Читати книгу - "Ниті кохання, Софія Вітерець"

Розділ 57

Ось і знову всі збиралися разом, як одна величенька дружня родина. Тільки цього разу абсолютно не для поїздочки кудись там подалі. А з нагоди чергового розширення компанії й повноцінного визнання нас на міжнародних ринках.

Чому я кажу оте «нас»? Ніби ж мала звільнятися, бо нікуди не могла летіти… Навіть не слухайте. В принципі, Артур так і зробив. Хіба лише дещо пізніше, коли я його переконувала, що зможу спокійнісінько дистанційно попрацювати й сама або в батьків. Словом, він був непохитний. А я цьому раділа, бо не довелося два місяці сумувати за ним й думати, а що він робить там у Греції…

Решта команди також захотіла залишитися. Особливо Міла, яка мало не протести почала влаштовувати, коли дізналася, що є можливість залишитися. Всім трішки набридло тинятися десь далеко від дому й команду втомили постійні переїзди. Тож одноголосно прийняли рішення про те, щоб знову повернутися до нашого улюбленого офісу.

Але от Таня з Тадеушем навпаки й слухати про Київ не хотіли. Вони немов ввійшли в азарт та за кілька днів після нашого з Артуром весіллям поїхали далі за нашим маршрутом, виконуючи завдання, які як виявилося, могла зробити й одна людина. Хто б знав…

За кілька місяців вони, звісно, повернулися й робота почала кипіти. Я до останнього не хотіла йти в декрет, але мені почав погрожувати бос, тому таки віддала свої  проекти Владу. Моє місце ж зайняла Катя. І я ніби мала хвилюватися, але ще тоді знала, що слова Артура про розширення офісу таки справдяться. Звісно, минуло два роки, що не входило в його плани, але от в мої прекрасно вписувалося. Софійка нарешті почала нормально спати ночами й я вибила собі кілька довгострокових проектів, бо вільного часу через маленьку донечку мала таки не багато.

Але давайте зараз не про те. Вечір з нагоди такої грандіозної події лиш розпочався, а я вже думками десь витаю. Не те, що Влад з Катею. Подруга явно щось підозрює та вичікує моменту, коли найкращий друг дитинства нарешті наважиться зробити пропозицію, яку вона чекала вже цілих два роки. О, щось відбувається. Ніби зараз почнеться. А й справді Влад різко схопився з місця та вискочив на сцену, мало не полетівши з неї додолу. Довгої промови не розповідатиму, бо не запам’ятала ні слова. Власне, нічого й не чула, коли побачила щасливе обличчя Каті.

– Ти вийдеш за мене? – от що я точно почула зі свого куточка, куди забралася, щоб краще всіх було видно.

– Та скільки можна було чекати? Звісно, що так, – відповіла Катя, світячись водночас і від радості, і від гніву. Все ж стільки чекати…

Лише посміхнулася, переводячи погляд на Таню, що стояла поряд і раділа за парочку не менше від Каті.

– А від вас коли вже чекати радісних новин?

– Та про що ти говориш? – одразу почала дутися Таня й я жестом вказала, що все, закрили тему.

Насправді цього дико не хотілося, бо я була вражена їх парою навіть більше, ніж нашою. Здавалося, що ми лише жаліслива копія гідного захвату оригіналу. Реально, їх почуття перевершували все можливе, але ці два…кхм…навіть не хотіли визнавати досі, що вони зустрічаються. От ніби я цього не бачу. Та весь світ вже знає про них, завдяки їх мультимовному блогу, а вони ховаються. Ох ці професійні туристи…

На мить затнулася, бо до зали зайшла ніхто інша, як Аліна. Відколи вона тоді поїхала, від колишньої керівниці не було ні слуху, ні духу, а тут ось раптом з’явилася на людях. Її вогняне волосся тепер було коротко підстриженим, а очі світилися тихим щастям. Чомусь боялася, щоб та не дізналася про Влада з Катею, але хто на цьому вечорі не знав про заручини? Та й Аліна зовсім не засмутилася чи розгнівалася. Підійшла спершу привітати їх, а потім і до нас з Артуром.

– Чула у вас донечка народилася, – люб’язно посміхнулася вона, по черзі обійнявши нас обох. – Вітаю. Їй пощастило з такими чудовими батьками.

– Дякуємо, – посміхнулися взаємно. – А як там твій син?

– Все чудово. Ось якраз нещодавно два рочки відсвяткували…– почала розповідати Аліна і її вже було не спинити.

– Артуре, час виходити на сцену, – врятувала нас Міла, що тепер підпрацьовувала то в компанії Тані, то в «Еклектиці», щоб не відволікатися на особисте, якого в неї після останніх невдалих стосунків не було.

– Ну я пішов, – посміхнувся він та поспішив до спеціального підвищення.

В залі запанувала повна тиша. Світло стало приглушеним і лише сцена була освічена як ніколи яскраво. Артур говорив і говорив, не в змозі спинитися від радості, а я раптом обернулася і побачила його – точну копію коханого, обличчя якого було покрите зморшками, а волосся давно посивіло. Мій любий чоловік таки не помилився – його тато почув про розширення компанії та прийшов побачитися з сином вперше за довгі роки.

– Доброго вечора, Віталію…– а я так і не знала його по-батькові.

– Доброго вечора, доню. Можна просто Віталій,– замість простягнутої долоні злегка обійняв мене.

– Ви мене знаєте?– здивовано поглянула на нього. Бо ніби навіть з Артуром останнім часом про його тата не говорили.

– Від народження,– нагадав Віталій, щиро посміхаючись.– Знаєш, я щасливий, що в мого сина є така чарівна дружина. Пробачиш старого, який був надто дурним, щоб відштовхувати єдину кровинку?

– Про це вам не зі мною потрібно розмовляти…

– Знаю. Тому й прийшов, – посміхнувся Віталій, гордо дивлячись на свого сина.

***

Ще рік потому

***

Словом, все закінчилося благополучно. Віталій часто приїздив до нас, постійно задаровуючи Софійку. Й між нашими батьками почався справжнісінький батл за любов єдиної внучечки. Але то вони ще не знали, що їх чекає новий поки зовсім крихітний сюрприз, про який дізналися в лікарні за кілька місяців після вечора.

Якщо ж говорити про інших, то Влад з Катею вже нещодавно офіційно стали чоловіком та дружиною. Серед гостей була навіть Аліна, яка досить активно стала з’являтися в наших життях, приносячи, на диво, лиш хвилі позитиву.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍