Читати книгу - "Учта для гайвороння"

судилося бути разом. Я завжди знав, що ти станеш мені дружиною і матір’ю моїх синів.

Він ухопив її за плече. За миг ока коло його борлака з’явився її кинджал.

— Прибери руку, бо не проживеш досить, щоб їх породити! Негайно!

Коли він прибрав руку, вона опустила ніж.

— Хочеш собі жінку — гаразд. Я тобі сьогодні пришлю в ліжко. Уяви, що то я, коли твоя ласка. Але не смій мене хапати. Я твоя королева, не дружина. Добряче затям собі.

Аша вклала кинджал до піхов і залишила Трістіфера стояти з великою краплею крові, що повільно повзла шиєю, чорна у блідому світлі місяця.

Серсея

— Молю Седмицю, щоб на весілля короля не було дощу, — мовила Джоселин Звихт, ушнуровуючи сукню королеви.

— Дощу ніхто не хоче, — відповіла Серсея.

Хоча особисто вона бажала б снігових віхол та безжального холоду, скажених вітрів і грому, який струснув би цей Червоний Дитинець аж до підмурків. Лише така буря могла рівнятися з силою її гніву. А Джоселин вона наказала:

— Міцніше. Затягни міцніше, скиглива дурепо!

Її гнів викликало саме весілля — хоча зривала вона його на недолугому дівчиську Звихт. Томенова влада над Залізним Престолом не була досить міцною, щоб зважитися на сварку з Вирієм. Тільки не тоді, коли Станіс Баратеон досі утримував Дракон-Камінь та Штормолам, коли Водоплин стояв нескорений, коли залізняки нишпорили морями, наче голодні вовки. А тому страву, якою Серсея охочіше б нагодувала Маргерію Тирел та її бридку зморшкувату бабцю, мусила куштувати Джоселин.

Бажаючи поснідати, королева послала на кухню по два варених яйця, паляницю хліба і слоїк меду. Та коли вона розбила перше яйце і побачила всередині криваве недоросле курча, шлунок підкотив їй до горла.

— Забери оце геть і принеси мені гарячого пряного вина, — звеліла вона Сенелі.

Холод у повітрі пронизував до кісток, а попереду чекав довгий божевільний день. Хайме теж не приніс розради, коли з’явився весь у білому, але неголений, і розказав, як збирається вберегти її сина від отрути.

— Я поставлю в кухні людей наглядати за готуванням кожної страви, — казав він. — Золотаві пана Аддама супроводять кожного стольника зі стравою до весільного столу, щоб не дозволити жодного втручання дорогою. Пан Борос куштуватиме з кожної тарелі, перш ніж хоч шматочок потрапить до Томенового рота. І якщо навіть цього буде мало, в глибині палати сидітиме маестер Балабар з блювними трунками та протиотрутами до двадцяти найвідоміших отрут. Обіцяю: Томена не спіткає ніяке лихо. Він буде в безпеці.

— В безпеці! — Слово відгонило гіркотою на язику. Ні, Хайме не розумів. Ніхто не розумів. Лише Мелара була тоді в наметі, лише вона чула скреготливі погрози старої жаби… а Мелара давно померла. — Тиріон не вб’є двічі одним способом. Надто він для цього хитрий. Він може просто зараз сидіти під долівкою, слухати кожне наше слово і замірятися перетяти Томенові горло.

— Ну нехай так, — погодився Хайме. — Хай який ниций він плекає задум, все одно лишається малим недоладним курдуплем. А Томена оточуватимуть найліпші лицарі Вестеросу. Його вбереже і захистить Королегвардія.

Серсея зиркнула туди, де рукав братової білої шовкової сорочки був припнутий шпилькою на пеньку руки.

— Пригадую, як чудово вони вберегли Джофрі, ці твої неперевершені лицарі. Я хочу, щоб ти лишався з Томеном цілу ніч, ти зрозумів?

— Я поставлю ззовні дверей надійного стражника.

Королева вхопила його за руку.

— Я не хочу стражника! Ти сам. Усередині опочивальні.

— На випадок, якщо Тиріон виповзе з комина? Не виповзе.

— Це ти так гадаєш. Скажеш, ти знайшов усі таємні ходи в цих стінах? — Обидва вони знали, що аж ніяк не всі. — Я не дозволю Томенові лишитися наодинці з Маргерією! Навіть на пів-удару серця не дозволю!

— Вони не залишаться на самоті. З нею будуть її сестри.

— А також ти. Я наказую тобі від імені короля!

Серсея зовсім не бажала, щоб Томен ділив ложе з молодою дружиною, але Тирели наполягали.

— Чоловік та дружина мають спати разом, — казала Колюча Королева, — хай навіть не робитимуть нічого іншого. Авжеж у ліжку його милості вистачить місця на двох.

Пані Алерія підтримала свекруху.

— Нехай дітки зігріють уночі одне одного. Це їх зблизить. Маргерійка часто ділить ковдри з сестричками. Вони співають пісень, грають в ігри, шепочуть таємниці одна одній, коли настає час гасити свічки.

— Як зворушливо, — відповіла Серсея. — То нехай чинять так і далі. У Дівосхроні.

— Певно ж, їхня милість знають краще, — звернулася пані Олена до пані Алерії. — Вони ж матінка нашого вінценосного хлопчика — хоча б тут сумніву бути не може. Та невже ми не дійдемо згоди хоча б щодо шлюбної ночі? Чоловік не має спати окремо від дружини у ніч їхнього весілля. Це поганий призвісток — так починати подружнє життя.

«Колись я тебе навчу, що таке погані призвістки» — заприсяглася королева.

— Хай Маргерія розділить опочивальню з Томеном на одну ніч, — вимушено погодилася вона. — Але не довше.

— Дякуємо вашій милості за згоду та злагоду, — відповіла Колюча Королева, і всі обмінялися посмішками.

Серсеїни пальці увіп’ялися в передпліччя Хайме так, що мали б лишити синці.

— Мені потрібні очі всередині тієї опочивальні, — мовила вона.

— Щоб бачити що? — буркнув він. — Немає жодної небезпеки здійснення шлюбу. Томен ще надто юний.

— А Осіфер Бросквин був надто мертвий, та це не завадило йому зробити дитину, хіба ні?

Її брат розгубився.

— Хто такий той Осіфер Бросквин? Батько князя Пилипа, абохто?

«Та він такий самий невіглас, як Роберт. Уся його тяма — в мечовій руці.»

— Забудь Бросквина, лишень пам’ятай, що я тобі сказала. Присягнися, що лишишся біля Томена аж до сходу сонця.

— Воля твоя, — буркнув він легковажно, наче показуючи марність її остраху. — То ти не відмовилася від наміру спалити Башту Правиці?

— Після бенкету. — Це була єдина зі святкових розваг, якою Серсея сподівалася насолодитися. — Нашого панотця убили в тій башті. Я не можу на неї дивитися. Якщо боги матимуть ласку, вогонь викурить з руїн кількох добре захованих щурів.

Хайме закотив очі.

— Ти що, знову про Тиріона?!

— Про нього, про князя Вариса, і про того наглядача.

— Якби хтось із них ховався у башті, ми б