Читати книгу - "Нафта"

пасся, трясучи часом хвостом, а часом довгою гривою, час від часу, тварина підводила голову й нюхала вітер. І ця дивовижна, нечистокровна тварина була тут задля того, щоб захищати батька, служачи йому.

Поруч, тримаючи в руці квітку акації, що мала їдкий, майже непристойний запах людського сім’я, стояв Квітень. Він стояв у лляних штанях, напнувши на чуба зухвалого кашкета й насвистуючи пісеньку, яку хлопчаки співають хором.

Був там і Бог Первоцвіту, він був сивий і старючий-старючий, на спинці, майже як у дитини, вип’ячувалися лопатки; він тримав келих і, дивлячись з іронією (певна річ, не як старий буржуа, а як трохи пришелепуватий селянин), читав вірша, слова якого годі було розчути, розібрати можна було лише інтонацію (вимову).

Й інші Боги теж були у садку, але перелічувати їх було б довго й нудно: усі вони були приятелями, мали величний і покірний вигляд водночас, вони втішалися зі свого ˂ покровительства. Та в самій глибині саду, по двох протилежних кутках, — звісно, майже досконало симетричних, — стояли дві інші групи Божеств.

Ліворуч, у півтемряві, знехтувані, поопускавши голови, а дехто навіть із зв’язаними зап’ястками, стояли Диявол, Юнак, Такет{40}, Син, Гермафродит, Анархіст та Ерос: ˂ вони всі були голі, прекрасні, але не мали статі. Можливо, їхні послуги були непотрібними, а про заступництво ніхто не просив, і все ж вони теж були частиною цього Небесного кола.

А от праворуч стояли Божества зовсім іншої природи. Це були Праотець, Держава, Лад та Шаленство: ці Божества зовсім не були схожі на люб’язних створінь: навпаки, здавалося, що вони прагнули мовчання та молитви. Й годі було передбачити, чи схильні вони обдаровувати. Треба, щоб щось, — настільки ж непередбачуване, — відволікло їх від справи, якою вони зайняті. Праотець, стиснувши, ніби округле руків’я, тримав у руці грудь Шаленства, й від того вона збудилася: він дивився вдалину палким поглядом, а його волосся куйовдив вітер. Та досвідчені очі Карло й автора зауважили, що це не в романському стилі[163], а у стилі liberty. Лад захопився читанням книжки, написаної на початку XX століття. Держава зарозуміло перечитувала грецькі тексти, тільки вони не належали до класичної літератури. Шаленство зосереджено чухало чуприну одному Божеству, така дрібнота, що спершу навіть непомітне; мало воно дуже велику голову й високе чоло, під ним — кирпатий ніс. Це була Влада.

Батько не дивився у бік цих Божеств, мабуть, не насмілювався. А якщо випадково звертав свій погляд до них, у тому погляді була цілковита й безмежна покора, по суті, то була любов.

Під час усього цього Видіння, немов музичний супровід, ширяла пісня: це було щось між національним гімном та повільною мелодією на основі літургійних мотивів, це було багатоголосся пілігримів. Стоячи у три рівненькі ряди: попереду — найнижчі, на наступному щаблі — середні, далі — найвищі; співали Початки.

Ось я й описав майже все Видіння. Я описав його старанно, у якнайпростішій формі, мало не на межі з кокетуванням, і я це добре усвідомлюю. Але на те є підстава. Цей опис є лише другорядним, підготовчим; єдина його мета: якнайощадливіше використовуючи всі можливі засоби, — лише вкрай необхідне, аби бути дохідливим, хоч би й натякаючи, цитуючи чи не зважаючи, — підвести до того, що насправді істотно для розвитку сюжету.

Між усіма цими Божествами, які я — хоч я й не такий письменник, як-от Піццуто чи Тостао, — зобразив дуже загально, було одне, яке я назвав би аномалією чи порушником правил. І саме тут я мушу, якщо взагалі повинен, додержуватися вимог стилю: стосовно Божества, яке навіть не має свого місця в гармонії Середньовічного саду й яке, можливо, навіть не є Божеством, а простою, надзвичайно юною людиною, подібною до Божества. Чи, може, то пропаще Божество, котре зійшло з постійного місця, на яке поставила його Ананке[164] — Божество ненадійне, мандрівне, бродяжне, неспокійне; можливо, воно більше прислужується богам, ніж людям: чи навпаки, боги відправили його на службу людям, тож воно служить спочатку одним, потім — іншим. Слуга для всіх, а значить, ні для кого. Істота, створена служити Богам за допомогою людей. Отож це безпосередній слуга людей й опосередкований прислужник Богів, який, таким чином, має право вважати людей другорядними хазяїнами, обдурюючи богів, що насправді прислужує людям (а насправді так воно й є), а не їм, Богам. І таке інше.

Божество, котре блукає, сховавши руки в кишені, потроху позіхаючи, поміж тих небесних Кіл та Півкіл, у яких сидить батько, не знаходячи собі серед них слушного місця через нудьгу, нетерплячість, зневагу до всіх чи через те, що не годний, — не годний, можливо, саме через те, що підлеглий, — це молодик з нормальною, не надто розумною зовнішністю, у ньому зовсім немає нічого відразливого.

Коли батько з цим хлопцем, він не має того шанобливо-пригніченого вигляду, який має при Божествах, що стоять праворуч (проте він не дає цьому виявитися аж занадто сильно, як поважний фахівець, якому немає чого їх боятися, адже його покора та вірність їм є вже давно незаперечними ab aetemo е sine die[165]), а поводиться довірливо й просто, як з Божествами-Прислужниками. З ним і красномовне мовчання потребує й виказує взаємодовіру, надійність їхнього зв’язку, упевненість у тому, що можна розраховувати на задоволення і власних потреб, особистих, і, в першу чергу, суспільних, направлених на суспільне благо.

Проте у чомусь цей молодик докорінно відрізняється як від Божеств, що прислужують, так і від тих, що володарюють, і різниця ця, вочевидь, є соціальною. Божества-Володарі, безперечно, походять з буржуазії чи, принаймні, мають шляхетне коріння тощо; у них тупі носи, недолугі підборіддя, винуваті очі тощо, це боги-бюрократи, боги-академіки, боги-купці, чи боги-промисловці, їхня цілковито соціальна агресивність (бо навіть якщо вони й атлетичні, все одно кволі фізично) поєднується з почуттям провини, яка ту агресію спричинила тощо. Й навіть там, де їхня кволість є романтичною, а їхній непевний і тому нещирий спосіб життя породжує через споконвічне сімейне виховання, яке було б нерозумно й нелюдяно не брати до уваги й навіть не відчувати певної ніжності, — безформну, зужиту, невикорінну вульгарність, вона затьмарює зовнішність, на якій уже позначилася огидна старість.

Але й Божества-Прислужники, по суті, теж до них належать: у них дійсно краще проглядаються сільські й вони не настільки забуті, а отже, їхня безвідповідальність та ґрунтовна й нетривала освіта, старанність, якій притаманна обмеженість інтересів тощо… зберігають у їхніх тілах простоту, здоров’я та люб’язність, властиві народу. Кажучи, що всі селяни потенційно можуть стати