Читати книгу - "Тиша"

двохтисячолітньою традицією і середньовічними порядками, які в найближчому майбутньому можуть бути безповоротно втрачені. Каспер насилу поборов несподівано виникле бажання підняти старенького на руки і поколихати.

— Дякую за екскурсію, — промовив він.

Його машина стояла на горішньому поверсі паркування на вулиці Дронінґенс Тверґаде. Клара-Марія йшла поруч з ним. Йому завжди було цікаво спостерігати, як по-різному люди ходять разом. Дівчинка йшла, цілком заглибившись у себе й одночасно чутливо прислухаючись до ритму його системи, здавалося, вони разом виконують безмовний дует.

На паркуванні вони постояли хвильку біля автівки. Перед ними височіла баня церкви Олександра Невського.

— Наша подруга, — зауважив Каспер. — Маленька мати Марія. Вона виявилася міцним горішком. Під рясою. Виявляється, вона відкололася.

Дівчинка підвела на нього очі.

— Велика мати Марія, — сказала вона. — І вона не відкололася. Це ті, хто не встигав за нею, відкололися.

Він почув, як червоніє, перш ніж відчув, як палають щоки. Спочатку він не зрозумів, у чому річ. Потім усвідомив, що дитина зробила йому зауваження.

Вони поїхали на північ по Странваєн і не перекинулися ані словом, поки дісталися до місця. Коли вони під’їхали, дівчинка заговорила.

— Я хочу сама припаркуватися.

Він зупинився, відсунув сидіння назад, вона сіла перед ним на край сидіння. Їй доводилося витягувати шию, щоб дивитися через лобове скло.

Вона не діставала до педалей. Але передачі перемикала безпомилково. Схоже, їй уже доводилося водити авто.

— Я тренуюся, — сказала вона. — Адже ти колись подаруєш мені космічний корабель.

Вони зупинилися біля вагончика. Двигун ще працював.

Вона відкинулася назад, її потилиця торкнулася його грудей. Цілковитий спокій виник навколо нього, одночасне відчуття волі і визволення, як в останній частині «Чакони». Глибока близькість між ними ні до чого не зобов’язувала, вона не була пов’язана з фізичною дійсністю. Він подумав, що так, напевно, може часом почуватися людина, у якої є дитина.

— Ти полетиш зі мною? — спитала вона.

Він кивнув — вони фантазували разом, це такий милий жарт, цієї миті він би погодився на що завгодно.

Вона повернула на місце кермо. Раптом він почув тишу.

Вона поширювалася від дівчинки на всі боки, пронизувала його тіло, оточувала його, охоплювала весь автомобіль, усе раптом забарвилося в пастельні тони, він схопився за кермо, немов прагнучи запобігти зіткненню. Запобігати було нічому — все припинилося, не лишивши й сліду. Але на мить, на мізерно малу мить пропали всі фізичні перешкоди, існувала лише тиша. Тиша й цілковита єдність з дитиною, що сиділа перед ним.

— Що це було?

Вона вийшла з автівки. Обличчя її було непроникним. Він поспішив за нею, ноги його не слухалися. Йому конче треба було щось сказати. Хіба не для цього нам найперше й потрібні слова — щоб не розсипався навколишній світ, виявивши те, що ховається по той бік?

— У данській культурі, — сказав він, — є чимало чудових пісеньок про маленьких хлопчиків, що їдуть зі своєю матір’ю верхи на коні. Але нічого не написано про маленьких дівчаток, які роз’їжджають з дорослими чоловіками на «лотусі еліз».

На її обличчі нічого не відбилося. Ніякого відгуку.

— Я хочу їсти, — заявила вона.

Він підсмажив для неї овочі, зварив рис з трюфелями, додав трохи вершків, суміш карі з фенхелем і сушеною подрібненою цибулею — так можна загустити соус, він навчився цього у Стіне. Кожного разу, коли він готував і їв щось із того, чого вона його навчила, він відчував одночасно радість і смуток, немов брав участь у якійсь еротичній таємній вечері.

— Я навчу тебе однієї пісні, — сказала дівчинка.

Вона заспівала, голос її був трохи хрипкуватий, але співала вона абсолютно чисто. Він завмер. Це була «Bona Nox». Колись він навчив Стіне співати її, вона її обожнювала. Вона вміщала в собі одночасно старовинну витонченість Моцарта і його новонароджену цнотливість. І його любов до фуг Баха.

Він почав підспівувати їй, вони заспівали разом. На очах у нього виступили сльози, він сам не розумів, чому. Він плакав і співав, і сльози капали в соус карі. Він чув, що кожній людині судилося втратити іншу людину, що скоро ця дівчинка зникне, — з цим неможливо було змиритися.

Хтось доторкнувся до нього, це була вона, вона простягнула руку і погладила його по мокрій щоці.

— Насправді, — промовила вона, — не треба нічого боятися.

Він одвіз її додому, був травень, ніч була світла. Вони постояли трохи перед огорожею Притулку.

— Хто тебе навчив цієї пісні? — спитав він.

На обличчі її з’явився відсутній вираз. Навколо них звучала весна. Усе своє життя він любив важкий, повний гінких соків звук росту. Але не зараз. Зараз він нагадував йому про розлуку.

— Як називається прощання назавжди, тільки навпаки? — спитала вона.

— Зустріч.

Вона взяла його руку.

— Насправді, — заявила вона, — ми з тобою ніколи не прощаємося. Для нас є тільки зустрічі.

Він не розумів, про що вона. Мить була урочисто-високою, він відчув її ненадійність, — якщо злітаєш високо, можна сильно розбитися, коли падатимеш.

— Ти повернешся, — сказала вона. — Мати Марія каже, що ти повернешся. Вона каже, що дещо тобі обіцяла. Вона каже, що тобі треба показувати морквину. Як віслюкові, каже вона. Щоб він знав, куди йти.

Від припливу злості в нього запаморочилася голова.

Дівчинка сиділа верхи на огорожі.

— У мене є для тебе морквина, — сказала вона. — Повертайся. І я розкажу тобі, хто навчив мене цієї пісні.

І вона зникла.

5

Його витягли на поверхню свідомості — слух його болісно відреагував на один із тих звуків, які важко зносити в його віці, — варварський шум вентилятора ноутбука.

Африканка сиділа перед монітором.

— Чому Східна церква? — поцікавився він. — Чого не якийсь шаманізм? Заклинання духів. Чи католицизм? Якщо вже без цього ніяк не обійтися.

— Уся справа в радості, — пояснила вона. — Східна церква — найсвітліша. Основне значення надається не стражданням Спасителя. А перетворенню. Воскресінню. Освяченню цього життя. Я відчула це ще в дитинстві. В Аддис-Абебі були найрізноманітніші церковні громади. Найвеселішими були копти.

Він почув у ній нове звучання. Що трохи відкривало її незворушну духовну глибину. Він би порадів цьому звукові. Якби йому не було так погано. І якби, поки вона говорила, йому не доводилося боротися з терпким почуттям ревнощів. Дивно, жінки можуть досягти якоїсь подібності абсолютного щастя, не залучаючи при цьому ніяких інших чоловіків, крім Спасителя. А може, навіть і його не залучаючи.

— Я тут дещо знайшла, — повідомила вона. — В Інтернеті. Це написав Каїн.

Спочатку він її не почув. Він настроївся на її сексуальність. Вона звучала так само