Читати книгу - "Шпиталь, Олексій Михайлович Волков"

у підвалах роботи не велися?

— Майже ні, — відповів упевнено Віктюк. — Хіба щось дрібне. А чого ви цікавитеся?

— Довго розповідати, — відмахнувся Щерба. — Хоч як би там було, дякуємо. Не хвилюйся — про тебе ніде ані слова.

Запевнення звучали цілком щиро, та все-таки Віктюк провів їх неспокійним та підозріливим поглядом. Лікарі ж, вийшовши на вулицю, зупинилися й не змовляючись, закурили.

— Бачиш, як усе вимальовується? — дивувався Вадим. — Замрига переслідував якусь особисту мету на цьому будівництві. Потім подбав, щоб зникла документація. Згодом спохопилися серйозні люди і, зрозумівши, хто міг забрати папери, почали на нього тиснути. В результаті це скінчилося для нього погано. А леді твоя встрягла у це випадково.

— І що далі? — запитав Андрій. — Що це нам дає?

— Поки що важко сказати, — стенув плечима Лужний. — Ми отримуємо нагоду розібратися у чиїхось комбінаціях, які стосуються нашого закладу. Можливо, з цього вдасться витягти якусь користь. Принаймні, у тебе з’явиться шанс наполовину полегшити життя своїй міледі — відмазати її у слідства.

— А в тебе? — запитав після паузи Щерба.

— А що менше в неї буде проблем, то більше з’явиться можливостей подбати про моє благополуччя, — розтлумачив йому Вадим.

— Усе воно якось застигло, — плакався Костогриз. — Слідство ваше, ну, тобто наше, у мертвій точці зупинилося, розумієте? Наче й зрушення є, наче щось знаємо, а до кінця довести не можемо. Треба щось форсувати, інакше так і сидітимемо. А тут ще нові гризоти додаються.

— Наприклад? — зацікавився Валігура.

— Наше, галузеве, — зітхнув головлікар. — Післязавтра новий начальник управління приїжджає. Попередній був не подарунок, а цей взагалі безголовий. Їде перевіряти, як у нас медична реформа просувається.

— А як вона просувається?

— Спитай щось легше, — махнув рукою Костогриз. — Схоче на якусь дільничну лікарню поїхати, оцінити як в результаті їхніх експериментів медицина до народу наблизилася. Чи є там кардіограф, апарат УЗД, інструментарій для пологів…

Перелічуючи, Костогриз розчервонівся.

— А воно є? — запитав слідчий. — Оте все…

— Звідки?! — заволав Костогриз. — Звідки воно візьметься? Хто на нього кошти дасть? У мене в центральній лікарні цього обмаль, а ти питаєш, що на дільничній. Фінансування ж нульове. Тільки кого це цікавить? Приїде, подивиться, що нічого немає, і закрити примусить. А ти зі своїми болячками поїдеш вже до обласної. Та ти ще доїдеш. А баба з села? На чому і за віщо? А кого це обходить? Ніхто не думає, що люди помиратимуть. І слідство твоє загрузло, наче машина під Манівцями в кінці березня…

— Ну, чого ж, — не згодився Валігура. — Я б не казав так. Багато здобутків маємо. Прийшов розповісти, так ти за свою реформу одразу! Наприклад, по Замриговій справі є конкретна підозрювана. По сотовому номеру встановлено дзвінки цієї людини. Серед її абонентів ваші лікарі Лужний та Щерба.

— Що?! — зірвався з місця Костогриз.

— Не кричи, — попросив слідчий. — Поки що це закрита інформація.

— Таємниця слідства, — іронічно скривився головний.

— Саме так. І якщо з Лужним все більш-менш ясно, хоч і варто б іще перевірити, то стосовно Щерби багато запитань. Лужний саме у пошуках цієї жінки приїхав до вас. Так-так, не дивуйся. Схоже, вона шахрайка, і незадовго до наших подій обібрала його до нитки. Багато що я перевірив і усе сходиться. Не бреше Вадим Борисович. А от Щерба…

— Так натисни на нього! Зараз викличу!

— Стій, Григорію Віталійовичу! Послухай, що ми маємо. Безліч дзвінків з його телефона на її номер. Усі без відповіді. Не спілкувався він з нею жодного разу. Зате додзвонитися намагався. Усе один до одного, як і з Лужним. Може і його вона якось обдурила. Може з якоїсь причини ця дама саме на лікарях і спеціалізується.

— Так спитай у нього!

— Можна і спитати. А якщо я у цьому припущенні не правий? Якщо участь Щерби у цьому має інші підстави? Тоді злякаємо. Далі, а якщо Щербу вашого вона заловила на якійсь протизаконній справі? Тоді він нічого нам не скаже.

— На якій такій протизаконній? — не зрозумів Костогриз. — Що «протизаконного» може зробити лікар, окрім отримання хабаря від пацієнта?

— Не скажи, — помахав пальцем Валігура. — Він працює на призовній комісії? Працює. Міг когось від армії відмазати? Міг. А це вже трохи інший масштаб…

— Він мені сина врятував після аварії, — промовив Костогриз, опускаючи очі. — І я про таке навіть говорити не бажаю.

— От і не кіпішуй, — зрадів слідчий. — А краще слухай. Лужного я перевіряв. Він справді робив спробу емігрувати до Штатів, яка не вдалася через «липові» документи. А Щерба? Він ніколи не намагався виїхати?

— Ні, — замахав руками Костогриз. — Це повна нісенітниця. Йому садка навколо хати і отого його «заліза» вистачає з головою. Його якби задурно вивозили, то впирався б.

— Добре, — згодився Валігура. — А не було в нього останнім часом чогось екстраординарного, нетипового? Якщо персонал питатиму, одразу ж і він дізнається.

— Ну… заглядав у пляшку останнім часом частіше, ніж завжди, — розвів руками Костогриз. — Так на те була причина.

— Яка?

— Начебто щось на особистому фронті.

— О, вже тепліше, — пожвавився Валігура. — А хто, де?

— Я що, з санітарками чаї ганяю? — обурився Костогриз.

— А доведеться…

— Казали, ніби якась пацієнтка. А ну, зараз…

Полянська з’явилася за п’ять хвилин і здивовано привіталася з Валігурою.

— Розмова неофіційна, — одразу попередив головлікар. — Ви мені казали не так давно, що в Андрія Івановича проблеми на особистому фронті. Ну, тоді, коли він запив. Що ви мали на увазі?

— Ви гадаєте, я найкраще джерело, щоб переповідати медсестринські плітки? — образилася заступниця.

— Так, — дивлячись їй в очі, запевнив Костогриз. — Особливо коли треба, щоб про наш інтерес до них ніхто не дізнався. Якщо підемо санітарок питати, буде гірше. Насамперед Щербі. А я цього не хочу.

— Гаразд, зрозуміло, — промовила Полянська. — За достовірність інформації, звичайно, я не поручусь, але йшлося про його пацієнтку. Ту саму, яка потрапила в аварію, перебуваючи в службовому авті з водієм покійного мера.

— Вчіться, Григорію Віталійовичу, як треба бути в курсі подій, — розвів руками Валігура.

— І кажуть, вона просто від нього втекла. Він, бідака, потім місця собі не знаходив. Зараз ніби оговтався.

— Я вас прошу, Інно Сергіївно, — обернувся до неї головлікар. — Знайдіть дані на цю пацієнтку. Але так, щоб ніхто нічого… ви розумієте.

— Ну ось, — зрадів слідчий. — Коли починаємо працювати, результати з’являються одразу. Тепер по «холері». Логічно, що саме Рябокінь спрямував її у ваше відділення. Проте доказова база слабка. Того, що є, недостатньо, щоб довести у суді його причетність. Але можна спробувати ризикнути. Гадаю, вже час опитати його доньку, ту, що на третьому курсі вчиться. Якщо зізнається й підпише