Читати книгу - "Зламані янголи"

вірян, тож будь-якому командирові варто було одержувати перед боєм благословення гуґана. Ти коли-небудь мав з ними справу?

— Пару разів у Латімер-Сіті. Більше знаю їх із чуток, ніж за реальними контактами. Але Генд — гуґан.

— А й справді, — Депре раптом замислився. — Це дуже цікаво. Він не… Поводиться як релігійна людина.

— Ні.

— Це робить його… менш передбачуваним.

— Агов, посланцю, — гукнув голос із-під перил лівого борту, а за ним я почув бурмотіння моторів. — Ти на борту?

— Крукшенк? — я відірвався від своїх думок. — Це ти, Крукшенк?

Сміх.

Я незграбно зіп’явся на ноги й підійшов до перил. Поглянувши вниз, я розгледів Шнайдера, Гансена і Крукшенк, які висіли над землею, влізши на один грав-байк. В руках у них були пляшки та інше приладдя для вечірок, а судячи з того, як байк хитало, ця вечірка почалася на пляжі вже досить давно.

— Йдіть-но на борт, поки не булькнули, — сказав я.

Прибула нова команда з музикою в комплекті. Новоприбулі вивантажили аудіосистему на палубу, і ніч спалахнула сальсою з Лаймонського нагір’я. Шнайдер і Гансен зібрали кальян і підключили його до бази. Серед розвішаних сітей і щогл заклубочився ароматний дим. Крукшенк заходилася роздавати сигари з зображенням руїн і риштування — логотипом Індиго-Сіті.

— Вони ж заборонені, — зауважив Депре, крутячи одну сигару в руці.

— Це — військовий трофей, — Крукшенк відкусила кінчик своєї сигари й розвалилася на палубі, не випускаючи її з рота. Повернула голову, щоби прикурити від розпаленого кальяну, і всілася без помітних зусиль. Випрямившись, вона широко мені всміхнулася. Я вдав, ніби не оглядаю її струнке маорійське тіло затуманеними від захвату очима.

— Ну, добре, — сказала вона й відібрала в мене пляшку. — Тепер ми допомагаємо іншим.

Я знайшов у кишені зім’яту пачку «Вогнів Лендфолла» й закурив свою сигару від наліпки на пачці.

— Поки ви не припхалися, тут були тихі посиденьки.

— Так, атож. Двоє стріляних птиць мірялися кількістю вбитих, еге ж?

Дим сигари виявився кусючим.

— То де ти їх поцупила, Крукшенк?

— У клерка постачання в арсеналі «Мандрейк», якраз перед нашим від’їздом. І нічого я не крала — у нас домовленість. Він зустрічається зі мною у збройній кімнаті, — вона демонстративно кинула погляд угору та вбік, позирнувши на часове табло на сітківці. — Десь за годину. Отже. Ви, стріляні птахи, справді мірялися кількістю вбитих?

Я глянув на Депре. Він стримав усміх.

— Ні.

— То й добре, — вона пихнула димом у небо. — Я наїлася цієї фігні в загоні швидкого реагування. Там усі — безголові козли. Ну, тобто, ради Самеді, не можна сказати, ніби вбивати людей важко. На це здатні ми всі. Треба просто навчитися не дрейфити.

— І, звісно, відточити техніку.

— Стібешся з мене, Ковачу?

Я хитнув головою й допив своє віскі. Якось сумно було дивитись, як така молода людина, як Крукшенк, припускається тих самих помилок, яких кілька суб’єктивних десятиліть тому припустився я сам.

— Ти ж із Лаймону, так? — запитав Депре.

— Народилася й виросла на нагір’ї. А що?

— Тоді ти, певно, мала якісь контакти з карфурівцями.

Крукшенк сплюнула. Сплюнула досить влучно, під перила і за борт.

— Оті гівнюки. Звісно, вони приходили. Взимку 28-го. Їздили канатними дорогами туди-сюди, навертали у свою віру, а коли в них не виходило, палили села.

Депре позирнув на мене.

— Генд — колишній карфурівець, — зізнався я.

— По ньому не видно, — вона пихнула димом. — Блін, а хіба має бути видно? Вони нічим не відрізняються від нормальних людей, поки не настає час молитися. Знаєш, хоча Кемпа так обсирають… — вона завагалась і з машинальною обережністю роззирнулася довкола. На Санкції-IV звичка озиратися в пошуках політичного офіцера була не менш популярною за звичку поглядати на особистий дозиметр. — Принаймні не допускає Віру на свою територію. Привселюдно вигнав карфурівців з Індиго-Сіті — я ще в Лаймоні про це читала, до початку блокади.

— Ну, Бог… — сухо промовив Депре. — Розумієш, для людини з таким гонором, як у Кемпа, це дуже серйозний конкурент.

— Я чула, що квеллізм узагалі такий. Не допускає ніякої релігії.

Я пирхнув.

— Та ну тебе, — Шнайдер вдерся в наше коло. — Я ж теж про це чув. Як там казала Квелла? «Плюньте на Бога-тирана, якщо цей гад спробує притягти вас до відповідальності»? Якось так?

— Блін, Кемп — ніякий не квелліст, — озвався Оле Гансен, який незграбно спирався на перила, тримаючи в одній розслабленій руці косяк, і з задумливим поглядом передав цей косяк мені. — Так, Ковачу?

— Це питання складне. Він дещо звідти запозичує, — я забрав косяк і затягнувся ним, у другій руці тримаючи сигару. Дим від косяка проникнув у мої легені, накривши їхні внутрішні поверхні холодним простирадлом. Він був м’якіший, ніж від сигари, хоч і, може, не такий м’який, як від «Ґерлену-20». У мене зі спини наче виросли крижані крила — впіймав кайф. Я кашлянув і тицьнув сигарою в бік Шнайдера. — А ще ця цитата — бздури. Дурнуваті вигадки неоквеллістів.

Це спричинило невелику бурю.

— Ой, та ну тебе…

— Що?

— Ну ради Самеді, це ж із її промови на смертному одрі.

— Шнайдере, вона так і не померла.

— А це, — іронічно зауважив Депре, — вже догмат віри.

Довкола мене залунав сміх. Я знову пихнув косяком, а тоді передав його вбивці.

— Гаразд, судячи з того, що нам відомо, вона так і не померла. Вона просто зникла. Але промову на смертному одрі не можна виголосити без смертного одра.

— Може, то була прощальна промова.

— Може, то була фігня, — я невпевнено зіп’явся на ноги. — Як хочете цитату, я вам скажу цитату.

— Та-а-а-ак!!!

— Давай!!!

Вони швидко розступилися довкола мене.

Я прокашлявся.

— «У мене немає виправдань», — сказала вона. Це з «Похідних щоденників», а не з якоїсь дурнуватої вигаданої промови на смертному одрі. Вона відступала з Міллспорта, одержавши по носі від їхніх мікробомбардувальників, а ефір повсюди захопила влада Світу Гарлана й передавала, що Бог притягне її до відповідальності за загиблих з обох сторін. Вона сказала: «У мене немає виправдань, тим паче для Бога. Він, як і всі тирани, не вартий слини, яку можна виплюнути за час перемовин. Наша домовленість незмірно простіша: я не притягаю до відповідальності його, а він платить мені тією ж монетою». Саме так вона і сказала.

З палуби наполоханими птахами здійнялися оплески.

Коли вони стихли, я оглянув обличчя слухачів, оцінюючи іронічність їхнього настрою. Для Гансена ця промова явно щось значила. Він сидів, прикривши очі й задумливо попахкуючи косяком. Шнайдер же, навпаки, протяжно засвистів після оплесків і