Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

На ньому немає обличчя: блідий, серйозний, розгублений. Наш зоровий контакт триває нескінченно: я тону в його очах, бачу в них застарілий біль і розпач, але крізь темний серпанок пробивається щось знайоме, рідне. Прикушую губу, не в змозі повірити.

Роман хапає мене за зап'ястя і тягне себе. У ніс б'є рідний запах, тіло відгукується на грубий дотик рук, а губи радо зустрічають його наполегливий язик. Ми цілуємося люто, шалено, запекло — зіштовхуємось зубами, кусаємо один одного, до болю впиваємося пальцями в шкіру, залишаючи після себе сліди, знаючи, що завтра на цих місцях з'являться синці.

Кохання та біль невіддільні. Я готова терпіти, поки є, заради чого.

— Поїхали до мене, — шепоче Рома на вухо.

І я маю відмовити йому: він дав зрозуміти, що не вважає мене своєю дівчиною. Більше того, його лякає сама можливість такого розвитку подій. Йому потрібне тільки тепло мого тіла, стосунки без зобов'язань, після яких можна спокійно помахати ручкою на прощання. Так простіше, так легше, так безпечніше. Ні почуттів, ні надій, ні обіцянок.

Але я погоджуюсь. Він став моїм наркотиком, і я потребую наступної дози. Ствердно киваю і сліпо дивлюся на машини, що проїжджають повз. Слабка? Можливо. Натомість сьогодні я буду щасливою.

Ми вдираємося в темну квартиру, цілуючись до божевілля. Я кусаю його шию і плечі, всмоктую шкіру, щоб на ній залишилися синьо-чорні сліди. Хочу, щоб завтра він глянув у дзеркало і згадав про мене. Розстібаю сорочку, запускаю руку вниз, намацуючи твердий член. Рома зриває з мене футболку, втягує сосок і прикушує його, але мені не боляче, тільки гострий спалах бажання проноситься тілом.

Нас огортає первісна, темна пристрасть. Ми не добираємось до спальні, вона надто далеко. Я судорожно позбавляюся одягу, поки Рома надягає презерватив. Упираюсь руками в стіну і чекаю, коли він увійде в мене. Думаю, що все буде, як у душі, але знову помиляюся. Мені чомусь незручно, його рухи всередині не розбурхують кров, не вибивають думки з голови.

Я вигинаюся, чіпляючись нігтями за шпалери, і повторюю: «Він мене не любить. Це лише секс. Він мене не кохає. І ніколи не полюбить”.

— Асю, — тихий голос Романа застряє у підкірці, повертає до реальності. — Ти тут, зі мною?

— Ні, — як завжди, не можу брехати.

Він виходить із мене, повертає обличчям до себе та обіймає. М'яко цілує лоб, заплющені очі, ніс, щоки, підборіддя. Торкається пальцями шиї, гладить плечі і ключиці, притискається губами до скроні і шепоче:

— Прости мене.

Обіймаю його за шию і цілую, тепер уже дбайливо і обережно, пестячи улюблені губи, з'єднуючись з його язиком у трепетному танці. Роман піднімає мене і, продовжуючи цілувати, несе до спальні.

Ми лежимо на боці, дивимося один одному в очі та обережно досліджуємо наші тіла. Торкаємося, гладимо, обіймаємо, лижемо, кусаємо. Якоїсь миті я прошу про помилування, рухаюся йому назустріч. Ми з'єднуємося тілами та поглядами, я щурусь, відчуваючи потужні поштовхи всередині, і за лічені секунди кінчаю. Але швидко приходжу до тями — і знову дивлюся на Романа.

До кінця ми не відводимо погляду. Я бачу, як каламутніє зелень улюблених очей під час оргазму, як у солодкому екстазі спотворюються риси обличчя. І тоді тіло пронизує друга, нескінченно довга і тягуча судома.

Залишок вечора ми не говоримо про важливе, навмисне уникаємо серйозних тем. Роман замовляє їжу зі служби доставки, ми вибираємо якусь безглузду комедію на Нетфлікс, поглинаємо суші та сміємося з ідіотських вчинків головних героїв.

Вночі я довго не можу заснути. Вдивляюся в умиротворене обличчя Романа, сумно посміхаюсь і долонею витираю вологу зі своїх щік.