Читати книгу - "1918. Місто надій"

132
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70
Перейти на сторінку:
на власне щастя, охоплений великим потягом до жінки – Архип затремтів, неначе паралітик. Він, котрий жадав лише одного – щоб йому дали нарешті спокій; він, який нарешті знайшов свою милу і знову втратив її; ошуканий і розтерзаний душевно – він геть розгубився. Не знав, як учинити. І хоча командир раз у раз підвищував тон і намагався підвестися, спираючись на шашку, в Архиповій голові все переплуталося. Молодий селянин ще дужче затремтів, похилив голову, його руки обвисли, ніби ватні, і револьвер випав із долонь.

– Не можу! – усвідомлення власного безсилля.

– Не можу! – як подолати свою природу?

– Не можу! – взяти гріх на душу.

Архип упав на землю й заридав ридма, як дитина. Тієї ж миті Павло Гаврилович зловчився, і перш ніж Примаков устиг дошкандибати до селянина, підскочив і підняв револьвер. Схопив зброю і ступив крок до більшовика. Полковник уривчасто дихав – усі ці події відбувались у нього на очах, а він не міг мовити й слова. Однак тепер його запеклий ворог, той, хто намірився зруйнувати його родину й країну, був у владі Павла Гавриловича. Мовчки, ніби виконуючи внутрішній, нечутний наказ, він спрямував револьвер на червоного командира…

Трагедія завжди стається миттєво, тому що горе звершується швидше, ніж щастя. Тому, коли полковник уже приготувався натиснути курок, Архип, який досі сидів долі, настрашений тим, що без Примакова його кохану Настуню зі світу зведуть, спробував був стрибнути, щоб вибити зброю з рук українського полковника, але – блискавично – за соту долю секунди – пролунав постріл – і куля увійшла в тіло молодого селянина. Хворе на любов його серце увібрало в себе сім грамів заліза й, розірване на шматки, зупинилося. Архип помер миттєво, і його труп глухо впав на землю.

Примаков, який спирався на одне коліно, також зненацька зробив ривок, іще один, і шашка, описавши кривий поворот, ударила Вітка в лівий бік. Уже падаючи, Павло Гаврилович заходився стріляти, не розбираючи куди, а коли впав – витягнув руку, і його очі, які вже застилала темна пелена, заледве розрізняли фігуру червоного командира, який кинувся в гіллясту гущавину, сподіваючись порятувати власне життя.

Полковник спробував протерти очі, які сльозились через гострий біль, котрий ніби кинджалами пронизував його тіло. Павло Гаврилович напівлежав на одному боці, стискаючи револьвер і намагаючись вловити кожен рух навколо, але картинка розпливалася, ніби пропущена крізь каламутне старе скло. Невелика галявина перетворилась на зелену пляму, кущі – на високі гори, а тонкі золоті промені сонця, що спадали на траву, стали як гострі стріли. Навколо запанувала нестерпна тиша, немовби увесь світ завмер, очікуючи фіналу цієї битви.

Кров тяглисто струменіла із широкої рани на тілі полковника. Поруч лежало Архипове тіло. Птаство принишкло у верхівках дерев. Вітер ніжно повівав на Павла Гавриловича, ніби не бажаючи, щоб той знепритомнів. Тяжко дихаючи, полковник спробував підвестися, але гострий біль – неначе в нього знову увігнали лезо шашки – не дозволив йому це зробити. Тому він розпластався на животі й торкнувся чорної землі потрісканими губами. Смак чорнозему – це все, що він тоді відчував. Це все, що давало йому сили тієї миті. Павло Гаврилович напружився, спробував підігнути ноги й спертись на руки – і, нарешті, повільно поповз по маленькій галявині, залишаючи позад себе темно-бордовий слід. Якщо зробити кілька рухів, то можна виповзти з цих клятих кущів, тільки потрібно трохи сил, зовсім трошки. Полковник повз, іноді нахиляючи голову, і його рот знову й знову припадав до в’язкої земляної чорноти; і чомусь – із якоїсь невідомої причини – у його голові промайнула думка, що запах чорнозему – це і є вічний запах життя.

Від автора
Кілька слів про долю героїв

Ця історія стала для мене відкриттям. Мені завжди було цікаво, що рухало людьми, які служили в царській армії і раптом почали боротися за незалежність України. Історичні хроніки свідчать про те, що сотні офіцерів стали на бік У.Н.Р… Честь і патріотизм поєднались воєдино. Скільки життів було віддано! Скільки з них несправедливо забуті!

Кожен герой, описаний у книжці, пройшов власний життєвий шлях, і вищі сили поставили крапку в літописі його існування. А втім, їхній вихід із землі живих заслуговує на окрему згадку, тому що смерть завершує нашу розповідь. Симона Петлюру, як відомо, було застрелено в травні 1926 року. Він боровся до останнього подиху, й історики ще не раз згадають Петлюру – такого яскравого й іноді суперечливого.

Червоний командир Васо Кіквідзе загинув у січні 1919 року, тобто за рік від початку описаних подій. Про його смерть ходять найрізноманітніші чутки. Радянська пропаганда запевняла, що його було застрелено в бою «сліпою кулею». Однак архівні відомості вказують на те, що, цілком вірогідно, його було вбито групою ВНК за співучасть у змові проти радянської влади. Кіквідзе поховано з усіма воїнськими почестями в Москві на Ваганьковському кладовищі, поряд із тими, хто також зробив спробу підняти повстання. Довгі роки комуністи приховували справжню причину смерті червоного грузина, роблячи з нього героя, хоча насправді він виявився ворогом для них. Брехня! СРСР – це суцільна брехня, і немає ніде в його історії світла правди.

А ось доля інших двох героїв дивовижно суголосна. Отаман Волох, той, що допомагав Петлюрі переконати міністрів перед походом на Київ, згодом доволі швидко перейшов на бік більшовиків. Саме він залишиться в історії як учасник єврейських погромів, відомий також спробою самовільного роззброєння 1-го полку Січових стрільців і постійним ігноруванням наказів Петлюри щодо розвитку військових частин. У грудні 1919 року Волох, який очолював гайдамацьку бригаду, захопив частину скарбниці У.Н.Р. і в січні 1920 року перейшов на бік червоних. Того ж року він вступив до лав комуністичної партії. Що ж, партія йому згодом сповна «віддячила» – колишнього отамана було заарештовано 1933 року за

1 ... 69 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1918. Місто надій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "1918. Місто надій"