Читати книгу - "Танґо смерті"

ні для науки, ні для літератури нічого не додадуть. А от для нас… для Служби безпеки вони можуть мати свою вартість… Тому я з радістю хочу вам запропонувати стипендію, яку ми вам виділимо на весь час вашого дослідження по даній темі.

— Не розумію, — здивувався Ярош. — Я й без стипендії працюю над цим.

— Звичайно. Але вас відволікають інші справи. Ви ж не повністю віддаєтеся «КаеС». Можна я буду її називати саме так — «КаеС»?

— Можете називати її як завгодно.

— Чудово. Ми б хотіли вам допомагати і мати під контролем усі ваші дослідження. Тобто, простими словами, — опікуватися ними. Оскільки це все ж таки стратегічна тема. Не хотілося б, знаєте, шоб таке відкриття… я маю на увазі фактично безсмертя… щоб таке відкриття потрапило в руки наших ворогів… Та, зрештою, хіба ви не розумієте, що рано чи пізно вами зацікавляться інші розвідки. Ми б хотіли вас оберегти від якихось непередбачених ексцесів. Зі свого боку ми готові допомогти й вам. Зокрема, можемо вас ознайомити з трактатом Калькбреннера. Ви ж, мабуть, чули про нього? Так-так, не дивуйтеся, він у нас. Хоча я розумію, це не першоджерело, над яким ви зараз працюєте, та все ж…

— Бачите, я займаюся літературою і дивлюся на «Книгу Смерті»…

— Перепрошую, чи не могли б ви вживати «КаеС»? — заметушився есбеушник. — Зробіть мені таку ласку.

— Так-от, я дивлюся на «Книгу» винятково як на літературний твір. Мене не цікавить, яким чином можна застосовувати її на практиці.

— І маєте рацію. Практична сторона справи — за нами. Але у світлі сказаного, хотів би вас запитати: як ви поясните фразу з «КаеС» про те, що нам подаються різні знаки… І це триває сторіччями… від створення світу… Однак ми ці знаки не сприймаємо, не помічаємо, не реагуємо на них… І далі, ось я виписав: «Ми інколи розмовляємо з тваринами, які живуть із нами, але ніколи не розмовляємо з птахами, рибами, гадюками, бджолами, метеликами, квітами, деревами… Хоча боги адресують нам свої послання через усе живе й неживе, навіть за посередництвом води, вогню й каміння, подають нам сигнали зірками і хмарами, дощем і вітром, громом і блискавкою… Розплющіть очі й придивіться, наставте вуха і прислухайтеся, відкрийте серця і вбирайте, відкрийте душі і возвеличтеся. Всюди, куди поглянете, всюди, кажу вам, послання наших богів». Це так у Калькбреннера. А як в оригіналі… в «КаеС»?

— Після слів про те, що ми не розмовляємо з іншими тваринами, йдуть слова: «Навчіться любити їх, як любите тих, які біля вас, тоді відкриють вони вам свої таємниці і просвітять, і покажуть шлях. Будьмо готовими до їхніх знаків, щоб зустрітися там, де маки цвітуть, під їхньою тінню».

— Ага, так-так… Справді так, хоч і не зовсім. Я, пробачте, схитрував і навмисне пропустив ці рядки… У Калькбреннера трішки інакше: «у тіні маків». Що це все означає? Як ви трактуєте ці… м-м… поради? Про які знаки мова? І як можна зустрітися в тіні маків?

— Мені здається, це схоже на замовляння. У замовляннях загалом чимало поетичних метафор і символіки. Щодо маків, то це символ сну. Ми не знаємо, які маки росли в Арканумі — можливо, й велетенські. Але згадка про маки цілком закономірна, сон і смерть завжди в народній творчості тісно перепліталися.

У цю мить Ярош пригадав маки, які бачив у старого Мількера, маки, з якими той розмовляє… маки, які відкидають тінь… І маки — гашгаш — у Книзі Ібліса… Чи є тут якийсь зв'язок? Роздуми його перебив Книш:

— Але ж тут мова про знаки, розпізнавши які, людина здобуде змогу отримати знання з попередніх життів і певність, що зможе прожити ще не одне життя. Тільки нам не дано відчитати ці знаки, бо як пишеться у Калькбреннера, «очі ваші заплющені, а серця закриті». Отже, вам відомо, що австрієць саме з метою полегшення розпізнавання цих знаків створив свою музику. Наші працівники вже розшифрували ці ноти і навіть влаштували невеличкий концерт на Кульпаркові для божевільних. Ми вирішили провести експеримент на хворих, у надії, що вони, згадавши своє попереднє життя, зціляться… Однак… наслідки були ялові. Точніше — ніякі. Правда, одна жінка раптом заговорила іспанською, до того ж астурійським діалектом. Тривало це лише кілька хвилин, ми встигли записати її на диктофон і пізніше прослухати. Ось я вам увімкну.

Підполковник натиснув кнопку на диктофоні, спочатку лунали звуки танґа, тривало так зо три хвилини, а потім почувся короткий зойк і чиєсь схлипування, воно наростало, стаючи все голоснішим, аж поки перейшло в жіночий істеричний крик, у якому можна було відчитати страх і розпач, жінка кричала несамовито, мов поранений звір, щось упало, забилося, заляскало, затупотіло, крізь нерозбірливі звуки відчайдушного ридання проривалися слова, їх було небагато, але вони повторювалися і повторювалися: «amapolas en la sombra… amapolas en la sombra… amapolas en la sombra…» — і так разів двадцять, поки вона не захлинулася спазматичним плачем, який перейшов у хлипання і стогін. Диктофон вимкнувся.

— Знаєте, що означають ці слова? — запитав Книш.

— Сомбра — це тінь, від цього слова походить «сомбреро»…

— Чудово. А разом буде «в тіні маків»!!! — Книш не міг приховати своєї радості з того, яке здивування викликали його слова в професора. — Отже, бачите — ми фактично зробили один крок. Який, щоправда, ще нікуди не привів. Калькбреннер пише, що коли людина перед смертю не чула цієї мелодії, то вона ніколи не вплине на неї в наступному житті. Мабуть, лише ця жінка її чула… найпевніше — не повністю… але маки… маки… Звідки їй відомо про тінь маків?.. І ще одне. Музика, яку ми розшифрували, до болю схожа на одне танґо. — Тут він подивився Ярошу в очі, сподіваючись зафіксувати якусь його реакцію, але професор, здавалося, пурхав у емпіреях. Тінь невдоволення промайнула обличчям Книша, але тільки на мить. — Ви ж, напевно, теж упізнали мелодію… Так зване «Танґо смерті». Воно лунало в Янівському концтаборі під час того, як в'язнів вели на розстріл. Є кілька варіантів слів… В одному з них, що цікаво, є такий куплет:

А як не стане мене з тобою,

вкриють піски тіла,

стрінемось там, де маки рікою,

там, де їх тінь лягла.

Ярош, щоб не зрадити зайвий раз свого подиву, скинув окуляри і почав їх протирати хустинкою, вдаючи, що це його мало цікавить. Книш дивився на нього, примруживши очі, і чекав, він умів чекати, як лис, що причаївся у кущах, його очі, вуха