Читати книгу - "Віннету ІІІ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він помчав, куди було сказано, і справді через деякий час повернувся, тримаючи в руках півпляшки настоянки. Отже, йому віддали всі запаси. Це мене здивувало.
— Міс Еулалія не хотіти давати настоянка, але Боб сказав, що маса Чарлі його послав, тоді міс Еулалія дати вся настоянка!
— Ну то пий, це тобі допоможе!
Вечеряли знову в «кімнаті». Сеньйора сиділа біля мене. Під час розмови вона шепнула мені на вухо:
— Доне Карлосе, мені конче треба поговорити з вами віч-на-віч.
— Я до ваших послуг, сеньйоро.
— Я мушу розповісти вам одну таємницю.
— Яку?
— Тільки не тут. Після вечері приходьте до трьох платанів, які ростуть за огорожею.
Отже, мені призначили побачення! Звичайно, я міг би відмовитися під будь-яким слушним приводом, але з цікавості прийняв запрошення. І не пошкодував.
Під час вечері коней загнали у двір, і ворота були ще відчинені, коли я виходив. Я підійшов до платана і ліг на траву. Але незабаром мені довелося знову підвестися, бо з’явилася донна Еулалія.
— Дякую вам від усього серця, доне Карлосе, — почала вона, — за те, що ви погодилися приділити мені трохи уваги. Мені треба розповісти вам одну таємницю. Напевно, я могла б сказати про це й вашим товаришам, але обрала вас, тому що…
— Тому що вам легше відкритися саме мені. Чи не так? Ми сиділи поруч за столом, і ви відчули до мене довіру.
— Саме так. Сеньйор Бернард розповів про грабіжників, яких ви переслідуєте. Здається, вони були в нас на ранчо.
— Коли?
— Вони поїхали від нас позавчора вранці.
— А куди?
— За їхніми словами, до Сан-Франциско. Вони назвалися друзями сеньйора Аллана, і я пояснила їм, де його знайти.
Це було дуже цінне повідомлення, і я відразу збагнув, як усе відбувалося. Сеньйора з кожним говорить про Аллана, тож згадала про нього і в присутності Морґанів. Тоді вони вирішили, що для них це чудова нагода помститися Бернардові, а заодно пограбувати його брата.
— А ви не помиляєтеся, донно Еулаліє? Це справді були вони?
— Звичайно, вони назвалися вигаданими іменами, але описи збігаються.
— Вони дуже детально розпитували про вашу сестру і сеньйора Аллана?
— Так, я навіть дала їм із собою доказ, що вони побували тут.
— Який доказ?
— Лист, який написав мені колись чоловік моєї сестри у Сан-Хосе.
— Він ще живий?
— Так, він власник готелю у Вальядоліді на вулиці Суттер, його звати Енріке Ґонсалес.
— Як давно сеньйорита Альма втекла від нього?
— Три місяці тому.
— Опишіть мені обох якомога детальніше.
Все, що розповіла мені сеньйора, було для нас надзвичайно цінною інформацією. Тепер ми знали, де шукати Морґанів, але водночас довідалися, що над братом Бернарда нависла смертельна небезпека.
Вона описала, і я пересвідчився, що це справді були Морґани. Ясна річ, вона могла розповісти все це й за столом, але я розумів, що таким чином вона організувала собі невеличку приємність — прогулянку зі мною. Тож я щиро подякував їй і попрощався, бо ми саме повернулися назад, до воріт.
Коли я зайшов до кімнати, де ми збиралися ночувати, на мене вже чекали. Мої товариші вкладалися спати, і слід було розподілити нічні чергування. Ми не збиралися відмовлятися від цього навіть тут, на ранчо. І коли все було залагоджено, ми повлягалися.
Щоб зрозуміти, як виглядає ранчо, треба хоч раз побувати там. Зазвичай цю споруду лише умовно можна назвати будинком у тому розумінні, у якому це слово вживається в Європі. У такому будинку зазвичай буває щонайбільше дві кімнати. Одну з них сеньйора Еулалія власне й назвала «кімнатою», і там розмістилися ми. Там спали всі мешканці будинку, а також гості. Внизу було все, що належало до господарства: корови, коні, кози, свині, кури, пси і коти. Глиняну підлогу вкривав сухий мох і сіно, зверху накидали пончо, і постіль була готова. По підлозі повзали скорпіони, павуки та інша нечисть.
Дон Фернандо де Венанґо, сеньйорита Альма, стара негритянка, пастухи і ми учотирьох лежали у тісняві, одне біля одного, як у німецькій нічліжці, де за три пфеніґи[29] можна переночувати на соломі, прихилившись на спинку стільця. Я би з більшою радістю вмостився надворі, але не міг наважитися на таку зневагу господарської гостинності, бо це би точно образило власників ранчо.
Вранці нас провели в дорогу, і навіть похмурий пастух, якому напередодні дісталося від мого кулака, на вимогу донни Еулалії, пробурчав щось, що можна було зрозуміти як побажання доброго шляху. Донна Еулалія шмигнула носом, а розчулена сеньйорита Альма навіть заплакала.
Дон Фернандо де Венанґо відпроваджував нас верхи і розпрощався з нами аж опівдні. Судячи з усього, «місіонери» сподобалися йому, попри з’їдену корову й випиту настоянку. Завдяки тому, що розказала сеньйора Еулалія, ми могли змінити наш попередній план і того ж дня попрямували до озера Моно, але не спинялися там, а поспішили до перевалів Сьєрра-Невади. Ми не зупинилися на відпочинок і в Стоктоні: до Сан-Франциско було недалеко, і ми поспішали туди.
Місто це розташоване на краю довгого півострова. Із заходу його омиває океан, а зі сходу — прекрасна затока з глибоким і зручним портом. Гавань така велика, що могла б умістити весь флот світу. Порт живе своїм особливим життям, де повно законних і не дуже угод, торгівлі та контрабанди. Тут можна зустріти представників усіх рас і народів. Індіанці торгують з європейцями й отримують справедливу ціну за хутра та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віннету ІІІ», після закриття браузера.