Читати книгу - "Homo Deus"

героєм незмінно виявлявся лицар, а не столяр чи селянин, бо селяни не здійснювали героїчних вчинків.

Зверніть увагу, що ці герої не зазнавали скількох-небудь значних внутрішніх змін. Ахілл, Артур, Роланд і Ланселот були безстрашними воїнами з благородними поглядами на світ ще до того, як почали свої пригоди, і залишалися безстрашними воїнами з тими самими поглядами наприкінці. Усі людожери, яких вони вбивали, і всі принцеси, яких вони врятували, свідчили про їхню хоробрість і стійкість, але зрештою мало чого навчили їх.

Гуманістичний наголос на почуттях і сприйнятті, а не на вчинках, трансформував мистецтво. Вордсворт, Достоєвський, Діккенс і Золя не звертали уваги на хоробрих лицарів і нерозсудливість. Замість цього вони описували, що почували звичайні робітники й домогосподарки. Дехто вважає, що «Улісс» Джойса є апогеєм цього сучасного наголосу на внутрішньому житті, а не на зовнішніх діях. У 260 тисячах слів Джойс описує один день із життя дублінців Стефена Дедалуса й Леопольда Блума, які протягом того дня... ну, досить про те.

Мало хто насправді прочитав «Улісса» від першої до останньої сторінки, однак та сама зміна наголосу характерна значною мірою і для нашої масової культури. У Сполучених Штатах реаліті-шоу Survivor[18] часто хвалять (або звинувачують) за перетворення реаліті-шоу на божевілля. Survivor було першим реаліті-шоу, яке піднялося на верхній рядок рейтингу Нільсена [19], а в 2007 році журнал Time включив його до сотні найграндіозніших ТБ шоу за весь час. Кожного сезону двадцять суперників у мінімальних купальниках опиняються ізольовані на якомусь тропічному острові. Вони повинні пройти різні випробування, і протягом кожного епізоду вони голосують за виключення одного з них. Той, хто залишиться останнім, принесе додому один мільйон доларів.

Аудиторія в Греції часів Гомера, у Римській імперії чи середньовічній Європі сприйняла б цю ідею як знайому і вельми привабливу. Двадцять суперників входять, і лише один виходить. «Чудово!» — думав би гомерівський принц, римський патрицій чи лицар-хрестоносець, сідаючи до перегляду. «Зараз ми побачимо захопливі пригоди, битви не на життя, а на смерть, незрівнянні прояви героїзму і зради. Воїни, напевно, битимуть один одного в спину чи вивалюватимуть їхні нутрощі, щоб усі бачили».

Яке розчарування! Удари в спину і вивернуті нутрощі залишаються просто метафорою. Кожен епізод триває близько години. З них п’ятнадцять хвилин займає реклама зубної пасти, шампуню й пластівців. П’ять хвилин присвячено неймовірно дитячим завданням на зразок того, хто зможе накидати найбільше кокосів в обруча чи хто з’їсть найбільшу кількість жуків за хвилину. Решту часу «герої» просто розповідають про свої почуття! Він сказав, я сказав, і я відчуваю це, а я відчуваю те. Якби лицар-хрестоносець справді сидів і дивився Survivor, він, мабуть, схопив би свого бойового списа і розтрощив телевізора через нудьгу й роздратування.

Нині ми можемо думати про середньовічних лицарів, як про дикунів, позбавлених почуттів. Якби вони жили серед нас, ми послали б їх до психотерапевта, який дойоміг би їм розібратися зі своїми почуттями. Саме це сталося із Бляшаним Лісорубом у «Чарівнику Країни Оз». Він іде по дорозі з жовтої цегли разом з Дорогі та її друзями, сподіваючись, що, коли вони досягнуть Країни Оз, великий чарівник наділить його серцем. Та й Страшило хоче мізків, а Лев — хоробрості. Наприкінці своєї подорожі вони виявляють, що великий чарівник — шарлатан і не може дати їм нічого такого. Однак вони відкривають дещо значно важливіше: усе, про що вони мріяли, уже було в них самих. Не було жодної потреби в якомусь богоподібному чарівникові, щоб стати чуйним, мудрим чи хоробрим. Вам просто треба йти дорогою із жовтої цегли й відкритися всьому досвіду, що прийде до вас на цьому шляху.

Точнісінько такий самий урок отримують капітан Кірк і капітан Жан-Люк Пікар під час подорожі через Галактику на космічному кораблі Enterprise, Гекльберрі Фіни і Джим, пливучи вниз по Міссісіпі, Ваєт і Біллі, що женуть свої мотоцикли Harley-Davidson у «Безтурботному наїзнику», та й численні персонажі в міріадах інших кінофільмів про подорожі, які виїжджають зі своїх домівок у Пенсільванії (а може, Новому Південному Уельсі), подорожують на старому кабріолеті (а може, на автобусі), переживають різноманітні пригоди, що збагачують їхній досвід, звертаються до самих себе, розповідають про свої почуття і врешті-решт досягають Сан-Франциско (а може, Еліс Спринґс), як кращі й мудріші індивіди.

ПРАВДА ПРО ВІЙНУ

Формула Знання = Сприйняття х Чутливість змінила не лише нашу масову культуру, а й наше власне усвідомлення таких важких речей, як війна. Протягом майже всієї історії, коли люди хотіли знати, чи конкретна війна була справедливою, вони запитували Бога, священні писання, розпитували королів, аристократів і священиків. Мало кого цікавили думки і сприйняття рядового солдата чи звичайного цивільного. Воєнні оповідання, такі як у Гомера, Вергілія й Шекспіра, зосереджувалися на діях імператорів, генералів і видатних героїв, і хоча вони не приховували страхіть війни, це більш ніж нівелювалося довгим меню слави й героїзму. Рядові солдати з’являлися у вигляді або штабелів трупів, складених якимось Голіафом, або масою, що несла тріумфатора Давида на своїх плечах.

Погляньте, наприклад, на цю картину битви під Брейтенфельдом, що відбулася 17 вересня 1631 року.

Художник Жан-Жаю Вольтер прославляє короля Ґустава Адольфа Шведського, який привів свою армію того дня до вирішальної перемоги. Ґустав Адольф височіє над полем битви, наче якийсь бог війни. Створюється враження, що король керує битвою, як шахіст рухає фігурами. Самі фігури здебільшого нічим не вирізняються, виглядаючи маленькими цяточками на задньому тлі. Вольтера не цікавило, як вони почувалися під час атаки, відступу, убивства чи смерті. Це натовп без облич.

Навіть коли художники зосереджувалися на самій битві, а не на командирі, вони все ж дивилися на неї згори і значно більше цікавилися колективними маневрами, а не особистими почуттями. Візьміть, наприклад, картину Пітера Снеєрса, що зобразила битву на Білій горі в листопаді 1620 року.

Ця картина зображує визначну перемогу католиків у Тридцятилітній війні проти єретиків-протестантів. Снеєрс хотів відзначити цю перемогу, методично виписуйчи різні формування, маневри й рухи військ. Можна легко ідентифікувати різні військові частини, їхнє озброєння і позиції в ході битви. Снеєрс вважав менш важливими переживання й почуття рядових солдатів. Як і Жан-Жак Вольтер, він змушує нас спостерігати за битвою з вигідної позиції богів Олімпу й королів і викликає у нас враження, що війна — це велика гра в шахи.

Якщо ви придивитесь уважніше, для чого вам може