Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

мені в очі, то я вириваю йому печінку і годую чайок.

Тепер Чева вже збагнув, хто стояв перед ним, і почав підводитися, намацуючи зброю, але виявилося, що його коліна чомусь прилипли до палуби, як і всіх його поплічників.

— І знову ж таки, — вів далі Арґалія замислено, — твої бісові очі не можуть нічого побачити, крім моєї промежини.

Великий condottiere Дорія, з вусами та бородою, що хвилями спадали з обличчя, саме позував для скульптора Бронзіно в образі бога моря Нептуна, стоячи голим на терасі своєї вілли і тримаючи тризуб у правій руці, а мистець робив швидкі начерки його оголеного тіла, і тут на свій превеликий переляк він уздрів, як з його пристані до нього рушила добре озброєна ватага посіпак. Досить дивно, але попереду, поводячись, як бридкий покидьок, ішов Чева Скорпіон, а в центрі ватаги в плащах з каптурами на голові прямували ще дві особи, як потім виявилося, жіночої статі, але хто вони такі й що вони за цабе, йому одразу було не збагнути.

— Якщо ви гадаєте, що жменька посіпак зі своїми курвами можуть узяти Адреа Дорію без бою, — заревів він, хапаючи однією рукою шаблю, а другою розмахуючи тризубом, — то подивимось, скільки вас вийде звідси живими.

У цю мить чарівниця та її рабиня скинули із себе каптури, й отетерілий адмірал Дорія почервонів і почав затинатися. Він відійшов від гурту в пошуках своїх бриджів, але жінки не звертали уваги на його оголеність, що, зрештою, було ще принизливішим.

— Хлопчина, якого ти послав на неминучу смерть, повернувся і хоче, аби ти заплатив сповна, — сказала Кара Кьоз. Вона чудового говорила італійською, і Дорія почув це, але також збагнув, що вона вочевидь не була італійкою. За таку гостю чоловік міг не пошкодувати свого життя. Це була королева для поклоніння, а її товаришка, ніби її дзеркальне відображення, трішечки поступалась оригіналу в миловидності й чарівності, але також була красунею для обожнювання. Про бій перед лицем такої вроди годі було й думати. Незнайомки наближалися, й Адмірал Дорія, загорнувшись у плащ, стояв з відкритим ротом, наче бог моря в полоні у німф, що постають з води.

— Він повернувся, — сказала Кара Кьоз, — бо пообіцяв собі повернутися як принц. Але він очистився від бажання помсти, і тобі безпека гарантована. Однак є питання з приводу винагороди, яку з огляду на його колишню послугу і його теперішнє милосердя тобі треба сплатити.

— І якою завеликою вона може бути? — запитав Андреа Дорія.

— Твоя дружба, — сказала чарівниця, — і гарний обід, а ще безпечне пересування в тутешніх місцях.

— Безпечне пересування в якому напрямку? — запитав адмірал. — Куди він хоче зайти з цією бандою зарізяк?

— Дім — це море, Андреа, — сказав Арґалія Турок. — Дім — ще поле битви. Я побачив достатньо світу, достатньо пролив крови, зірвав немалий куш і тепер хочу відпочити.

— Ти не перестаєш бути дитиною, — сказав йому Андреа Дорія. — Все ще думаєш, що дім після довгої! подорожі є місцем, де чоловік знаходить спокій.

{III}
{16} Так, ніби всі флорентійці були кардиналами

 ак, ніби всі флорентійці були кардиналами, жалюгідна міська біднота дозволила собі випередити високопреосвященств у червоних шатах, що зачинилися у Сикстинській Капелі, і запалила вогнища на честь обрання Папою одного з Медичі. Місто настільки переповнилося вогнем і чадом, що здалеку здавалося, ніби пожежа. Подорожній, їдучи цим шляхом у присмерку дня, а подорожній саме їхав цим шляхом по гостинцю від моря, а його вузькі очі, біла шкіра і довге чорне волосся надавали йому вигляду не тутешнього чоловіка, що повертається додому, а якогось екзотичного створіння з далекосхідної леґенди, можливо самурая з острова Чипанґо чи Ципанґу, тобто з Японії, нащадка грізних лицарів Кіушу, що розбили завойовницьке військо китайського імператора Кубілай Хана, тож подорожній міг подумати, що прибуває на місце якогось лиха, і тому міг зупинити свій почет, натягнувши віжки коня і піднявши звиклу віддвати накази генеральську владну руку, аби оцінити обстановку. В наступні місяці Арґалія досить часто згадуватиме цю мить. Вогнища розпалили ще до того, як кардинали ухвалили рішення, але передбачення справдилося — одного з Медичі, а саме кардинала Джованні де'Медичі, було обрано папою Левом X з метою об'єднання сил у Флоренції з його братом герцогом Джуліано.

— Позаяк ті байстрюки знову в сідлі, мені треба було залишатися в Генуї й борознити море на воєнних кораблях Дорії доти, доки світ прийде до тями, — сказав він іль Макії, коли здибався з ним, — але що правда — то правда, я хотів похизуватися нею.

— Закоханий чоловік стає дурнем, — сказав імператор Маґору дель'Амору. — Показати свою кохану без чадри всьому світові — це зробити перший крок до її втрати.

— Жодний чоловік не казав Кара Кьоз відкривати обличчя, — відповів подорожній. — Також вона не наказувала це зробити своїй рабині. Вона самостійно ухвалила рішення, так само як її дівчина-Дзеркало.