Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

— Саме так і було, — кивнув Шимас. — Вона сказала, що про це ніхто, крім вас та чорних, не знає.

— Якби ж то! Насправді чутки про Первісну вже почали розповзатися по всьому Північному Абраду, хоча після нападу минуло лише п’ятнадцять днів. Тут, в Евраху, поки подейкують лише про події на Іхелдиройдському тракті, про спробу лихих чаклунів убити нову відьму. Та в цьому немає Ріаниної заслуги — просто вона приїхала сюди недавно і ще не встигла завести серед місцевих жінок подруг, яким звіряла б наші таємниці. Зате це успішно роблять інші сестри в інших містах.

— То чому ви не зупинили леді Ріану? — запитав Шимас. — Чому не попросили нікому не писати про мене? Треба було пояснити, як це важливо.

— І розповісти їй, що Кованхаром вільно розгулює високопоставлений чорний? — Леді Айліш похитала головою. — Ні, в жодному разі. Тоді вже точно це не вдасться приховати. А поки я зосередила Ріанину увагу на пророцтві. Є велика ймовірність, що вона не обмовиться про вас ані словом, бо захоче видати ваше тлумачення Пророцтва про Першу за своє власне. Я знаю її з пелюшок, Ріана навряд чи втримається перед такою спокусою — надто ж, коли прочитає про численні спроби його розгадати. Вона дуже амбітна та марнославна.

— О… — протягнув Шимас. — Хитро задумано!

— Проте першість однаково буде за вами, — запевнила його Айліш вер Нів. — Коли справа з маґістром аб Коналом завершиться, втаємничені сестри підтвердять, що ваш лист надійшов ще до того, як Ріана стала поширювати свої заяви. А в разі потреби я особисто спростую всі її претензії… хоча воліла б цього не робити. Нехай дитя собі тішиться, а в майбутніх підручниках усе одно буде написано, що ви стали першою людиною в історії Абраду, кому вдалося витлумачити невідворотне пророцтво ще до його остаточного здійснення.

— Мене це мало турбує, — сказав Шимас не зовсім щиро; він аж ніяк не мав наміру поступатися своїм відкриттям тій молодій довгоногій відьмі, такій нахабній і зарозумілій. — Головне зараз — викрити Ярлаха аб Конала, щоб я міг спокійно повернутися до Кованхара.

— А ви вже вирішили, як пояснити свою відсутність?

Шимас трохи розгублено знизав плечима.

— Багато про це думав, та нічого розумнішого не вигадав, ніж сказати, що вцілів після нападу Ярлаха і втік аж на Південь, бо не знав, кому можна довіряти. От тільки будь-хто, зіставивши дати, легко знайде неузгодженості і спіймає мене на брехні.

— А ви розкажіть усе, як було, — порадила відьма. — Просто не згадуйте про втрачені сім днів, цього ніхто не помітить, і додайте невелику вигадку: коли ви опритомніли в незнайомій місцевості, разом з вами був маґістр аб Конал. Він переконував вас прийняти темну енерґію й долучитися до чорних, проте вам вдалося відбитись від нього і втекти. А деталі вже додумаєте самі.

— Гадаєте, мені повірять? — з сумнівом запитав Шимас. — Як я поясню, що за одну ніч ми з маґістром перенеслися з центру Півночі аж у центр Півдня? Не розповідати ж мені казочки про Тиндаяр… — Він сторопіло осікся, побачивши, як Айліш вер Нів ствердно киває.

— Так, професоре, Тиндаяр. Ми вже сповістили ваш Маґістрат, що Ворог знову відкрив доступ до підземного світу для чорних чаклунів — якщо не для всіх, то для обраних. Саме таким чином вони планували захопити леді Ейрін вер Ґледіс…

Після чого Шимас почув стислу розповідь про події на сімнадцятій милі Іхелдиройдського тракту. Він розумів, що деякі подробиці відьма приховала, а місцями, можливо, й погрішила проти істини, однак не став указувати на дрібні суперечності в її історії, бо знав, що цим нічого корисного від неї не добудеться.

— Якби я мав на кілька днів більше часу, — промовив Шимас, — можливо, зміг би попередити загибель людей.

— А може, зробили б тільки гірше, — зауважила леді Айліш. — Усі ці „якби“ дуже непевна річ. Я мала час обдумати різні варіанти розвитку подій і дійшла висновку, що ваше попередження швидше б зашкодило, ніж допомогло. Найпевніше, вони б у будь-якому разі зупинилися на сімнадцятій милі, просто тоді б сестри пильніше охороняли Ейрін, постійно трималися біля неї — і, ймовірно, всі разом потрапили б до Тиндаяру. Без сумніву, наші вороги передбачили таку можливість і підготували якусь пастку — скажімо, на зразок бар’єра для носіїв пробудженої Іскри. А поки Шайна, Етне та Мораґ з ним розбиралися б… Ні, професоре, я навіть рада, що ваше попередження запізнилося. Шкода, звичайно, загиблих людей, проте для мене найголовніше, що сестра Ейрін не постраждала. І мало того, обставини склалися так, що тепер вона вже не безпорадна і здатна сама себе захистити. Той, хто влаштував вам цю вашу дивовижну подорож, знав, що робить.

— А ви маєте припущення, хто б це міг бути? — поцікавився Шимас.

Айліш вер Нів склала на колінах руки й зосереджено подивилися на нього.

— Що не Творець, це точно. Навіть не тіште себе такою думкою. Якщо Див існує, а це ще не доведено, то Він є стратеґом, а не тактиком. Він може перенести в інший світ цілий острів, населений людьми, щоб було кому битися з нечистю. Може надіслати на землю Відьомські Іскри — або одну Іскру, Первісну, — щоб дати людям зброю для їхньої боротьби. Проте Він не стане втручатися задля порятунку однієї, хай і видатної людини. Так само, як полководець, що керує арміями, не кинеться в гущу битви через одного зі своїх солдатів. Особисто я вважаю… але майте на увазі, я заперечуватиму свої слова, якщо ви будь-кому їх перекажете… так от, я вважаю, що тут не обійшлося без диннеші, світлоносців — тих, кого ви, чаклуни, називаєте янголами.

Шимас зобразив на обличчі глибоку задуму і сподівався, що це вийшло в нього натурально.

— Серед інших, я розглядав і таку можливість. Проте диннеші, як відомо, є воїнами Останнього Дня, а поки цей день не надійде, вони лише наглядають за світом земним і воліють не втручатися в хід подій.