Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

чого передбачило і приготувало господарям ґиргів чимало сюрпризів. Також вони зрозуміли, що десантникам і «ті-ді» призначено героїчно загинути у сельвійських болотах.

Со Лаю вдалось створити більш-менш боєздатну карантинну лінію, спираючись на плавучі острівці. Проти приблизно двох тисяч ґиргів, що атакували його ділянку, капітан-лейтенант мав три сотні бійців і майже вісімсот п’ятдесят «павуків». Якби не підтримка з космічних кораблів, які випалювали болота лазерними гарматами, десантники не протримались би й двадцяти хвилин. Але тактичний план «Сітка», розроблений штабом Одинадцятого флоту, виявився ефективнішим, аніж здавалось на перший погляд. Сенсори зорельотів фіксували точні координати порталів і не давали норнам активувати їх удруге. Тому кількість чужих істот зростала значно повільніше, аніж передбачали ті сценарії аналітиків, що описували вторгнення ґиргів на Сельву. Наближався вечір першого дня війни, а первісна карантинна лінія все ще продовжувала стримувати ксеноморфів.

Со Лай керував обороною острівців із командирського дискоїда. Хоча позитроніка дискоїдів зазнавала впливу норн, літальні апарати не припиняли підтримувати десантників з повітря і переслідувати тих ґиргів, котрим вдавалось прорвати лінію. Тепер екіпажі майже всіх дискоїдів перейшли на ручне керування. Командирська «летюча тарілка» встигала усюди, поперемінно виконуючи ролі штурмовика, коректувальника орбітальних батарей та евакуатора. Управлінський хаос перших хвилин бою поступився місцем більш-менш скоординованій взаємодії всіх елементів оборони.

Острівець, на якому царювала старший сержант Ґарсія, Со Лай відзначив як один із найміцніших горішків своєї ділянки. Групі його оборонців вдалося зберегти боєздатність, знищивши за чотири години півсотні ксеноморфів і втративши при цьому лише трьох бійців і вісімнадцять Мк8. За статистикою, яку безупинно видавали штабні комп’ютери, група здобула третю позицію у рейтингу ефективності серед мобільних груп флоту.

Капітан-лейтенант вирішив морально підтримати бійців групи Ґарсія. Він зв’язався зі старшим сержантом і привітав усіх десантників і операторів із першими нагородами.

— …унтер-офіцери Ґарсія і Бехеште наказом адмірала Кортнея нагороджені срібними, а решта бронзовими медалями Ордену Корабля і Зірки[61]. Всім, крім оператора Макса Лімі, присвоєні чергові звання і надано імперське громадянство першої категорії. Вітаю вас, герої!

— Служимо Імперії! — бадьоро відповіли з острівця.

— Що у вас нового, Ґарсія?

— Атаки ксеноморфів припинились, сір. Жодного не бачимо. Оператори відновили боєздатність чотирьох «павуків». Готуємось до нічного чергування. Бійці вечеряють. Прошу поповнити боєкомплекти і негайно евакуювати «сотих»[62].

— Скільки їх у вас?

— Шестеро, сір, включно із тим Максом, який здувся при висадці.

— Зрозуміло. Евакуаційна команда буде у вас за годину. Все?

— Є одна незрозуміла річ, сір.

— Доповідайте.

— Ґирги з якогось дива не чіпають оператора Махоніко.

— Себто? — не второпав Со Лай. — Поясніть.

— Вже тричі на її пост вибігали ґирги, зупинялись перед Махоніко, як загіпнотизовані або ж паралізовані, й так стояли, поки їх не спалювали.

— Дійсно, це дивна річ…

— Дуже дивна, сір. Феномен.

— Добре, Ґарсія, ми розберемось із тим вашим феноменом. Чекайте на евакуаторів.

«Людина вміє гіпнотизувати ґиргів? Силою думки зупиняти ці тупі й вперті машини для збирання м’яса? Якась містика! — подумав Со Лай. — Треба доповісти командиру бригади».

Він уже відкрив канал оперативного зв’язку зі штабом, коли отримав сигнал виклику з орбітальної бази. Со Лай перемкнув канал на «орбіту».

— Капітан-лейтенанте, до вас звертається координатор Служби Запобігання капітан-командор Тавберг.

— Слухаю вас, сір!

— Ви щойно отримали доповідь сержанта Ґарсії про певне незрозуміле явище.

— Так точно, сір!

— Наказую вам міцно забути цю доповідь, не включати її до рапортів і зведень, не розповідати про неї нікому. Жодній людині. За розголошення — трибунал і вирок за законами військового часу. Зрозуміли мене?

— Зрозумів, сір!

— Кінець зв’язку.

«Цікаво, а хто такий цей Тавберг? — запитав невідомо кого Со Лай. — Я ж нібито знаю всіх тутешніх координаторів Джи Тау, але про командора з таким прізвищем чую вперше… Імперські секретні програми!» — вирішив він. Довше зупиняти думки на дивних феноменах та заборонах Со Лай не мав часу. На північному відрізку його ділянки велика група ґиргів рушила в атаку на острівці карантинної лінії.

16

Лабіринт Анволі,

планета Фаренго (9КВ97:2),

система зірки Таліс.

9 юна 417 року Ери Відновлення.

Скеґер доправив на Фаренго шістьох запрошених представників земної раси — Зорана, Тарасваті, Вольска, Мулан, Гумма і Кішу Шайнар. Древня планета зустріла їх вітряним рожевим світанком. Змійки дрібного пилу прудко бігли пласким камінням. Вітер пусто блукав кущами-клітками, не здатний розворушити колючих заростей.

«Салют, Фаренго! — подумки привітав знайомий пейзаж Вольск. — Наше з тобою розлучення виявилось недовгим…»

А ще він подумав, що, можливо, десь тут живе тепер сліпа Шерма. Він навіть уявив зліплену з глини хатинку на березі фаренгійського океану і струнку жінку, котра стоїть поряд із вбогим житлом, прислухаючись до плюскоту кволих хвиль. Підступна уява техноархеолога намалювала Шерму-вигнаницю оголеною, і промені Таліс хтиво блукали її тілом, немов накладали багряні вальори на шкіру кольору темної міді.

Від мрій про Шерму Вольска відволікла кумедна постать її доньки, одягненої у завеликий як для неї біологічний скафандр. Мулан посадила Кішу в кошик транспортного «павука» і йшла поряд, слідкуючи, щоби та не впала.

«Й навіщо ящерам здалось це дитисько?» — подумки запитав Вольск й приладувався передостаннім до процесії, що рушила в бік Лабіринту Анволі. Замикав похідну колону пафосний Гумм, який безупинно мурмотів молитви до Велудумана. Він знав, що прямує до Храму Життя, і просив у Держателя Склепіння, щоб Сили цього святого місця напоумили грізних піфійських жриць вибачити Мулан усі її помилки і провини.

Невдовзі перед експедицією виріс самотній пагорб, у якому ще вгадувалась руїна колись величної брами. Її велетенські, поставлені сторчма гранітні плити давно втратили ознаки ретельної обробки, а положистий пандус, що вів до брами, розтріскався і просів у кількох місцях. У вхідному створі стояли ящери у нестерпно блискучих скафандрах. Їх, як і людей, було шестеро, і вигляд у них був урочистий.

— Клан Б’єдор вітає нас при брамі Храму, — прокоментувала ситуацію Тарасваті. Вольск уже знав, що Знаючі вміють телепатично спілкуватись із ґ’ормітами, і не здивувався. Ящери як ящери. Дорослі здоровезні особини. Хвости кумедно ворушаться, шоломи видовжені й непрозорі. Але на інших зустріч представників двох розумних галактичних рас таки справила враження. Гумм прошепотів «Яще-е-ери!» з таким відчайдушним захватом, що Мулан озирнулась на свого чоловіка. Вольск не міг бачити її обличчя, але був впевнений, що на ньому цієї миті не було схвального виразу.

— Клан Б’єдор зичить здоров’я і плодючості усім нам, а також радіє тому, що одна з нас несе у собі зародок нової розумної істоти, — продовжила тлумачити думки чужих піфійка.

«Правильні хлопці ці рептилоїди, — подумав Вольск. — Зробили комплімент вагітній