Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
22 серпня 1932 року стаття 107 була посилена постановою ЦВК і РНК СРСР. З цього моменту за скуповування і перепродаж продуктів сільського господарства і предметів масового споживання (тобто голок і ножиць, мила і сірників, букета квітів і пучка редиски) належало ув'язнення в концентраційний табір на термін від 5 до 10 років з конфіскацією майна і без права застосування амністії.
Концентраційний табір - це не мої перебільшення. Читайте постанову від 22 серпня 1932 року, саме це там і написано. Звернемо увагу на дату. В серпні 1932 року Адольф Гітлер утратив усяку надію прийти до влади, а в нас уже концтабори буйним цвітом цвіли. І не за спробу повалення влади туди садили, а за підрив соціалістичної економіки, що виражався у продажі моркви й огірків. Тих, хто повалення затівав, стріляли.
Торгувати в Радянському Союзі мала право лише держава - за цінами, які встановлював уряд. Селянин міг продавати тільки те, що виростив сам. Але всіх селян загнали в колгоспи.
Так я до чого? Я до легенд про те, що полковник Пеньковський на турецькому базарі торгував золотими виробами. Питання до товаришів чекістів: і ви, громадяни, про це тоді знали? І нічого не робили?
Головне розвідувальне управління, де служив Пеньковський, займалося, як випливає з його назви, розвідкою.
А Комітет державної безпеки, як випливає з його назви, займався питаннями державної безпеки. Прислухалися хлопці: хто в посольстві анекдот про товариша Хрущова розповість; принюхувалися: хто лишку на дипломатичному прийомі вхопив; придивлялися: хто з чужою дружиною переморгнувся. В цьому основна суть їхньої роботи. За це хлопці отримували ордени й зірки на погони. І ось їм раптом стало відомо, що радянський полковник на базарі золотими виробами торгує. І вони нічого не зробили!
Якщо це правда, то не над полковником Пеньковським сміятися треба, а над ледачими й дурними чекістами. Якщо це правда, то все КДБ треба було розігнати, а керівництво судити. Полковник скоює кримінальний злочин, а слиньки з КДБ не виконують своїх прямих обов'язків.
Незаконний оборот дорогоцінних металів, тим більше продаж золота чужоземцям, в Радянському Союзі звичайною спекуляцією не вважалися. За спекуляцію валютою і золотом при Хрущові розстрілювали. І ось пильні чекісти мають можливість відзначитися, але бояться владу використати.
То, можливо, в Пеньковського були високі заступники?
Не хвилюйтеся: посадили б і покровителів. На верхах ішла жорстока боротьба за владу. Якби було повідомлено, що такий-то маршал або такий-то генерал протегує контрабанді золотом, то полетів би покровитель разом з виконавцем у ті самі місця, де займаються фізичною працею на свіжому повітрі. Якщо не далі.
А можливо, тоді чекісти всього цього не знали. Вони дізналися потім. Припустимо. Але дозвольте запитати: коли дізналися і звідки? Через півстоліття поїхали на турецький базар, розпитали свідків, які полковника пам'ятають, і тепер виклали в Інтернет?
6
Зовсім смішна історія про те, як Пеньковський у Туреччині до чужоземців приставав, щоб його завербували в яку-небудь чужоземну розвідку.
Такі спроби - зрада Батьківщини в чистому вигляді. Це стаття 58-1. Це розстріл. Запитання повторю: товариші чекісти, і ви про це теж тоді знали? І нічого не робили? Чи це ви потім заднім числом придумали?
І вже зовсім сміховинна історія про те, як Пеньковський свого начальника турецькій контррозвідці здав.
Уявіть себе на місці шефа турецької контррозвідки. Його завдання - боротьба зі шпигунством. Перш за все - з радянським. Найвірніший, найбажаніший спосіб боротьби - підловити радянського розвідника на чомусь розпусному і перевербувати. Тоді інформація піде просто з перших рук: хто й чим у резидентурі займається.
Напився, наприклад, радянський дипломат, наламав дров, а до нього тихий агентурний підхід: не турбуйся, дорогий, нікому не доповімо, все забудемо... Переспав інший дипломат з чужою дружиною - і до нього підійти можна з вербувальною пропозицією...
А тут раптом радянський полковник з апарату військового аташе, тобто розвідник, у якого в лобі зірка горить, на базарі золотом торгує, вчиняє злочин, за який у Радянському Союзі до стінки ставлять. Так невже турецька контррозвідка його не помітила, невже грошей не запропонувала, якщо вже полковник їх так потребує? Якщо свою потребу в грошах демонструє всьому білому світу?
Потім цей полковник нібито сам прийшов у турецьку контррозвідку і розповів, хто є резидентом ГРУ, де резидент міг наслідити, за які подвиги його можна витурити. І турецька контррозвідка нібито резидента вигнала, а Пеньковський став на його місце.
Стривайте... І турецька контррозвідка після цього не взяла Пеньковського за білу дупу? І не зажадала від нього продовжувати роботу?
Якщо у вашій країні до вас прийде ворожий полковник і видасть державні таємниці, ви йому спасибі скажете і з миром відпустите? Та він же сам гачок заковтнув! Та він же сам на себе компромат вам на блюдечку приніс. Та йому ж тепер подітися нікуди. Він же попався!
Невже турецька контррозвідка така дурна? Полковник ГРУ став зрадником, сам приніс матеріал на свого командира. Але тим самим приніс у контррозвідку розстрільний матеріал на себе самого. За такі речі в Радянському Союзі, та й у будь-якій країні, вбивають після жорстоких тортур. Невже турецька контррозвідка цією можливістю не скористалася? Невже фактом добровільної зради не притиснула полковника до стінки?
Ні, громадяни, це не турецька контррозвідка така дурна. Всі ці розповіді - свідчення дурості тих, хто такі історії складає.
Якщо все це правда, то давайте посміємося над нашими доблесними чекістами, безстрашними людьми з розумними, трохи втомленими очима... Вони знали, що радянський полковник передає турецькій контррозвідці цілком таємні відомості про роботу резидента ГРУ в Туреччині, але боягузливі чекісти, зрадивши присязі й Батьківщині, своїх службових обов'язків не виконували.
Зверніть також увагу на те, що радянська військова розвідка навіть після того, як начальник ГРУ генерал армії Сєров був зміщений і розжалуваний в генерал-майори, не тільки не забула про сім'ю Пеньковського, а й допомагала його дружині й доньці. Допомога, часто прихована, надавалась і вищими патронами: наприклад, майно Пеньковського, всупереч вироку і встановленому чинним законодавством покаранню, було залишене його сім'ї; донька Пеньковського змогла вступити до МДУ,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)», після закриття браузера.
