Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Розділ 25. Руслана ч.4

- Плани, - він подивився на мене і загадково усміхнувся, - це сюрприз, рисеня.

- Не люблю сюрпризи, - я потиснула плечима, - ніколи не знаєш, чи буде цей сюрприз приємним.

- Цей буде, - він поклав одну руку мені на коліно і так легко і ніжно почав гладити його. Все ж таки в цьому чоловікові було стільки прихованої ласки і ніжності, що годі й уявити, - обіцяю тобі.

Ми їхали далі в тиші, тільки дотик Данилової руки повертав мене в машину. Поки я роздумувала про сюрприз, то встигла задрімати. Спека на вулиці і рідний аромат робили диво, я відчувала, що лечу в повітрі, проте коли прокинулась - зрозуміла, що мене несуть на руках до квартири. Я не була проти, тому вирішила не рухатись, щоб Данилові не було важко. Такі вчинки цього чоловіка змушували моє серце не просто битися сильніше, а ледь не вилітати з грудної клітини. Навіть якщо він не говорив мені щодня, що кохає мене, він показував це у кожному своєму дотику, в кожному слові і навіть дії. Я відчувала себе маленькою дівчинкою поруч з ним і знала, що можу собі це дозволити ледь не вперше в житті, що мене не замкнуть в чотирьох стінах і не будуть тримати, як дорогий трофей.

Ми зайшли в квартиру і Данило поставив мене на диван. Першим ділом він приніс мені склянку води, і цей жест любові і опіки просто знищив мене. Я розплакалась, як маленька дівчинка.

- Ну ти чого, рисеня? Ти вдома, все гаразд. - Я відчувала, як він витирає мої сльози своїм великим пальцем, але розплющити очі, щоб глянути на нього, не була готова.

- Все гаразд, - мовила я крізь схлипи, - просто те, що ти приніс мені води, та й взагалі все, що ти робиш нагадує мені, що мене люблять. До цього ви мене рятували, потім ти опікувався мною в лікарні, їздив в дитячий будинок - все це робило мене особливою. І тільки ця склянка води стала останньою краплею в моєму серці.

- Ти геть дурненька? - Я відкрила очі і вже хотіла йому щось відповісти, але не змогла. На мене дивилися чорні, як грозове небо очі, але в них жила любов. - Я полюбив тебе ще в ту ніч, як забрав вщент п’яною зі свого клубу. Думаєш чого я втік вранці в кабінет? Я не хотів зізнаватись ні тобі, ні собі, що ти, маленька бешкетниця, засіла в моєму чорному, геть нікому не потрібному, серці.

- Воно не чорне і воно потрібне - мені, - я приклала руку до місця на грудях, щоб відчути як це серце б’ється тільки для мене. - Не кажи такого, добре? - Схлипнула я.

- Добре, - він витер останки моїх сліз зі щоки і щось глибоко обмірковував, - я планував це зробити ввечері, але я не хочу чекати. Не буде відповіднішого моменту, ніж зараз. - Він пішов в гардероб і повернувся звідти з оксамитовою коробочкою в руках, з якої сяяло маленьке кільце з діамантом. Ставши на коліна, цей чоловік зазирнув в мої очі, і я знову хотіла розплакатись. - Рисеня, не існувало в цьому світі жінки, якій я б хотів сказати те, що скажу зараз, до тебе. Ти та жінка, яка змушує моє серце битися, а всі інші інстинкти - прокидатися. Ти та, яку я кохаю, хоча раніше навіть не знав, що таке можливо, - він ковтнув і продовжив, - рисеня, ти готова терпіти мене все життя? Я знаю, що це не найкращий подарунок в твоєму житті, проте я не уявляю жодного дня в своєму житті, якщо в ньому не буде тебе. Ти - моє повітря! Ти будеш моєю дружиною, Лано?

- Так, - я розплакалась і тепер це були сльози щастя, - звісно, Данило.

- Ну чого ти плачеш, рисеня, - він стер мої сльози, а я посміхнулась йому крізь сльози і соплі, не так я уявляла свою пропозицію, але що вже там.

- Бо я щаслива, попри все, що пережила, я впевнено можу сказати - я щаслива. Я кохаю тебе, шафо. - Я схлипнула і взяла його лице в руки. - Коли я лежала там в підвалі, я не знала, чи знайдеш і чи врятуєш ти мене, але я знала, що ти та людина, заради якої я готова там померти, так само, як і ти за мене. - Я поцілувала його, цей поцілунок був солоним із смаком моїх сліз, але це не зупинило нас. Він одягнув мені каблучку на палець, і я не змогла стриматись і сказала: - То що, коли я стану Бернет?

- Скоро, рисеня, скоро. Але це не всі сюрпризи на сьогодні. - Я вдихнула глибше, а він погладив мене по волоссю і посміхнувся. - Зовсім скоро прийде Артем, я просив його дещо дізнатися, і якщо ти будеш не проти, ми приступимо до реалізації вже завтра.

- Ах, цей Артем, - я тільки зараз збагнула всю систему дій цих двох чудиків, - як не здогадалась раніше, що він питав у мене розмір пальця, от я ідіотка. - Данило показав мені, що це секрет, а я після цього хотіла в нього щось запустити.

- Без нього мені було б складно. - Він завалився на диван поруч зі мною і перекинув мої ноги на свої. - Що у вас двох зараз за секрети?

- Не має в нас секретів, просто цей ідіот не дає проходу одній дівчині, а я його спосіб розібратися в складній психології жінок. - Я поклала свої голову йому на плече. - Він такий дивний останнім часом.

- Я теж це помітив, мені складно його зрозуміти, проте, думаю, якщо йому буде потрібна наша порада або допомога - він прийде. - Ми сиділи і просто мовчали. Це було таке комфортне мовчання.

Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️‍
Обняла, ваша Талі!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍