Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю , Єва Скайлер "

 — Знав, що тобі сподобається, — усміхнувся Шведа. — До речі, маю сказати тобі дякую, що не пустила мене вчора до квартири. Я був надто збуджений, нормальної розмови не вийшло б. Я просто не очікував, що ти все розкажеш моєму батькові і ще й попросиш підіграти тобі.                                                                                                

 — Я втомилася від обману, — відповіла чесно. — Не можна починати щось нове, доки не завершив старе. Та й будувати стосунки... будь-якого роду,— додала поспішно. — Загалом не можна будувати стосунки на брехні. Це не правильно.                                                          

 — Знаєш, — Макс несподівано хитро усміхнувся, глянувши на мене. — Коли ми тільки познайомилися, я думав, що за дурна дівчина. Не можна бути такою чесною та прямолінійною. Навіть співчував тобі, уявляєш?                                                                                      

 — Як ти міг? — жахнулася вдавано, веселячись.             

 — А зараз захоплююсь, — зізнався він. — Саме ці риси змушували мене дивитися на тебе, спостерігати за тобою. Ти як головоломка, я все намагався розгадати тебе і не помітив того, що насправді зі мною відбувається.                                                                               

 Проковтнула і відвела погляд, щоб не побачив, як я безглуздо тішуся.                                                                       

 Шведа заплатив за вхід до парку і знову взяв мене за руку.                                                                                               

 — Нам туди, — показав він, а я зацікавлено схилила голову.                                                                                          

 — На оглядове колесо? Вирішив скинути мене звідти і цим позбутися проблем? — усміхнулася іронічно.          

 — Ні, — сказав він, жмурячись на сонці. — Мені здається, це буде романтично.                                             

 Стиснула губи, щоб вони не розпливалися в дебільній усмішці і кивнула.                                                                       

 Людей було багато, але ми встигли зайняти вільну кабінку і сіли один навпроти одного. Я зацікавлено дивилася вниз через прозоре скло, доки ми піднімалися.                                                                                

 — Ти мені подобаєшся, — несподіване зізнання Шведа, змусило мене здивовано моргнути. — Я погано уявляю, як повинен себе поводити, тому не ображайся на мене, якщо тупитиму. Можу збагнути, що напевно, ти мені не дуже довіряєш. Але також ти знаєш мене краще за інших і, напевно здогадуєшся, що зараз я серйозний і не граю з тобою.                                                                       

‍ ‍Судорожно видихнула, проковтнувши, і посувалась на місці.                                                                                              

 — Ей, не будь такою серйозною! — усміхнувся Макс, погано приховуючи за веселощами хвилювання. — Ми можемо просто попробувати. Що зазвичай роблять перед тим, як почати зустрічатися? Ходять на побачення?                                                                                 

 — Так… — видавила сипло, стискаючи пальцями край лавки. — Так, я не маю причин довіряти тобі, але не можу заперечувати того, що між нами відбувається. Я свідомо не розглядала тебе як потенційно хлопця, бо боялася…                                                                                     

 — О, так, уявляю, — усміхнувся Макс, скуйовдивши волосся. — Я не можу дати гарантій, що в нас неодмінно все вийде, що ми житимемо довго і щасливо, але я старатимуся.                                                  

 — Ось не треба, — усміхнулася у відповдь. — Давай залишимося собою, такими, якими ми є, такими якими звикли бачити один одного.                                                   

 — Це означає так? — Шведа насторожено, не перестаючи усміхатися куточком губ, піднів брову.        

 — Що так? — Здивувалася, нібито не розуміючи. — Ти про що взагалі?                                                                           

 Макс шумно видихнув, закочуючи очі і раптом подався вперед, беручи моє обличчя руками.                                   

 — Мене розпирає від емоцій, а ти тут… — і жадібно поцілував мене, не закінчивши фрази.                                

 Навіть схаменутися не встигла, як була перетягнута до нього на коліна, обхопивши його торс ногами.                 

 Макс опустив руки мені на бедра і міцно притиснувся, зриваючи тихий стогін з моїх покусаних губ.                     

 — Легше... — Видихнула сипло, відсторонюючись. — Хто там казав про побачення?                                                

 Макс шумно видихнув і уткнувся чолом у моє плече.   

 — Батько запросив нас на ювілей.                                      

 Хрипко усміхнулася і сповзла з його колін. Кабіна повільно повзла вниз.                                                             

 — Знаєш, якщо ми зараз перейдемо межу, то вже ніколи не зможемо бути друзями.                                      

 — Ми ніколи ними й не були, — усміхнувся Макс. — Я ніколи не розглядав тебе як друга. І знаєш, незважаючи на всі дурниці в моїй голові, дбав щиро. Не те, щоб я зараз хвалився, ні. Мені просто хотілося це робити і я був щасливий на той момент. І якщо турбота про тебе робить мене щасливим, хочу робити це завжди. Хочу, щоб ти була поруч і дбати про тебе й надалі.                                                                                          

 Усміхнулася, опускаючи голову, намагаючись цим сховати палаюче обличчя.                                                     

 — Ходімо… — промовила тихо, ледь не оглухнувши від стукоту власного серця.