Читати книгу - "Анна Київська – королева Франції"

блаженні – це не від світу цього, а тому їх (з їхнім дивним щастям) – треба просто жаліти. Як невиліковно хворих.

Емма-Едігна під кінець життя здійснила паломництво до Єрусалима, повернулася в село Пух, що під Мюнхеном, де й померла року 1109-го. Після смерті була оголошена святою. Останки дочки короля Франції і київської княгині Анни Ярославни нібито досі покояться в тім селі, під вівтарем сільської церквиці, яка вже давно дихає на ладан, але все ще якось тримається на світі білому.

Онук Рудольф (Рауль) I на прізвисько Хоробрий (1085–1152) – син Гуґо Великого, як і батько, теж був хрестоносцем.

Онука Елізабет (або Ізабелла) де Вермандуа – теж дочка Гуґо Великого (1081–1131) є предком всіх королів Шотландії, починаючи з Малкольма IV і наступних монархів Великобританії аж до нашого часу. У двох шлюбах народила 13 дітей, причому її дочка Ада де Варенн, завдяки шлюбу якої з Генріхом Шотландським і виникла спорідненість з королівськими домами Великобританії. Вважається, що вона проторила шлях своєї київської бабусі Анни. Видана заміж у 14–15 років за багатого й могутнього нормандця Роберта де Бомона, соратника Вільгельма Завойовника, не з любові (чоловік був старшим за неї на 33 роки) після 22 років шлюбу з ним і народження 8 дітей зрадила свого чоловіка з іншим знатним англонормандським аристократом. Як свідчать літописці, перший чоловік, дізнавшись про зраду, «помер від приниження» (правда, в 70 з чимось років – вік на ті часи вельми-вельми!), а щасливі коханці після його смерті узаконились шлюбом і народили ще п’ятеро діток.

Правнук Гуґо де Валуа (онук Гуґо Великого) згодом буде проголошений святим. По смерті свого батька Гуґо (його єдиний син) стане спадкоємцем всіх його родових володінь – Вермандуа та інших, – але в 1160 році добровільно відмовиться від усіх своїх земель і титулів, прийме постриг у ченці під ім’ям Фелікс і стане пустельником – з доброго, як кажуть, дива. Року 1198-го разом з іншим таким ченцем-пустельником заснує орден Св. Трійці (тринітаріїв), головним завданням якого буде звільнення (через викуп) християнських полонеників з мусульманської неволі. Року 1677-го Фелікс де Валуа буде зарахований до сонму святих католицької церкви. День пам’яті Св. Фелікса де Валуа – 20 листопада.

Правнучка Елеонора де Вермандуа народилася після смерті свого батька Рауля Одноокого. Правнучка Анни Ярославни цікава тим, що п’ять разів виходила заміж, залишаючись при цьому бездітною (через це рід Вермандуа повністю урвався). Її старший брат Гуґо піде у монастир, другий брат Рауль помре у 1163 році від прокази, не залишивши після себе дітей. Елеонора, як остання представниця роду, хай хоч і по жіночій лінії, успадкувала родові землі та титули.

І сучасники, і потім історики звернуть увагу, що перші три її чоловіки (із п’яти) повмирали якось надто швидко після весілля. Зокрема й Годфрі Геннегауський, граф ван Остревант, за якого її видали заміж всього лише…

…у віці десь 8–9 рочків.

Гм…

…Нареченій могло бути 14 років, 10 і навіть 5!

Видавати заміж дівчину-підлітка незаконно, але в деяких країнах таке дійство все ще відбувається, хоч і стає часто причиною тяжких наслідків.

У відсталих країнах Азії ще й сьогодні переважна більшість дівчат виходять заміж до 18 років, а 5—20 відсотків – до 12. Чоловіками таких дівчаток у деяких країнах можуть стати і юнаки, і вдівці середніх літ. (В Афганістані 55-літній Саїд Мохаммед був одружений з 8-літньою Рошан Касем.) В Ємені, як писали газети, в лікарню була доставлена дівчинка через чотири дні після весілля. У результаті статевого акту у неї були розірвані внутрішні органи. Дівчинка померла від втрати крові. Їй було всього лише 13 рочків.

На захист своєї правоти традиціоналісти закликають релігію і наводять хадіс (висловлювання пророка Мухаммеда), який гласить: щасливий той батько, який видав свою дочку заміж до того, як у неї з’явилася перша менструація… І маленькі дівчатка, самі ще діти, змушені народжувати. Один лікар-педіатр розповідав: медсестри змушені пояснювати, що таке дітонародження дівчаткам, у яких вже почалися родові перейми. Питають таку породіллю: «Чи знаєш ти, що з тобою відбувається? Чи відомо тобі, що всередині тебе виросла дитина?»

У 2008 році газети багатьох країн писали про Нуджуд Алі, єменську дівчинку дев’яти років. Це був рідкісний випадок: дівчинка сама знайшла дорогу до міського суду, прохаючи розлучити її з чоловіком, якому було за тридцять і за якого її видав рідний батько.

Їй пощастило врятуватися, суд розлучив їх, і рішення в залі суду оваціями вітало багато людей. Дівчинку запросили до США, де вийшла книга «Я – Нуджуд, мені десять років, і я розлучена».

Це не просто рідкісна, а й неймовірна історія для багатьох країн Азії, де батьки віддають заміж дівчаток менше десяти років від роду за чоловіків втричі старших. Але, хоч незначні, та зрушення бувають. Слідом за Нуджуд на розлучення подала її співплемінниця – 9-літня Арва Абду. В Саудівській Аравії розлучення домоглася ще одна дівчинка – 8-літня дружина дорослого чоловіка. Але не всім так щастить, як єменській Нуджуд. У відсталих країнах заміжніх дівчаток програють, по-звірячому б’ють і вбивають за найменшу провину чи непокору. А здебільшого вони самі, не витримавши знущань, накладають на себе руки, вибираючи для цього такий спосіб, як самоспалення.

А почалося це тисячу з гаком літ тому, як видно на прикладі Елеонори (1152–1213), триває й нині, у XXI столітті…

Але повернімось до правнучки Генріха I та Анни Ярославни, Елеонори де Вермандуа, яку так рано, коли вона ще й десяти років не досягла, почали видавати заміж. Але дівчина вдалася від природи міцною і витримала