Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

33. Несподіваний візит

Юля з цікавістю спостерігала за чаїнкою в своїй чашці, яка крутилася то піднімаючись, то опускаючись, та ніяк не хотіла встати вертикально. Схоже, удача найближчим часом її не навідає. Покинувши цю безнадійну справу, вона наблизила чашку до губ і вдихнула освіжаючий аромат зеленого чаю.

- Пробач, що не сказала про дзвінок Кирієнка, - подала голос Рита, продовжуючи дивитися на неї наче цуценя, що завинило. - Я подумала, що трохи помаринуватися кожному чоловікові корисно. Хто ж знав, що він аж так оскаженіє?

- Не можна сказати, що в нього для хвилювання не було причин... - видихнула задумливо брюнетка, якось ліниво пригадуючи про нещодавні погрози. Все ж таки зелений чай - дивовижна річ, одразу налаштовує на якесь внутрішнє заспокоєння. Дзен, одним словом. - А взагалі: обидві відзначилися...

Задзвонив внутрішній телефон, директорка з інвестицій відповіла й кілька хвилин розмовляла по роботі. Потім поклала слухавку й знову обхопила руками чашку.

- Треба частіше просити Марійку робити зелений чай.

Рита скоса поглянула на свою чашку й кивнула. Хоча носик трохи зморщила. Чай вона пила тільки чорний і тільки з цукром, і той зрідка. Зараз погодилася спробувати тільки за компанію, але змусити себе зробити більше одного ковтка не вийшло.

Юля цього не помітила, інакше запропонувала б подрузі щось інше. Увагу знову привернула невгамовна чаїнка.

- Може я подзвоню йому та все поясню, - сприймаючи задумливість подруги, як ознаку неймовірного смутку, запропонувала білявка.

- Не здумай, - суворо відповіла пані Середа. - Самі розберемося. До того ж, ти - моя совість, а не його.

- Як я можу бути тим, чого в мене ніколи не було? - гмикнула Маргарита.

- Я про те саме, - тим самим відповіла брюнетка. - Гаразд, посиділи, заспокоїлися, час повертатися до справ.

- Натяк зрозуміла, зникаю.

Юля кивнула, й жінки попрощалися.

Непомітно рутина повністю захопила директорку з інвестицій. "Виринула" десь біля сьомої завдяки дзвінку. Надпис на екрані повідомляв, що дзвонив батько Юлі - Віктор.

Здивувалася трохи, але відповіла. Чоловік повідомив, що донька загубила браслет і стверджує, що відбулося це поки вона була в гостях.

Раніше Юля нізащо не стала б запрошувати стороннього чоловіка до себе, навіть з донькою. Наполягла б на тому, щоб передати речі на нейтральній території. Та то раніше... Нові стосунки зробили її занадто впевненою, вона завжди почувалася в безпеці.

Домовилися зустрітися через сорок хвилин біля під'їзду пані Середи. Вона повністю проігнорувала перестороги та застереження Максима й вирушила додому без нього. Навіть не подзвонила, коли йшла з роботи.

Коли таксі привезло Юлію Володимирівну на місце, знайомі вже чекали на неї на ґанку.

- Вітаннячко! - засяяли очі в дівчинки, коли вона побачила знайому.

- Дорий вечір, - трохи розгублено відповіла вона, адже досі чекала дзвінка від Макса й досі не відійшла від робочого дня. - Добрий вечір, - простягнула вона руку чоловікові для рукостискання.

Звичний жест в діловому середовищі чомусь викликав у Віктора здивування, але зволікати він не став. Взяв долоню й одним плавним, але швидким, рухом підніс тильною частиною до губ. Поцілунок був таким коротким й невловимим, що навіть не дав приводу для обурення. Тим не менше прогнав розгубленість й змусив зібратися.

Трійця піднялася на ліфті в квартиру.

- Я ще не встигла прибрати, тож все лежить так, як ти його лишила. Брудна білизна у ванній кімнаті. Може десь там упав. Піду подивлюся.

- Не потрібно, - вигукнула маленька Юля. - Ти втомилася після роботи. Я сама пошукаю. Я швидко, обіцяю. А ти відпочивай.

- Гаразд, - здивовано погодилася жінка й повернулася до вітальні.

Там на дивані сидів пан Сучков і втомлено тер повіки, навіть не намагаючись вдати, що зацікавлений пошуками.

- Хочете чого-небуть?

- Хочу, - підняв він несподівано хитрий погляд. - Проте я за кермом.

- Я мала на увазі каву, чай... може, воду.

- Нічого із цього списку, дякую.

Юля знизала плечима й пішла в бік кухні, але негайно побігла назад, коли з сумки залунала мелодія дзвінка.

- Алло,  - якомога м'якше промовила в слухавку.

- Ти де? - пролунало лаконічне питання.

- Вже вдома.

- Зрозуміло. Машину залишу на стоянці.

- Максиме...

Та у відповідь бриніла тиша. Пан Кирієнко вже відключився. Несвідоме тихе шипіння та лайку перервало несподіване питання десь зовсім поруч.

- А чи немає у вас чогось освіжитися? - пані Середа здригнулася й озирнулася. Віктор стояв на відстані одного кроку, трохи схилившись. - Пробачте, я не хотів вас налякати.

- Освіжитися можна негазованою водою з холодильника... - Юля зробила кілька кроків у бік, так і не наважившись розвернутися до чоловіка спиною, - з лимоном.

- Чудово, - посміхнувся він і рушив за господинею на кухню. - А де ваш брат? Хотів йому ще раз подякувати за порятунок Аліни. Чи він все ж таки живе окремо?

- Брат? Максим не мій брат. Ми зустрічаємося.

- Це ж треба, - щире здивування зібрало чимало складочок на високому чолі, що лише підкреслило живу міміку співбесідника. - А я подумав, що ви родичі. Шкода, шкода...

Юля воліла не звертати увагу на останні слова. Вона відчувала зацікавленість й ледь вловиме чарування, що випромінював гість. Очевидно, що Віктор полюбляв, а найголовніше - умів добиватися жінок, але це не змінювало того факту, що він був вкрай неприємною особою. Крім того, він напевне був доволі мстивим, тому чим спокійніше буде реагувати Юля, чим менше буде звертати увагу на його інтерес, тим скоріше він піде зараз. А наступного разу вона просто не погодиться на зустріч, який би привід не придумав пан Сучков.

Коли пані Середа поставила перед гостем склянку, до кімнати повернулася маленька Юля. Вигляд дівчинки красномовно казав про те, що пошуки були безрезультатними.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍