Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

Якби я увійшов у ворота квесту сам, то автоматично грав би весь сюжет як Хаята. Але оскільки ми з Шото і Дайто увійшли разом, кожному з нас дозволили вибрати різного члена команди Наукового патруля. На початку кожного наступного рівня або «епізоду» ми могли змінити персонажа чи обмінятися ними. Ми по черзі грали за Хаяту і його товаришів по команді — Хосіно і Араші. Як і в більшості квестів, граючи в команді було простіше перемагати різних ворогів і проходити рівні.

Ми грали цілий тиждень, часто більше шістнадцяти годин на день, перш ніж нам нарешті вдалось пройти всі тридцять дев’ять рівнів і завершити квест. Коли ми вийшли з воріт квесту, наші аватари були нагороджені величезною кількістю очок досвіду і кількома тисячами кредитів. Але реальним призом за виконання квесту був неймовірно рідкісний артефакт: Бета-капсула Хаята. Маленький металевий циліндр дозволяв аватару, який його мав, перетворюватись в Ультрамена раз на день, до трьох хвилин.

Так як нас було троє, виникла суперечка про те, хто повинен залишити артефакт.

— Його повинен взяти Парзіваль, — сказав Шото, звертаючись до старшого брата. — Він знайшов цей квест. Ми б навіть про нього не знали, якби не він.

Звичайно, Дайто не погодився.

— А він не зміг би закінчити квест без нашої допомоги!

Він сказав, що справедливо було б продати Бета-капсулу на аукціоні і розділити виручку. Але я ніяк не міг цього дозволити. Артефакт був занадто цінним, щоб продати, і я знав, що він би опинився в руках «шісток», тому що вони придбали майже всі крупні артефакти, які виставляли на аукціон. Я також розглядав це як можливість поладнати з братами.

— Ви повинні взяти Бета-капсулу, — сказав я. — Уруторамен є найбільшим супергероєм Японії. Його сили належать японцям.

Вони обидва були здивовані і присоромлені моєю щедрістю. Особливо Дайто.

— Спасибі, Парзіваль-сан, — сказав він, низько вклоняючись. — Ти людина честі.

Після цього ми розійшлися хоч і не союзниками, але друзями, і я вважав це нагородою за мої зусилля. У вухах прозвучав дзвіночок і я перевірив час. На годиннику була майже восьма. Час братись до роботи.

Мені завжди не вистачало готівки, незалежно від того, наскільки ощадливим я намагався бути. У мене було кілька великих рахунків, які потрібно було оплачувати кожного місяця, як в реальному світі, так і в ОАЗі. Мої реальні витрати були досить стандартними. Оренда, електрика, продукти харчування, вода. Ремонт та модернізація обладнання. Витрати мого аватара були набагато більш екзотичними. Ремонт космічного апарату. Плата за телепортацію. Елементи живлення. Боєприпаси. Я купляв патрони гуртом, але це все одно було недешево. І мої щомісячні витрати на телепортацію часто були астрономічно високими. Пошук «яйця» вимагав постійних подорожей, а «GSS» продовжувала піднімати ціни на телепортацію.

Я вже витратив всі гроші, що залишились з реклами продуктів. Більшість із них пішли на мою установку і купівлю власного астероїда. Я заробляв щомісяця пристойну суму грошей, продаючи рекламний час на своєму каналі та виставляючи на аукціон всі непотрібні магічні предмети, броню і зброю, здобуті під час подорожей. Але моїм основним джерелом доходу був повний робочий день у технічній підтримці ОАЗи.

Коли я створював собі нову особистість, я додав вищу освіту, а також кілька технічних сертифікатів і довгу історію роботи в ОАЗі програмістом і розробником застосунків. Тим не менше, незважаючи на моє вражаюче резюме, я зміг отримати лише роботу представником першого рівня служби технічної підтримки в «Helpful Helpdesk Inc.», одній з контрактних фірм, що здійснювала для «GSS» обслуговування і підтримку клієнтів ОАЗи. Тепер я працював сорок годин на тиждень, допомагаючи дебілам перезавантажити їхню консоль ОАЗи та оновити драйвери для своїх тактильних рукавичок. Робота була виснажливою, але вона оплачувала оренду.

Я вийшов з власного облікового запису ОАЗи, а тоді використав свою установку, щоб увійти в профіль, який мені видали для роботи. Процес входу в систему завершився, і я взяв під контроль аватара Щасливого Помічника, стандартну ляльку Кена, через яку я надавав техпідтримку по телефону. Цей аватар з’явився посеред величезного віртуального кол-центру, всередині віртуальної кабіни, сидячи за віртуальним столом, перед віртуальним комп’ютером з віртуальною телефонною гарнітурою.

Я думав про це місце, як про власне віртуальне пекло.

«Helpful Helpdesk Inc.» приймала мільйони дзвінків на день з усього світу. Двадцять чотири години на тиждень, триста шістдесят п’ять днів на рік. Один злий відморожений кретин за іншим. Між дзвінками не було перерви, тому що в черзі завжди було кілька сотень дебілів, готових чекати на утриманні декілька годин, щоб технічний представник потримав їх за руку і вирішив їхні проблеми. Навіщо шукати рішення в мережі? Навіщо намагатися вирішити проблему самому, коли хтось може подумати за вас?

Моя десятигодинна зміна йшла як завжди повільно. Аватар служби підтримки не міг покидати свою кабінку, але я знайшов інші способи вбити час. Мій робочий обліковий запис було налаштовано так, що я не міг переглядати зовнішні веб-сайти, але я хакнув свій візор і дозволив собі слухати музику або дивитись фільми з жорсткого диску, в той час як приймав дзвінки.

Коли моя зміна нарешті закінчилася і я вийшов з робочого профіля, то відразу ж увійшов назад у свій. Мене чекали тисячі нових повідомлень, і вже за їхніми заголовками я міг сказати, що трапилось, поки я був на роботі.

Арт3міда знайшла Нефритовий ключ.

Як і інші мисливці по всьому світу, я боявся наступної зміни на Табло, бо знав, що це дасть «шісткам» несправедливу перевагу.

Через кілька місяців після того, як ми пройшли Перші ворота, анонімний аватар виклав на аукціон надпотужний артефакт. Він називався Скрижаллю пошуку Фіндоро і мав унікальні властивості, які могли дати його власнику величезну перевагу в полюванні на великоднє яйце Галлідея.

Більшість віртуальних предметів в ОАЗі було створено системою у випадковому порядку, і