Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

—Ні, ви ж бачите, я тут наче в ув’язненні. Потрібно маму вивезти в безпечне місце, щоб до неї не добрався батько. Лише коли вона буде в надійному місці, я зможу протистояти батькові відкрито, - з упевненістю заявила лікарю, розправляючи свої плечі.

—За маму не хвилюйся, добре що ти будеш з нею на зв’язку, хоча це також небезпечно. Є ймовірність, що твій телефон прослуховується. Завтра спробую вам організувати останню зустріч. У мене є надійний притулок у Сполучених Штатах Америки. Це комфортабельна квартира в Нью-Йорку, про яку знаєш лише ти, - сумно усміхнувся лікар, —ще нещодавно я мріяв про спокійну пенсію, проте поява твоєї матері внесла корективи у  мої плани.

—Що ви маєте на увазі? Вона вам сподобалася? – лікар лише сильно зімкнув губи і потер підборіддя.

Це відкриття виявилося для мене одночасно хвилюючим і приємним, як смак нової страви.

—Можу лише сказати, що Естер заслуговує на найкраще життя, і я докладу усіх зусиль, щоб повернути їй віру в цей світ і людей, - відповів ухильно співрозмовник, проте я вловила справжню зацікавленість мамою не просто як пацієнткою, а як жінкою.

—Я ціную вашу допомогу, - взяла за руку лікаря і поглянула йому у вічі.

—Ананіє, тобі потрібно більше думати про себе. За тиждень я тебе випишу і ти потрапиш до щупальців свого батька. Діагноз стане для тебе вироком, який не дасть змоги вирішувати усі питання самостійно. А після заміжжя чоловік оформить на тебе опікунство, - його слова прозвучали як удар громом.

Ще деякий час я дивилася розгублено, проте в душі була вдячна професору за відвертість. Ілюзії зараз зайві.

—Ви праві, мені потрібно добре підготуватися до цього весілля і зробити його найвідомішою подією в Греції, - не приховала зловтішної усмішки від лікаря. —Якщо ви гарантуватимете мамі безпеку і зможете привезти її на весілля, то ефект буде подвійним…

—Ананіє, не забувай ким є твій батько. Я можу гарантувати безпеку твоїй матері, але не тобі. Добре усе обдумай, поки є час. Я на вашій стороні, і за свої роки заслужив авторитету серед людей, в тому числі й успішних, проте не варто, щоб твої образи брали верх. Зрештою, після весілля, можливо за кілька місяців, я буду наполягати на повторному обстеженні і зміг би заперечити твою психічну неадекватність та змінити твій діагноз. В такому випадку ти б отримала свободу, але все ще не розлучення. Якщо йти поступово, крок за кроком, можна з часом добитися справжньої свободи.

—Лікарю, ви пропонуєте не опиратися батькові, а робити усе за його сценарієм? Я не хочу такого «щастя»  ні собі, ні матері, ні своєму братові. Я не бажаю, щоб цей мерзотник, що думає лише про власну вигоду, може гратися чужими життями. Ви ж бачите, що він зробив з моєю матір’ю? Ви ж бачите, у що перетворив мене. Я навіть вийти з палати не можу самостійно, без пильної охорони? Я не піду на його умови і компроміси. Тому я пропоную вам також взяти участь у його розгромі на весіллі. Я хочу, щоб усі дізналися яким він є мерзотником. А якщо побачать реальні докази – мою справжню маму Естер, то він не відвертиться і тоді ніякі кошти не допоможуть зам’яти скандал, що буде на очах сотень свідків.

Лікар добре обдумав мої слова і промовив:

—Я готовий, але потрібні і інші докази. Вони у тебе є?

—Мама говорила про лікаря-реабілітолога. Він міг би підтвердити, що вона усі ці роки була у фактичному ув’язненні в монастирі.

—Це може бути доречним аргументом, - він занотував у своєму блокноті, —проте боюся цього замало.

—Мені вдалося знайти цікаву інформацію щодо родини Пехленевідіс…

Після цих слів, Алехандро Далларас сильно напружився.

—Кажи, це може бути ключем до вашого порятунку.

—Усі порівняння свідчать про те, що дев’ять років тому саме мій батько допоміг Андроніку Пехленевідісу вийти з фінансової кризи. Між ними увесь цей час простежується непростий зв’язок. Мені здається, що Андронік знав про маму і шантажував його усі ці роки, а батько тому так ретельно ховав маму. Мені незрозуміло лише одне: він міг її вбити в монастирі, але не зробив цього. Мабуть, у ньому є щось хороше…

Психіатр покрутив головою:

—Ананіє, ти все ж наївна дівчина, яка вірить у добро і зовсім не обізнана у жорстких правилах цього світу. Естер він не міг вбити, якщо про це знав Андронік. Але саме цю інформацію я можу перевірити, - загадково промовив лікар і дописав у блокноті «Андронік».

—Але як? Ви знаєте Андроніка Пехленевідіса? – не змогла приховати свого здивування.

—Так, - коротко відповів, — А тобі варто ще раз усе обдумати. У твоїх розумових здібностях я не сумніваюся, але не дай своїм емоціям вийти на перший план. Будь обережною і поміркованою.

Він піднявся з крісла і обійшов стіл, наближаючись до дверей:

—Ананіє, очікуй пізно ввечері дзвінка від мами, навіть якщо це буде інший невідомий номер, - натякнув лікар.

Лише після того він відчинив двері і промовив у коридор:

—До побачення, Ананіє Варбург. Завтра в цей час чекаю на повторний візит.

Як і завжди, мене очікувала медсестра. А в кінці коридору, ніби випадково, тинявся один з батькових охоронців.