Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

доведеться тікати. З дружиною все буде гаразд, бо вона чистокровна. А потім я зустрів тут Діна. Коли це було, синку, кілька днів тому?

- Ага, - підтвердив ще один голос, і схвильовані Гаррі, Рон та Герміона мовчки перезирнулися, бо впізнали голос їхнього товариша з Ґрифіндору Діна Томаса.

- Ти теж маґлівського роду? - запитав перший чоловік.

- Не знаю, - відповів Дін. - Тато покинув маму, як я ще був малий. Але в мене нема ніяких доказів, що він був чаклун.

Запанувала тиша, порушувана лише жуванням і плямканням, а тоді знову заговорив Тед.

- Мушу сказати, Дерк, що я був здивований, коли натрапив на тебе. Хоч і приємно, та все ж здивований. Ходили чутки, що тебе впіймали.

- Так і було, - зізнався Дерк. - Мене вже везли в Азкабан, але я ризикнув, приголомшив Доліша і вкрав його мітлу. Втекти виявилося легше, ніж можна було подумати. Думаю, що з ним зараз не все гаразд. Мабуть, його конфунднули. Якщо це так, то я потис би руку тому чаклунові чи відьмі, хто це зробив - і цим урятував мені життя.

Знову запала тиша, в якій було чути, як потріскував вогонь і плюскотіла вода. Тоді Тед сказав:

- А ви удвох як сюди потрапили? Я мав таке враження, що всі ґобліни на боці Відомо-Кого.

- Помилкове враження, - відповів ґоблін з пронизливішим голосом. - Ми ні на чиєму боці. Це війна між чаклунами.

- То чого ж ви ховаєтесь?

- Я вирішив, що так буде розважливіше, - пояснив ґоблін з глухуватим голосом. - Коли я відповів відмовою на досить зухвале, як на мене, прохання, то зрозумів, що моя особиста безпека під загрозою.

- А що тебе попросили зробити? - поцікавився Тед.

- Виконати обов’язки, що не узгоджуються з гідністю моєї раси, - відповів ґоблін жорстко й холодно. - Я ж не ельф-домовик.

- А в тебе що, Ґрипхук?

- Схожі причини, - відповів ґоблін з пронизливим голосом. - Моя раса вже не керує «Ґрінґотсом». А я не визнаю керівника-чаклуна.

Він щось нечутно додав ґоблідіґуцькою мовою і Ґорнук реготнув.

- Що це за жарт? - запитав Дін.

- Він сказав, - пояснив Дерк, - що є речі, яких чарівники теж не визнають або не впізнають.

Настала коротка пауза.

- Я щось не зрозумів, - зізнався Дін.

- Перед тим, як піти, я їм трошки помстився, - сказав англійською Ґрипхук.

- Людино добра... тобто, ґобліне добрий, - квапливо виправився Тед. - Ти часом не замкнув якогось смертежера в старому наднадійному сейфі?

- Якби замкнув, то навіть меч не допоміг би йому вибратися, - відповів Ґрипхук. Ґорнук знову реготнув, і навіть Дерк ледь-ледь засміявся.

- Ми з Діном усе одно нічого не збагнули, - сказав Тед.

- Северус Снейп теж не збагнув, - вишкірився Ґрипхук, і обидва ґобліни вибухнули лиховісним реготом.

У наметі Гаррі аж задихався від хвилювання. Вони з Герміоною перезиралися й слухали затамувавши подих.

- Ти що, Тед, про це не чув? - здивувався Дерк. - Про дітлахів, які намагалися викрасти меч Ґрифіндора зі Снейпового кабінету в Гоґвортсі?

Наче електричний струм пронизав Гаррі, бренькнувши кожнісіньким нервом, і він закляк на місці.

- Нічого такого не чув, - зізнався Тед. - Про це ж не писали у «Віщуні»?

- Навряд, - пирхнув Дерк. - Мені сказав Ґрипхук, а він чув од Білла Візлі, котрий працює в банку. Серед тих, хто пробував свиснути меча, була й молодша Біллова сестра.

Гаррі зиркнув на Герміону й Рона - вони вчепилися за видовжені вуха, наче за рятувальні круги.

- Вони проникли в Снейпів кабінет і розбили скляну шафку, в якій він зберігав меч. Снейп упіймав їх з мечем аж на сходах.

- А щоб їм добре було, - забідкався Тед. - Вони що, збиралися напасти з тим мечем на Відомо-Кого? Чи на самого Снейпа?

- Ну, хоч би які були їхні наміри, але Снейп вирішив, що меч небезпечно залишати там, де він був, - сказав Дерк. - Минуло кілька днів, і він, отримавши, мабуть, дозвіл від Відомо-Кого, відіслав меч у Лондон для зберігання в «Ґрінґотсі».

Ґобліни знову розреготалися.

- Я все одно не розумію жарту, - знизав плечима Тед.

- Це підробка, - хрипко кинув Ґрипхук.

- Меч Ґрифіндора?!

- О, так. Це копія... щоправда, чудова... але чаклунської роботи. А оригінал багато століть тому викували ґобліни, і він володів певними властивостями, якими наділена лише зброя, виготовлена ґоблінами. Хай де схований справжній меч Ґрифіндора, але його точно немає в жодному сейфі банку «Ґрінґотс».

- Он воно що, - сказав на це Тед. - І я так розумію, що ти забув розповісти про це смертежерам?

- Я не бачив причини турбувати їх цією інформацією, - самовдоволено відповів Ґрипхук, і тепер уже й Тед та Дін зареготали разом з Ґорнуком і Дерком.

Тим часом у наметі Гаррі заплющив очі, воліючи, щоб хтось інший запитав про те, про що він мусив знати. Минула хвилина, яка здалася йому нескінченною, і Дін підкорився цьому бажанню. Адже він, зрештою, як зненацька пригадав Гаррі, теж колись зустрічався з Джіні.

- То що сталося з Джіні та з іншими? З тими, хто намагався вкрасти меч?

- О, їх покарали, і то жорстоко, - байдуже відповів Ґрипхук.

- Але ж вони цілі? - відразу запитав Тед. - Бо з тих бідних Візлі уже вистачить поранених дітей.

- Настільки мені відомо, серйозних травм у них нема, - відповів Ґрипхук.

- То їм ще пощастило, - додав Тед. - Знаючи Снейпа, можна радіти, що вони взагалі залишилися живі.

- То ти віриш, Тед, у ту історію? - поцікавився Дерк. - Віриш, що Снейп убив Дамблдора?

- Звичайно, що вірю, - здивувався Тед. - Чи ти хочеш мене переконати, що до цього причетний Гаррі?

- Хтозна, у що в наші дні можна вірити, - пробурмотів Дерк.

- Я знаю Гаррі Поттера, - сказав Дін. - І я вважаю, що він справжній той... «Обранець», чи як там його називають.

- Так, синку, багато хто хотів би вірити, що так воно і є, - зітхнув Дерк, - і я не виняток. Тільки де ж він? Схоже, що просто втік. Якби він знав щось таке, чого ми не знаємо, або був якийсь такий особливий, то