Читати книгу - "Час настав, Костянтин Матвієнко"

Вони прощаються з Апостолом і повертаються до Надіїної кімнати. Тепло попрощавшись з родиною Карпенків, Аскольд, Ілько і Борис рушають по домівках: студенти по квартирах, а венед просто з ліфта — знову до табору на березі Почайни.

***

Повернувшись додому, Аскольд увімкнув Олексан­дрів телефон. Не минуло й десяти хвилин, як пролунав дзвінок.

— Алло, Александр, ты где?

— Це не пан Дєнісов, даруйте, — відповів Аскольд під іронічним поглядом Лахудрика.

— Меня зовут Владимир Тараторкин, — назвався співрозмовник. — С кем я говорю?

— Аскольд Четвертинський. Мені доручено повідомити вам таке: ваша діяльність спрямована на корекцію історії України несе суспільну небезпеку і негайно припиняється. Ви, пане Таратор­кін, а також Глєб Арнаутський і Тімафей Брєзгінцевв маєте протягом двадцяти чотирьох годин залишити територію моєї країни. Алєксандр Дєнісов затриманий у якості гарантії до того моменту, поки ми не переконаємося у повному припинені ворожої діяльності ЦІКа Фе.

— Вы говорите от имени официальных властей? Кем вы уполномочены на такие заявления? — запитав Тараторкін.

— Я розмовляю з вами від імені звичайних громадян, які поза тим мають технічну можливість припинити вашу злочинну діяльність.

— Нам необходимо переговорить с Александром! — наполягає Тараторкін.

— Ви зможете зробити це завтра, за умови, що вже будете за межами України. Якщо прихопите із собою пана Полянського, ми будемо вельми вдячні. Хоча це на ваш розсуд. І ще: будь ласка, не повторюйте спроб вдертися до моєї квартири, або будь-яких інших намагань впливати на мене, моїх рідних, чи друзів. — Аскольд вимкнув телефон. Лахудрик з подивом запитав:

— Де ти навчився розмовляти таким «офіціозним канцеляритом»? Мене аж мороз пробрав.

— Сам собі дивуюся, — зізнався Аскольд. — Усе, на сьогодні пригод досить, будемо лягати спати.

— Я на твоєму місці, коли ти вже нахабно втручаєш­ся у міждержавні відносини, все ж повідомив би про цей демарш хоча б майора Миколу Трохимчука, — дав слушну рекомендацію домовик.

— Завтра, бо від ще однієї офіційної розмови я пога­но спатиму, — відповів Аскольд.

***

Зі свого кабінету у Фонді славної єдності Владімір Тараторкін одразу надіслав шифрограму до ЦІК Фе з викладом дуже дивної розмови з Четвертинським, а також терміново викликав Арнаутського і дав йому прослухати її повний аудіозапис. Той аж сказився від люті:

— Не было такого, чтобы наша контора пасовала пе­ред пацаном! Если мы позволим диктовать себе усло­вия каким-то соплякам, то станем посмешищем в гла­зах всего мира!

— Ага, еще скажите, что наше дурацкое положение вызовет сочувствие мировой общественности, — злостиво кинув Тараторкін.

— У нас есть гарантии, что Александра отпустят жи­вым? — утрутився Брєзґінцев, який до цього мовчки працював зі своїм сканером перфорацій.

— Гарантии в этих обстоятельствах может дать толь­ко Всевышний, да и то ограниченные, — відповів Та­раторкін трохи стриманіше.

В цей час на його електронну поштову скриньку на­дійшов шифрований наказ із Центру про негайну ева­куацію з Києва всіх учасників операції.

— Мы выполним это распоряжение без всякой са­модеятельности, — жорстко заявив Тараторкін. — Ти­мофей, что показывает сканер?

— Устойчивый портал на Костельной и та же группа мерцающих порталов на Подоле. Интерес­но, что сегодня, чуть ранее, также были зафиксиро­ваны преодоления пространственно-временного барьера в районе улицы Щорса несколькими круп­ными биологическими объектами, причем неод­нократно.

— Похоже, что некоторые гуляют во времени, как в собственном доме, — незадоволено констатував Арна­утський.

Він хотів домовитися телефоном про зустріч із Полянським, але Тараторкін несподівано жорстко забо­ронив йому це, навіть пригрозивши застосувати силу. В дію вступив план екстреної евакуації.

***

Майор Микола Трохимчук поспішав на службу, коли йому на мобільний передзвонив Аскольд Четвертинський і повідомив, що вони з друзями ухвалили рішен­ня вислати з країни Тараторкіна, Брєзґінцева й Арна­утського — співробітників Центру історичних корек­цій Федерації, — аби не капостили.

— Загалом, приймаючи такі рішення, слід мати можливість їх виконати, — справедливо зауважив ма­йор. — Я вже не кажу про те, що вас ніхто не уповнова­жував на ці дії.

— От заразом і перевіримо, чи насправді ми спро­можні їх здійснити, — відповів Аскольд. — А щодо повноважень, то коли компетентні органи не можуть гарантувати безпеку країни і громадян — громадянам самим доводиться дбати про це.

Коли майор прийшов до офісу Служби, то, не заходячи до себе, одразу піднявся до приймальні полков­ника Вовка і, дочекавшись його приїзду, повідомив про розмову з Аскольдом.

— Ви дуже здивуєтесь, якщо я скажу, що сьогодні зранку всі троє співробітників ЦІК Фе залишили Укра­їну? — запитав полковник. — Мені про це дорогою на роботу повідомили оперативники. Місцезнаходженню четвертого, Олександра Дєнісова, невідомо, та офіцій­но про його зникнення ані нас, ані міліцію ніхто не по­відомляв. Отже, Четвертинський цілком довів, що зда­тен добиватися виконання власних ультиматумів. Уяв­ляєте, що буде, коли такі вимоги він почне ставити, наприклад... ну, навіть не будемо говорити кому. — Полковник виразно здійняв угору вказівний палець правої руки. — До речі, аналітичний відділ не надав прийнятних варіантів пояснення його поінформова­ності. Лише якісь езотеричні дурниці: мовляв, Бенціон Пінський — той, що намагався добитися співпраці з Четвертинським, тиснучи на його матір, кілька разів зустрічався з ворожкою Гликерією-Степанидою, і ана­літики припускають, що, можливо, хлопець також ко­ристується її здібностями для отримання інформації.

— Маячня! — кинув майор.

— Та чогось кращого вони не придумали. Що ж, са­мі запитаємо: настав час побачитися з ним. До вечора підготуйте пропозиції щодо організації моєї зустрічі з об’єктом оперативної розробки Князем.

Закінчивши розмову з майором, полковник Вовк за­телефонував Михайлові Яковенку і домовився зустрі­тися з ним у затишному куточку Києва — садибі Видубецького монастиря. Там, прогулюючись старовинним монастирським подвір’ям поміж барокових ко­зацьких церков, він виклав підприємцю нові факти, що свідчили про нетривіальні здібності студента Четвертинського.

— У мене теж є новини, — почав Яковенко. — На­ближається фінал виборчої кампанії, і її результати вже більш-менш зрозумілі, тому наші олігархи майже домо­вилися про розподіл ролей після виборів. Головна їхня тактична мета на сьогодні — це не пустити до керів­ництва коаліційним урядом пані Євдокименко, бо тоді її вже нічого не зупинить на шляху до посади президен­та. Та й дерибанити по-чорному вона не дозволить.

— Звісно, чужим не дозволить — лише своїм, — уточнив полковник. — А чужі для неї всі ті, хто не по­діляє ідею її президентства.

— Саме тому група найнятих нами консультантів прогнозує політичний клінч: коса на вулик. Майбутній парламент виявиться недієздатним, і хтось із помаран­чевого