Читати книгу - "Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати"

книжка серії «Маленький будиночок у Великих Лісах», яка вийшла 1932 року, розповідала про життя двох маленьких дівчаток у пралісах штату Вісконсін. Протягом десяти років Лора Інґлз Вайлдер опублікувала ще сім книг про своє дитинство і юність. «На берегах Плам-Крик» (1937), четвертий роман серії, в якому Лорі сім років і сім’я Інґлз живе в Плам-Крик, штат Міннесота, і в якому вона з сестрою вперше пішла до школи. ">[178], він спіткнувся на слові «гермафродит».

Міс Скот роздала контрольні з історії, яку клас писав за тиждень до того, і всі троє друзів дістали оцінку «F». «F» означає «незадовільно». Вони настільки знизили криву успішності, що навіть Бородавочник дістав «С», тобто «чотири з мінусом». Зате під час великої перерви їх ніхто не бив.

Бо «F» також означало й «фрідом» — свободу.

Коли було забуто математику і природознавство, читання й географію, Півень та його друзі пильнували вдвічі завзятіше. Так, до школи вони приходили замурзані й нечесані, аби довести, що їм начхати на гігієну. Вони прошмигували невидимкою повз чергового, що регулював рух транспорту біля школи, щоб показати: вони не пам’ятають про права та обов’язки громадянина. Мало того, вони ще й сутулилися, аби зіпсувати собі поставу.

Невдовзі з усіх предметів вони мали жахливі оцінки. План Півня спрацьовував блискуче. Як він і пропонував, їм треба було робити все, щоб залишитися в п’ятому класі на другий рік. І не раз, а три чи чотири рази. Нехай Бородавочник і Колібрі, та й решта кривдників і скализубів із класу, переходять у шостий, сьомий клас. За кілька років Півень, Заєць і Трубкозуб перетворяться на велетів, що височітимуть над своїми однокашниками з п’ятого класу. Протягом решти років перебування у школі вони будуть старостами класу, капітанами спортивних команд і королями випускних балів. І будуть вони не просто здоровішими, а головатішими, розумнішими та поблажливішими за будь-кого з колишніх героїв школи. Адже матимуть могутні м’язи, тілесну координацію і мудрість колишніх жертв несправедливості. А вони між тим відпочиватимуть й упиватимуться прекрасними чотирма роками, коли про них додатково дбатиме клопітлива міс Скот.

Вони чудово усвідомлювали, що залишитися на другий рік принизливо тільки тоді, коли залишаєшся сам-один. Тож, ідучи додому того дня, коли відбувся отой провальний конкурс із правопису (а звук удару словником по Дельфіновій голові й досі бринів у їхніх вухах), трійця поплювала на долоні й тричі присяглася завалювати предмети разом. У кінцевому результаті вони зуміють досягти мети, але лише тоді, коли завалять усе всі троє як одна команда. Притому про цей план вони не скажуть жодній живій душі. Саме Заєць назвав їх трійцю «Фіаско клуб». «Перше правило “Фіаско клубу”, — сказав Трубкозуб, — нікому не розповідати про “Фіаско клуб”»[179].

У реальності втілити в життя їхній план було набагато важче, ніж вони спочатку гадали. По-перше, вони були змушені зовсім покінчити з хизуванням та похвалами. «Ломка» була жахливою, проте коли хтось із друзів відчував спокусу виконати дослід з реактивами зі свого комплекту юного хіміка чи перечитати «Республіку» Платона, то йому було досить зателефонувати іншим, щоб дістати підтримку, аж поки ці негативні пориви не минуть. Здається, перегляд телевізійних програм цілими годинами цьому також немало сприяв, але вимагалися чималі розумові зусилля для того, щоб бути настільки тупим, аби їх дивитися. На щастя, Трубкозуб знайшов найкоротший шлях. Якось уранці по дорозі до школи він завернув у вузький прохід між будинками і подав знак Півневі та Зайцю іти слідом за ним. Там, де ніхто не міг їх побачити, він таки роззирнувся, перш ніж засунути руку в кишеню куртки й дістати звідти зіжмаканий паперовий пакет. Коли він розгорнув той згорток, єдине, що вони побачили, був тюбик клею для авіамоделей.

Трубкозуб відкрутив ковпачок і, стиснувши тюбик, заходився вичавлювати з нього в’язку стрічку клею, що молочного кольору цівкою стікала в паперовий пакет. Він опустив побганий тюбик у загорток (позаяк вони жадали бути нетямами, а не «свинями», що смітять на вулиці) і тримав відкритий пакет над своїми носом та ротом. Очі Трубкозуба були розплющені. Він спостерігав за Зайцем і Півнем, а сам тим часом робив такі глибокі вдихи й видихи, що вони раз за разом то накачували цей кульок повітрям, то випускали його з нього, наче з повітряної кульки з бурого паперу для обгорток. Єдиними звуками, чутними у провулку, були шурхіт паперу та важкі вдихи й видихи Трубкозуба. Та ось очі Трубкозуба стали скляними, і він передав пакет Півню. Клей мав запах перестиглих бананів, укритих цятками гнилі. Нюхання клею та дихання його випарами дали просто чудові результати! Члени «Фіаско клубу» тепер більше не просто діяли, як пустоголові тупаки, а були ними на самому ділі!

Метод клеїти дурня, або так званий Glue Method[180], як вони стали його називати, використовували не вже й довго; та завдяки його чарівній силі Заєць не міг уже втримати в руці олівця. Трубкозуб якось заснув за партою і напудив у штани. А Півень висунув пропозицію: поцупити з батьківського морозильника горілку. І тоді чарівливе поєднання клею та зеленого змія призвело до такого вже невігластва й неуцтва, якого трійця друзів навіть і не сподівалася досягти. На Різдво їх перевели у групу з додаткових занять із читання для тих, хто не встигає. А на Великдень вони вже не могли зав’язати шнурки на власних черевиках!

Міс Скот, чарівна, дбайлива міс Скот, майже ніколи не відходила від них і на крок. Вона голубила їх і хвалила вже за те, що вони розкривали книжку коміксів. До того ще, як у Півня зійшли синці, вона без угаву просила його: «Розкажи мені, будь ласка, ще раз, як ти вдарився?» Або, бувало, заставши Трубкозуба самого,