Читати книгу - "Дворіччя. Книга українця"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 68 69 70 ... 74
Перейти на сторінку:
душ“...». Це також думка Розанова про Гоголя.

(...25-річний Микола Гоголь — а прожив-то він усього 43 роки! — збирався перебратися в Київ і викладати історію в університеті. Послухайте, що написав він у той час!

«Таинственный, неизьяснимый 1834! Где означу я тебя трудами? Среди ли этой кучи набросанных один на другой домов, гремящих улиц, кипящей меркантильности, этой безобразной кучи мод, парадов, чиновников, диких северных ночей, блеску и низкой бесцветности? В моем ли прекрасном, древнем, обетованном Києве, увенчанном многоплодными садами, опоясанном моим южным, прекрасным, чудным небом, упоительными ночами, где гора обсыпана кустарниками со своими гармоническими обрывами и подмывающий ее мой чистый и быстрий мой Днепр. Там ли?»

Цей майже молитовний текст ставить жирний хрест на всіх дискусіях про те, яка душа була у Миколи Васильовича — українська чи російська. Українці в його творах зовсім інші, ніж росіяни — чого вартий один лише Тарас Бульба!)


У тому ж 1919 році, коли своєю смертю помер у тихій обителі 63-річний російський інтелігент Васілій Розанов, за наказом головного чекіста Лациса був розстріляний 67-літній учений-філолог, українознавець Володимир Павлович Науменко. Це саме він переконав у 1905 році цілу російську Академію наук в тому, що українська мова не діалект російської, а окрема і самостійна мова.

Російський інтелектуал Розанов ненавидів мертвого українця Гоголя, російсько-більшовицький кат Лацис боявся сивоголового українця Науменка... А російська білогвардійщина Денікіна (у тому ж таки 1919 році!) навіть видала спеціальний наказ — увага! — про зняття в усіх «присутственных местах» портретів Тараса Шевченка. Це вже клініка якась!..

Страшний діагноз хворій Росії поставив народжений у Києві російський релігійний філософ Ніколай Бердяєв:

«С Россией произошла страшная катастрофа. Она ниспала в темную бездну.

...В революции раскрылась все та же старая, вечно-гоголевская Россия, нечеловеческая, полузвериная Россия харь и морд. В нестерпимой революционной пошлости єсть вечно-гоголевское. Тщетны оказались надежды, что революция раскроет в России человеческий образ, что личность человеческая подымется во весь свой рост после того, как падет самовластье.

Слишком многое привыкли у нас относить на счет самодержавия, все зло и тьму нашей жизни хотели им обьяснить. Но этим только сбрасывали с себя русские люди бремя ответственности и приучили себя к безответственности. Нет уже самодержавия, а русская тьма и русское зло остались.

Тьма и зло заложены глубже, не в социальных оболонках народа, а в духовном его ядре. Нет уже старого самодержавия, а самовластье по-прежнему царит на Руси, по-прежнему нет уважения к человеку, к человеческому достоинству, к человеческим правам. Нет уже старого самодержавия, нет старого чиновничества, старой полиции, а взятка по-прежнему является устоем русской жизни, ее основной конституцией. Взятка расцвела еще больше, чем когда-либо.

...„Мертвие души“, имеют глубокий символический смысл. Все хари и рожи гоголевской эпопеи появились на почве омертвения русских душ. Омертвение душ делает возможными чичиковские похождения и встречи. Это длительное и давнее омертвение душ чувствуется и в русской революции. Потому и возможен в ней этот бесстыдний торг, этот наглый обман. Не революция сама по себе это создала. Революция — великая проявительница и она проявила лишь то, что таилось в глубине России.

...Злые духи, которых видел Гоголь в их статике, вырвались на свободу и учиняют оргию. Их гримасы приводят в содрогание тело несчастной России. Для Хлестаковых и Чичиковых ныне еще больший простор, чем во времена самодержавия.

...Во лжи есть легкость безответственности, она не связана ни с чем битыйственным, и на лжи можно построить самые смелые революции. Гоголю открывалось бесчестье как исконное русское свойство. Это бесчестье связано с неразвитостью и нераскрытостью личности в России, с подавленностью образа человека.»

(Тут конче треба згадати, що рідний брат філософа Миколи Бердяєва — Сергій — написав для сина відому хрестоматійну молитву:


Молися, сину, за Вкраїну, Молися, сину мій! Щоб Бог підняв її з руїни, Щоб дав Він волю їй!)

Кагебіст Владімір Путін-Ліліпутін-Распутін, судячи з його звірств, ні Розанова, ні Бердяєва не читав — читав Леніна, Сталіна і Дзєржінскаго... Ну то вже хоч би Пушкіна прочитав:


Сбились мы. Что делать нам? В поле бес нас водит, видно, Да кружит по сторонам...

Або свого земляка Максиміліана Волошина:


С Россией кончено... На последях Ее мы прогалдели, проболтали, Пролузгали, пропили, проплевали, Замызгали на грязных площадях, Распродали на улицах: не надо ль Кому земли, республик, да свобод, Гражданских прав? И Родину народ Сам выволок на гноище, как падаль. О, Господи, разверзни, расточи, Пошли на нас огнь, язвы и бичи, Германцев с запада, монгол с востока, Отдай нас в рабство вновь и навсегда, Чтоб искупить смиренно и глубоко Иудин грех до Страшного Суда!

...«На чому ми там зупинилися, серце?»

У трагічній поемі молодого Тичини «Чистила мати картоплю» проста українська селянка серцем відчула велику біду:

1 ... 68 69 70 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дворіччя. Книга українця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дворіччя. Книга українця"