Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"

Вона єдина людина, якій я могла в цьому класі довіряти. Тому розповіла про вибрик Костянтина.

- Я спробую дізнатися, почекай.

Сім хвилин я крутилася у кріслі, барабанила по столі і пиляла нігті. До поки мені не прийшло повідомлення з адресом. Я вже відписувала дякую, як Софія зателефонувала.

- Ти збираєшся туди їхати? Сама?

Я підтвердила. Якщо не достукаюся до нього сьогодні, то завтра вже буде пізно.

- Я з тобою! – вигукнула рішуче. – Якщо ти звісно не проти...