Читати книгу - "Земля Санникова"

розширятися й знову впаде багато каміння, цього разу просто на замет.

Поївши, швидко взялися за справу: двоє піднялися сходинками на верх стіни, захопивши мотузки, двоє лишилися внизу; одні за одними втягли обоє нарт, байдару, речі; потім відв’язали й погнали нагору собак, крім одного, якого вночі вбило каменем, він упав згори. Горюнов, ідучи останнім із нещасливого майданчика, підійшов ще раз до краю, глянув і прошепотів прощальні слова загиблому товаришеві.

Пригоди Микити

У день відходу Товаришів Горохов прокинувся досить пізно; його розбудили голоси жінок:

— Де Аннуїр? Вона, мабуть, утекла вночі до свого чоловіка, білого чаклуна! Не послухалася заборони!

— Ідіть і приведіть її сюди! — пролунав голос Амнундака.

— Тягніть її за волосся, якщо не піде! — додав жіночий голос. Тут Горохов згадав, що його товариші збиралися піти цієї ночі, і йому стало важко. Він швидко почав одягатися, щоб дізнатися, чи вони пішли. Але раніше, ніж він закінчив, повернулась Аннуен і дві інші жінки, послані за Аннуїр, і заявили засмученим тоном:

— Оселя порожня, немає Аннуїр, немає білих чаклунів, один собака залишився!

— Чи добре ви дивилися? Вони, мабуть, закуталися в ковдри й сплять, — сказав Горохов.

— Ми хотіли ввійти але собака почав гарчати на нас. Ми покричали — ніхто не відгукнувся. Хіба померли?

— Я сам подивлюся, — заявив Горохов, — прямуючи до виходу.

— Приведи Аннуїр сюди! — гукнув йому вождь.

Горохов, ідучи до землянки, уже не сумнівався, що товариші пішли. Але він сподівався, що вони залишили йому якусь вказівку, як пояснити онкілонам їхній вчинок; в усякому разі, він хотів обдумати спокійно, що сказати Амнундаку, щоб не погіршити свого становища. У землянці його зустріла лагідним скавчанням Пеструха, яку ті, що пішли, замкнули, щоб вона не ув’язалася за Кротом і за ними. Його погляд одразу ж упав на папірець, приколотий до одного зі стовпів. Він прочитав його по складах кілька разів, щоб краще запам’ятати, і повернувся до землянки Амнундака.

— А де Аннуїр? — накинулася на нього зараз же Аннуен.

— Зачекай! Дай сказати! Білі люди пішли на своє стійбище за теплим одягом. Бачиш — сніг, холодно, а в них одяг там. І мені обіцяли принести. Завтра надвечір повернуться.

— Звідки ти все це знаєш, якщо вони пішли? — закричав Амнундак.

— А ось тут написано, вони мені залишили листа. На, прочитай! — сказав Горохов, стримавши сміх і простягаючи папірець.

Амнундак, покрутив його в руках, побачив на ньому якісь чорні знаки й заявив:

— Пошлю це шаманові — він дізнається, чи правда, що ти сказав.

— А нащо Аннуїр пішла з ними? У неї теплий одяг тут! — не вгамовувалася ревнива Аннуен.

— Значить, вона кохає сильніше, ніж ти! — відрізав Горохов.

— Вождь заборонив мені його кохати — я слухаюся наказу вождя.

— Авжеж, а вона не слухається, тому що більше кохає його.

— Вона тільки друга дружина, сама нав’язалася…

— Досить, жінко! — перервав Амнундак.

Він сидів ще з папірцем у руках і не знав, що йому робити: чи послати негайно погоню за тими, хто пішов, або повірити словам Горохова й зачекати. У нього ще залишався один із прибульців, і йому здавалося, що вони не підуть без свого товариша.

І тут у нього промайнула думка: а чи не пішли білі чаклуни до священного озера, щоб висушити його, як минулого разу, коли вони Горохова теж залишили вдома?

Він одягнувся, вийшов із землянки, викликав із собою трьох воїнів, і наказав їм сходити до священного озера й подивитися, чи не там білі люди або чи не були там. Повернувшись, він сказав Горохову:

— Ти залишайся тут, у моїй оселі, поки не повернуться інші. До обіду посланці повернулися й заявили Амнундакові:

— Білих людей на священному озері немає, але вони були там — ми бачили їхні сліди на снігу: три великі сліди й один менший.

— От бачиш, ти збрехав мені або вони збрехали тобі у своєму листі! — гукнув Амнундак, звертаючись до Горохова, а потім запитав воїнів: — А священне озеро знову висохло?

— Ні, великий вождь, воно не висохло — воно стало навіть більше, вода вийшла з берегів і до жертовного каменя не можна підійти.

Амнундак спохмурнів: він не знав, добра це чи погана ознака, що озеро вийшло з берегів. І, як завжди у скрутних випадках, понадіявся на шамана.

— Ідіть і розкажіть шаманові все, що ви бачили… Постривайте!.. Як ви дізналися, що сліди на снігу залишили білі люди? Ви знаєте їхнє взуття?

— Сліди, власне, були ведмежі, — відповів старший із воїнів, — але ми гадаємо, що білі чаклуни могли перетворитися на ведмедів, щоб ми не дізналися за слідом, куди вони ходили.

Горохов розсміявся. Онкілони зі здивуванням подивилися на нього, а Амнундак спитав сердито:

— Чому тобі так весело?

Горохов похопився, що для нього невигідно зневірювати онкілонів у могутності білих, і відповів:

— Мені стало смішно, що вони й Аннуїр перетворили на ведмедицю: адже їх троє, а слідів воїни бачили чотири.

— Так, так, четвертий слід менший — мабуть, жіночий! — підтвердили воїни.

— Добре, ідіть до шамана, — вирішив Амнундак. Повернувшись, посланці доповіли, що шаман сам хоче піти до священного озера, а потім прийде сюди на моління, і наказав приготувати жертовного оленя.

Горохов, за кожним кроком якого, за наказом Амнундака, стежили воїни, лежав на своїй постелі й гадав, чи добре він зробив, що залишився сам в онкілонів. Якщо стануться ще якісь нещастя, онкілони знову почнуть приписувати їх йому або відходу його товаришів, або й тому, й другому. Можуть вимагати від нього те, що він зробити не може, почнуть погрожувати… Хіба мало чого можуть вигадати ці люди!

Чи не втекти теж? Товариші обіцяли чекати на нього два дні. Тільки тепер його стережуть, і піти нелегко. А що ще намолить ввечері шаман? Він зовсім було засмутився, і тільки його дружина Раку, яка підсіла до нього, розважила його своїми розмовами.

У сутінках з’явився шаман, пошептався з Амнундаком, потім сів до вогню погріти свої кістляві руки; він дивився вперто на полум’я, і губи його беззвучно рухалися. Потім підняв голову й сказав:

— Час настав!

— Жінки, беріть дітей і йдіть до оселі білих людей — вона порожня. Сидіть там, поки вас не покличуть! — розпорядився вождь.

Горохову стало страшно. Останнього разу жінок так само висилали з оселі на час моління, після якого була кривава нічна жертва на березі священного озера. Про неї він дізнався вперше сьогодні від своєї дружини, яка випадково обмовилася.

Чи не задумав шаман і цього разу ввести озеро