Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

12.3

 

– Це лише одна з версій, чи не так? – встряв Гент, якому напевно не сподобалася гра в гляділки.

– Це – та версія, обговорювати яку можна без ризику для життя. Про решту краще не замислюватися, якщо не хочеться близько познайомитися з Рехом.

– Тому що вони пояснюють те, що трапилося з вашою дочкою?

Нічний нарочито повільно встав і підійшов до стіни-вікна. Я відчула, що коліна починають мимоволі тремтіти. Навіщо гартонець вплутався в цю суперечку? Невже його інстинкт самозбереження залишився за межами Мелосу?

– У вільному місті давно забули, – Дайлен різко повернувся, блиснув сліпучою посмішкою, яку злегка псували два гострих верхніх ікла, – як красуватися перед дівчатами, а тим паче – перед дружинами. Тут стосунки залежать від везіння… Таке завзяття мені подобається. Алане, у тебе є час, щоб мої нові друзі почули страшну казку?

– Взагалі-то я розраховував як мінімум на ночівлю, – хмикнув Лан, – а як максимум – залишитися до Дня поминання.

– Навіщо?

– Хочу… поглянути.

Нічний втомлено прикрив очі.

– Тоді слухайте…

Колись Сім’я Ночі була найчисленнішою расою після ельфів. Нічні прийшли зі світу, де зазнали поразки від родичів, і тисячоліттями вважалися господарями східної частини континенту. Навіть територія нинішнього Світу тварюк належала їм.

Але роки йшли, Сім’я зменшувашась, а її ряди, на відміну від інших рас, не поповнювалися. Чому? Та тому, що у нічних вампірів не існувало потомства. Новим повноцінним членом роду могла стати винятково людина, що підходила за деякими параметрами і взяла участь у необхідному обряді.

Згодом вдалося досить точно визначити ці параметри: добровільна згода; кров певного гатунку; ніяких магічних задатків; ніяких родичів із магічними здібностями; гнучка психіка; здорове тіло, здатне померти і відродитися; готовність повністю відкинути колишнє життя; рівень інтелекту не нижче середнього і сприйнятливість до п’яти артефактів Сім’ї…

Здавалося, таким вимогам відповідав багато хто, однак результат був жахливим – більшість прийнятих перетворилися на монстрів, що погано себе контролювали.

Експерименти припинилися, поки колись могутня раса не стала жменькою вигнанців. Тоді їх залишилося близько тисячі – величезна кількість у порівнянні з нинішньою чисельністю нічних. Один із вдало перетворених, колишній кочівник, а в новій іпостасі – геніальний вчений Кені-мей запропонував начебто просте розв’язання проблеми.

Після смерті, з якої б причини вона не наступала (найчастіше члени Сім’ї не витримували випробування часом і йшли добровільно), тіла тутешніх вампірів не розкладаються, а немов завмирають. Відверто кажучи, ідею повертати в них душі випробували набагато раніше, в невеликому святилищі, на місці якого нині розташовувався Храм Смерті.

На жаль, Дзеркало Таємниці (тамтешня реліквія), що з легкістю відображало заховані в серцях паломників секрети, не могло показати майбутнє! Саме в ті часи у нічних з’явилася репутація кривавих бестій, що зробила їхню расу недоторканною. Ті, хто приходив зі світу Реха, прагнули назад, причому не самі…

Кені-мей запропонував не повертати померлих, а переселяти душі готових увійти в Сім’ю. Вчений продемонстрував дію свого винаходу, названого «Рятівником». Кинджал вбивав людину, але не дозволяв її душі перетнути межу, а другий удар переносив її в порожнє тіло. Вожді порадилися і вирішили, що кращого рішення годі й шукати. Робота закипіла. Охочих знайти довголіття, силу і магію було чимало…

По континенту поповзли чутки про те, що нічні навіщось збирають душі людей і платять за це чималі гроші. На схід кинулися натовпи работоргівців у пошуках наживи.

Почалися заворушення. Людям не подобалося, що душі їхніх співвітчизників забирали кровожерливі монстри, не-люди не бажали відродження могутньої раси.

Нарешті настав момент, коли дрібні людські держави зуміли укласти подобу договору і розв’язати війну під гаслом «Врятуємо наші душі». Їх підтримали ельфи, орки і тролі. Втім, троллям було байдуже, на чиєму боці воювати, та ельфи покликали їх першими.

Спочатку Родині вдавалося стримувати натиск, зберігаючи за собою землі, нині названі Пусткою.

Потім до «рятівників» приєдналися деякі з племен звичайних вампірів, гноми, частина перевертнів… Тільки метаморфи залишилися в стороні, хоча це і зрозуміло – вони самі встигли пережити гоніння, і їхні жалюгідні залишки пішли на острів Римай.

Якби Первісні підтримали нічних, цілком ймовірно, зараз розклад сил був би зовсім іншим, проте метаморфи не сприймали насильство і натомість вимагали припинити пити кров. А Сім’я не могла обходитися без «їжі». Тривалий час – будь ласка, але після періоду голоду вампір легко втрачав контроль і тоді наслідки були набагато гірші, ніж нешкідливий укус і стакан крові на тиждень.

Були б у ті часи серед людей справжні маги, навряд чи залишився б хоч один нічний. Однак жалюгідні задатки, якими хизувалися короткоживучі істоти, щось значили лише серед їхніх співвітчизників.

Війна – час без правил і принципів. Не-люди зрозуміли це першими, коли виявилося, що від повної втрати крові ельф теж помирає, та й троля можна висмоктати як якогось орка… І вони запропонували мир.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍