Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

якою іншою мовою — так само, як цифру «4» по-різному вимовляють носії англійської, російської, фінської та індонезійської мов як «фо», «чєтирє», «нелья» й «емпат» відповідно. Мабуть, найважливішим окремо взятим кроком у історії письма було запровадження шумерами фонетичної репрезентації спершу для написання абстрактних іменників (для яких не існує зрозумілого зображення) за допомогою знаку, що позначав інший, зображуваний іменник, котрий мав те саме фонетичне звучання. Приміром, не складе труднощів намалювати впізнаване зображення стріли, але важко створити впізнаване зображення життя. Проте обидва ці слова вимовлялися «ті» шумерською мовою, тож зображення стріли почало означати «стріла» або «життя». Потенційну двозначність ліквідовували, додаючи спеціальні знаки (детермінативи), які не вимовлялися, але вказували на категорію іменників, до якої належав денотат зображення. Лінгвісти називають це кардинальне нововведення, яке сьогодні лежить в основі каламбурів, принципом ребуса.

Відтоді як шумери наштовхнулися на фонетичний принцип, вони почали застосовувати його набагато ширше, ніж просто для написання абстрактних іменників. Ним стали користуватися для написання складів або літер, що виконували функцію граматичних закінчень. Наприклад, в англійській мові не зовсім зрозуміло, як зобразити поширений склад «-tion», але ми натомість можемо намалювати картинку, яка ілюструє дієслово «shun»1, котре вимовляється так само. Знаки із фонетичним змістом також використовували для «почастинного» написання довгих слів у вигляді низки малюнків, кожен із яких відтворював звучання одного складу. Це так само, як написати англійське слово «believe»44 45 («білів») у вигляді зображення бджоли («Ьее», що звучить як «бі») та зображення листка («leaf», що звучить як «ліф»). Фонетичні знаки також давали змогу писарям використовувати один піктографічний знак для групи пов’язаних слів, як-от «tooth» («тус»)46, «speech» («спіч»)47 і «speaker» («спіке»)48, а вислідну неоднозначність розв’язувати за допомогою знаку із фонетичним змістом, наприклад, додаючи знак, який позначає звучання «two» («ту»)49, «each» («іч»)50 і «peak» («пік»)51.

У такий спосіб шумерське письмо акумулювало в собі складну мішанину трьох типів знаків: логограм, які позначають ціле слово або назву; фонетичних знаків, які фактично вживалися для написання окремих складів, літер, граматичних елементів або частин слів; і детермінативів, які не вимовлялися, але відігравали важливу роль у розв’язанні двозначностей. Однак фонетичні

Малюнок 12.3. Зображення раджастанської або гуджаратської школи в Індії початку XVII сторіччя. Шрифту як і більшість індійських      , походить

jfa

! '<£

від староіндійського шрифта брахмі, який, своєю чергою, напевно через дифузію ідеї зазнав впливу арамейської абетки (близько VII cm. до н. е.). Індійські шрифти перейняли ідею абетки, але форму літер, їх послідовність і репрезентацію голосних було вигадано самостійно без наслідування зразка

знаки шумерського письма були далекими від повноцінного силабарію або абетки. У деяких шумерських складів не було жодних письмових відповідників; один знак міг вимовлятися по-різному і один знак міг бути як словом, так і складом або окремою літерою.

Крім шумерського клинопису, інший неспростовний приклад самостійного зародження письма в історії людства походить із мезоамериканських суспільств корінних американців, мабуть, півдня Мексики. Мезоамерикан- ське письмо вважають незалежним у його витоках від письма Старого світу, позаяк немає переконливих доказів донорманських контактів між суспільствами Нового світу та писемними суспільствами Старого світу. Ба більше, вигляд мезоамериканських письмових знаків повністю відрізняється від вигляду будь-якого шрифту Старого світу. Відомо близько десятка мезоамериканських шрифтів, більшість із яких між собою пов’язані (наприклад, через свої числові й календарні системи) і більшість із яких поки що розшифровано лише частково. На сьогодні найдавніші збережені шрифти Мезоамерики (близько 600 р. до н. е.) походять із сапотекських теренів Південної Мексики, але найліпше розшифровані належать низовинному майянському регіонові, де найдавніша із відомих записаних дат відповідає 292 р. н. е.

Попри свої незалежні витоки і відмінний вигляд знаків, майянське письмо спиралося на принципи, які, по суті, нагадували принципи шумерського письма і будь-якої іншої західноєвразійської письмової системи, яку стимулювала шумерська. Як і шумерське, майянське письмо містило як логограми, так і фонетичні знаки. Логограми на позначення абстрактних слів часто утворювали за принципом ребуса. Це означає, що абстрактне слово записували за допомогою знака, який позначав легко зображуване слово зі схожим звучанням, але іншим значенням. Як і знаки японського силабарію кана та силабарію мі- кенського лінійного письма Б, майянські фонетичні знаки були переважно знаками складів, які містили один приголосний і один голосний звук (як-от «та», «те», «ті», «то», «ту»). Як і літери старосемітської абетки, майянські силабічні знаки походили від зображень предметів, вимовляння яких починалося з цього складу (наприклад, майянський силабічний знак «не» нагадує хвіст, який у перекладі на майянську звучить як «нег»).

Усі ці паралелі між мезоамериканським і стародавнім західноєвразійським письмом свідчать про базову універсальність людської творчості. Хоча шумерська і мезоамериканська мови не мають жодного особливого зв’язку між собою серед мов світу, обидві породили однакові базові проблеми під час перенесення їх на письмо. Ті розв’язання цих проблем, які шумери винайшли до 3000 р. до н. е., були перевинайдені за півсвіту від них давніми мезоаме- риканськими індіанцями до 600 р. н. е.

За можливим винятком староєгипетського, китайського письма та письма острова Пасхи, про які йтиметься далі, всі інші письмові системи, хоч би де і коли їх створювали, були, схоже, похідними від варіацій шумерського чи давньомезоамериканського письма або від систем, які отримали стимул від цих двох. Однією з причин такої невеликої кількості незалежних зароджень письма є надзвичайна складність його винайдення, про яку ми вже говорили. Інша причина в тому, що шумерське або давньомезоамериканське письмо та похідні від них системи упередили інші можливості незалежного винайдення письма.

Нам відомо, що розвиток шумерського письма зайняв щонайменше сотні, навіть тисячі років. Як ми переконаємося далі, передумовами цього поступу були кілька характеристик суспільства, які визначали, чи це суспільство матиме користь від письма і чи зможе воно утримувати своїм коштом потрібних для цього фахових писарів. Ці передумови склалися в багатьох інших суспільствах, окрім шумерського і давньомексиканського, наприклад, у староіндійському, критському й ефіопському. Однак шумери й стародавні мексиканці були першими у Старому й Новому світі відповідно, у кого ці передумови виникли. Після того як шумери й стародавні мексиканці винайшли письмо, деталі або принципи їхнього письма стрімко поширилися на інші суспільства до того, як останні змогли подолати неодмінні століття або тисячоліття самостійного експериментування. Таким чином, потенціал інших, незалежних експериментів із письмом було упереджено або зірвано.

Поширення письма відбувалося одним із двох протилежних методів, паралелі яким можна виявити в історії технологій та ідей. Хтось винаходить щось і ставить його