найжахливішому, бо воно закінчиться смертю головного героя…

Скриптор видихнув. Він був героєм. Він зрозумів, що наближається його кінець. Він мав бути Гераклом, який витягує Цербера з Аїду, але замість цього буде Іфігенією, покладеною на вівтар.

– За вирахуванням різних витрат організатори виділили переможцеві майже чверть мільйона! Я кажу "майже", тому що все залежить від ваших ставок...

По залі рознісся шум.

– Правила вам відомі, ми їх не змінювали п’ять років, але процедура змушує мене ще раз вам їх нагадати. Перед нами нарратоспектакль смерті.

Хвилина мовчання.

– Незабаром на сцені з'явиться солонарратор та розповість вам складну та насичену діями історію, яка, звісно ж, ​​буде показана на великому екрані, а пізніше буде доступна в нашій закритій, секретній та захищеній мережі. Головний герой буде вбитий однією з осіб, що виступає в розповіді. А якщо цього не станеться, якщо ніхто з них не наважиться, то прийде ваш час. Того з вас, хто це зробить, буде обрано випадковим чином серед глядачів. І він буде тим, хто відпустить важіль люка, а потім отримає головний приз. Однак ця лотерея є останнім засобом, оскільки ми віримо, що один із побічних героїв уб’є героя головного! На радість усім тим, хто робить ставку на цю побічну особу!

З аудиторії долинув потужний крик.

– Отже, план такий: ви слухаєте історію, а в самому кінці у ваших фонокулярах висвічується список потенційних убивць людини за завісою, яка вже вмирає від страху. Він містить лише побічних героїв цієї історії. Ви робите ставки на те, хто з них вб'є. Сума – тисяча пан, не менше. Ви робите ставку лише на одного. Потім на сцену по черзі виходить кожен з учасників. Один з них, ми не знаємо, хто… Один з них натисне на важіль, і головний герой буде повішений. Тоді на екрані відображатимуться останні думки та образи, які зареєстрував його мозок. І все це завдяки чіпу від компанії Brainjuicer, яка є одним із наших спонсорів! Вітаємо її власника, президента Ллойда Галанта з Лос-Анджелеса!

Тоді хтось підійшов до Скриптора, приклав до голови тример, що дзижчав, зголив йому волосся в одній точці і щось туди приклеїв. Ймовірно, передавач Brainjuicer. В аудиторії лунали поодинокі вигуки на честь президента Галанта.

– А зараз найкращий час, – перебив їх конферансьє, – познайомитися з головним героєм усієї історії. Цей чоловік, якби йому не заткнули рота, міг би виплеснути на вас той самий крик, який вигукували римські гладіатори на честь імператора. Ті, хто йдуть на смерть, вітають тебе! Ось, вас вітає злим оком, звірячим страхом... Той, хто сьогодні загине на славу Господа нашого, як новорічна жертва!

Завіса розсунулася. Двоє чоловіків підштовхнули візок зі Скриптором до центру сцени. Зі стелі спустилася мотузка з петлею. Її затягнули Скрипторові на шиї. Потім один чоловіків підійшов до дерев’яного помосту, біля якого стирчав залізний важіль із гумовою ручкою.

Він смикнув його. Дерев’яна платформа розсунулася. Під нею зяяла бетонна яма три метри завглибшки зі стінами, вкритими темними бризками.

Платформу закрили, підштовхнули до неї візок, затягли його на дошки люка й поставили посередині. До Скриптора підійшов невідомий лисий чоловік у смокінгу. Він глянув засудженому в очі й поплескав його по плечу. У залі вибухнув сміх.

– А тепер, – обернувся лисий до залу, – а тепер зустрічайте нашого солонарратора!

Музика. Барабанний дріб і фанфари. Червоні прожектори, білі світлові кола літають по сцені, мов роздратовані бджоли.

Раптом одне з них зупинилося й висвітлило високу струнку постать, що виходила на сцену в довгих, до підлоги, чорних шатах.

– Пані та панове, — вигукнув конферансьє. – Привітаймо оплесками! Перед вами Хіларі Петрі!

Чоловік, який отримав такі бурхливі оплески, підійшов до краю сцени і почав кланятися глядачам. Тоді він трохи відступив і став біля Скриптора. Він повернувся до нього