Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

Розділ 23. Сплав річкою довжиною в нескінченність

Погода нам сприяла. Теплий вітерець більшу частину подорожі дув нам у спину. Я навіть вітрило встановила на катамарані, тим самим полегшуючи жінкам навантаження на веслах. Іллюша прийшов у таке захоплення, що відігнати його від вітрила було неможливо!

Катамаран плив першим. За мною низкою пливли плоти.

Та остання розмова біля багаття на місці старого табору дозволила переглянути ставлення до подорожі. Ніхто більше не рвав жили. Люди розуміли, що нам важливіше зберегти в цілісності вантаж і власні життя, ніж веслувати, не покладаючи рук, і надірвати здоров'я.

Поки що у нас все виходило.

Особливо нас на плотах тішило, що зубаті хижаки не могли добратися до нас. Якийсь особливо настирливий печерний лев навіть біг уздовж берега кілька кілометрів, супроводжуючи нас і раз у раз порикуючи в наш бік.

На четвертий день, орієнтовно у районі сучасного села Балико-Щучинка, річище Дніпра різко розширилося. І водна площа вражала своїм простором. Пейзаж теж був утихомирливим та по-літньому яскравим.

Рясний нічний дощ напоїв землю, і все навколо зеленіло й тішило око. Людям він не так припав до душі. Одяг вимок, і нам навіть довелося ставити намети, щоб перечекати негоду і просохнути наступного дня. Єдиною відмінністю від перших днів потрапляння було те, що намети поставили на маленькому острові. І вночі нас якщо й турбували гарчання та виття хижаків, то побоювання не викликали. Місцеві кішки так само не любили глибоку воду, як і їхні сучасні побратими. Скориставшись тимчасовою стоянкою, наварили юшки та із задоволенням насолодилися гарячою їжею.

Вдень влаштували купання та прання. І все б нічого, якби не змії! Непосидючий Іллюша знайшов стару зміїну кладку і лякав Лізу з Аліною шкарлупою в підсохлому слизі та протухлим яйцем. Я також стурбувалася. Водяні змії добре плавають і можуть вкусити у воді.

Дуже швидко ми звернули табір і попливли далі.

— Поліно, а що робити, якщо змія вкусить? — поцікавилася Марго.

— А я знаю! — закричав Іллюшка. — Вище місця укусу треба накласти джгут. А з рани відсмоктувати отруту та виплюнути! Зміїна отрута небезпечна, тільки якщо в кров потрапить! Французьким легіонерам навіть із собою спеціальні шприци кладуть до аптечки. Таким шприцом можна відсмоктувати десять-п'ятнадцять відсотків отрути!

— Все не так! — заперечила я. — Раніше ці методи вважали дієвими. Насправді вони марні й навіть шкідливі. У отруті змій міститься особливий фермент — гіалуронідаза. Він миттєво виводить отруту з точки укусу. І краще не робити якихось травмуючих впливів, зокрема, розрізів, обробку якимись хімічними агентами. І джгут тільки сприяє некрозу — відмиранню тканин. Адже в отруті змії є речовина, яка викликає некроліз. Краще нічого не робити, дати отруті поширитися. Потерпілого слід рясно поїти. Адже токсичні продукти виводяться через нирки. У сучасному світі ще рекомендують дати антигістамінний препарат та вводять протизміїну сироватку. У нашому випадку сироватки дістати ніде, а ось коробочка з моїм препаратом проти алергії в аптечці збереглася. Як розповідав один колега з кафедри біології, його друг-змієлов при укусі врятувався тим, що випив п'ятдесят грамів горілки, щоб розширити судини, і активно рухав постраждалою кінцівкою. Рука сильно опухла, але через чотири години почався свербіж, а отже, організм поборовся з отрутою.

— Все це чудово, але краще нехай нікого змія не кусає! — гидливо скривившись, видала Ілона. — Зовсім не хочеться дивитися на посинілий труп.

Хоч і сказано було брутально, але правда. Розмова про зміїв перервалась окриком Микити з другого плоту. Пора було зупинятися на ночівлю. Але чомусь цього вечора зовсім не хотілося сходити на берег. Жінки спустилися на тверду землю лише у кущики, а заночували на катамарані.

Чоловіки не зрозуміли наших побоювань та провели ночівлю традиційно. Ось тільки ранок ми зустріли порізно. Катамаран вночі відв'язався, і ми плавно, самі не розуміючи того, вирушили у подорож.

Ох і переполох стався серед чоловіків! Коли ми наступного дня зустрілися, Микита мене вичитав, як піонерку! Переживав він, ти бач! Обмацав, оглянув на травми, наче я не на катамарані пливла, а вплав по гірській річці між порогами!

Мені навіть довелося відвести його убік і висловити своє невдоволення:

— Ти чому так поводишся? — чесно не розуміючи ажіотажу, спитала схвильованого чоловіка. — Що могло з нами статися? Катамаран — найнадійніший засіб, який є в нашому арсеналі!

— А ти не розумієш? — пішов він на мене, змушуючи відступити.

— Що я повинна зрозуміти?

— Я переживаю за тебе.

— Тільки за мене? Чи за неоціненний ресурс жіночих тіл? — пирхнула невдоволено.

— Яка ж ти таки… дурна, — зітхнувши, Соболєв різко обійняв мене і притулився чолом до моєї маківки, лоскітно ворушачи своїм подихом волосся. — Ти мені подобаєшся. Невже не розумієш?

Чомусь це зізнання мене збентежило. Давно я не відчувала таких почуттів.

— Гх, Микито… Не знаю, що тобі відповісти.

— А ти не відповідай зараз. Просто знай, що ти моя.

Ось треба було зіпсувати мить! Вибісив!

— Соболєв! Власницькі замашки мене не збуджують! — відштовхнувши чоловіка, що зовсім розслабився, наставила на нього палець, як рапіру. — У будь-якому часі та світі тільки я сама вирішуватиму, з ким вступати у стосунки!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍