Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

місіс Маккен, яку називаєте Матінкою… ви справді кажете мені, що бачили, як її застрелили, правильно?

— Мені нестерпно це визнавати.

— Ви бачили це?

— Ви мене захистите. Зі мною нічого не трапиться, адже так?

— Ми надамо вам стільки захисту, скільки потрібно, щоб відгородити від таких людей.

— Я ніколи не опинюся в такій ситуації, що змушена буду говорити на суді просто при них?

— Цього гарантувати я вам не можу, Лавді. Але відтепер ви будете повністю захищені, і якщо гадаєте, що я не маю повноважень надати вам такого роду гарантії, то я впевнений, що він [лейтенант] має…

Лейтенант Дейві нахилився вперед.

— Я саме увійшов під кінець вашого допиту… Мене цікавить «четверте тіло».

Клавдія нетерпляче пояснила:

— Розумієте, від початку планувалося, що тіла Матінки, Мікі, Кріссі та іншої дівчини, тієї повії — усі тіла будуть прибрані з будинку… і всіх їх мали кудись викинути, але зуміли позбутися лише одного з них.

— Підемо крок за кроком… — сказав Чемп, чиє нетерпіння зростало від того, як безладно перестрибували відповіді Клавдії. — Ви були досить близько, щоб бачити, як убивали місіс Маккен?

— Так, за кілька кроків.

— І де це сталося? У якій частині будинку?

— На кухні.

Чемп добре знав, що матір була застрелена в проході перед каміном.

— Саме на кухні?

— Ну, вона впала, але, розумієте, вони мали прибрати всі тіла з будинку, тож тягали їх із місця на місце, перекладали їх та речі. Познімали зі стін картини. А передусім від’єднали телефон — відрізали.

— Мікі вже був удома?..

— …Тоді він ще додому не повернувся.

— Гаразд, що робили Діно Політіс і Роберт Новатні, доки ви чекали на повернення Мікі?

— Вони говорили про гроші… про п’ятдесят штук і героїн та/або кокаїн.

— Вони очікували знайти в Мікі п’ятдесят тисяч доларів?

Вона кивнула.

— Знали, що вони в нього є.

— Звідки знали?

— Є ще один Мікі, мулат. Він знав напевне…

— Скільки людей брали в цьому участь?

— У Кріссі стріляли одразу двоє. Один влучив їй у горло. І сюди, у голову збоку. Це було гидко.

— Ви бачили, як у неї стріляли?

— Бачила й відверталася, і це тривало далі, а я відверталася. І знала, що мій розум не працює… не пам’ятаю… бо все це так перемішалось у моїй голові…

— Гаразд, що робив Мікі, доки стріляли в Кріссі? Де він був?

— Гадаю, він був надворі, на під’їзній доріжці або на вулиці…

Чемп бачив тіло Маккена в гаражі між «кадилаком» і стіною.

— Ви впевнені, що не плутаєте?

— Я дуже заплуталася. Намагаюся розібратись. Не знаю навіть, де була я під час усього цього. А намагаюся пригадати, де були Боббі, Діно та інший Мікі, Мікі-Мулат, і ті інші люди…

Чемп злився. Деякі подробиці того, що зараз розповідала Клавдія, могли бути відомі лише тим, хто побував на місці злочину. Інше відрізнялося — наче вона змішувала факти й домисли. Він спитав її про тіло Крістін Гердман після смерті.

— Ви про те, що її роззули? — перепитала Клавдія.

— Ви бачили, як її роззули?

— З неї зняли чоботи через героїн чи кокаїн, але… Не знаю, може, вона носила наркотики в чоботах, а вони хотіли дозу, от і зняли…

— Добре, — зітхнув Чемп. — Повернімося назад. Хто стріляв у Кріссі?

— Я не впевнена. Це був не Діно, але це був і не Боббі. Це був не Мікі-Мулат. Це був інший чоловік, імені якого я не знаю. І не знаю навіть, чи впізнала б його обличчя, якби побачила.

— Де вбили Кріссі, Лавді? Ви там були. Ви знаєте, де її вбили.

— Постійно пригадую спальню.

— Її вбили не в спальні, — заперечив Чемп.

— Але в спальні відбулася розмова, після якої її застрелили.

— Ви знаєте, скільки разів у неї стріляли?

— У Кріссі? Багато разів, — сказала вона. — У горло. У відкритий рот. Безліч куль влучили в її голову. Але її серце — досі пам’ятаю її груди: буквально було видно, як вони підіймаються й опадають, — а її серце качає кров, ціла калюжа крові, отака… бо ще більше крові юшило з голови й рота.

Голос Чемпа пожорсткішав:

— Скажу вам дещо. Я вам не вірю.

Клавдія ахнула:

— Чому ні?

— Просто не вірю. Я дещо про це знаю. Я один із тих полісменів, які першими прибули на місце злочину, і я не вірю тому, що ви кажете.

— Якщо я кажу вам якусь неправду, то це не навмисна брехня чи ще щось, — прохрипіла жінка.

Якусь мить Чемп роздивлявся її, а тоді спитав, чи може вона показати положення тіла Кріссі на підлозі.

Клавдія лягла, витягнулася, розкинула руки й ноги — і зробила все правильно. Але не змогла сказати, які ще предмети зняли з тіла Кріссі, і не пригадувала також, у якій кімнаті лежало її тіло. Зрештою, під тиском, вона відповіла, що Кріссі померла у вітальні.

— Я так гадаю, — додала вона.

— Якщо ви там були, вам не треба гадати. Може, ви дійшли до такого моменту… коли вам страшно мені щось розповісти?

— Так, — прошепотіла вона, — і я починаю брехати.

— Я не хочу, щоб ви брехали.

— Я брешу. Я була повністю чесна з вами до цього моменту, а потім просто почала брехати.

— Гаразд. А зараз не хочете почати говорити мені правду?

— Ні.

— Чому ви не хочете почати говорити мені правду?

Клавдія відповіла зі щирою наполегливістю:

— Ну, є деякі речі, які можуть знати лише ті, хто був присутній. Адже так?.. І шляхом виключення Новатні й Політіс зметикують, що це була я.

Чемп нагадав жінці, що обіцяв захистити її й відмовляв повертатися жити з Новатні. Департамент, казав він, організує захист, але їй доведеться починати бути чесною з ним.

Потім Клавдія описала, що бачила ліщинові горішки на підлозі, червону адресну книжку Кріссі, одяг, який мали жертви, і в якому він був безладі. Усе правильно. Та коли Чемп спитав її про розташування тіл, його вона вказала хибно. Тоді детектив змусив її заново описати місця злочинів і спитав, де вона була, коли вбили Кріссі.

— Я намагаюсь уявити себе деінде, але не можу… просто порожньо… я не мала зв’язку з реальністю.

Чемп заговорив тоном суворого, проте співчутливого батька:

— Лавді, ви можете вийти сьогодні звідси — а ви ж іще молода, дуже приваблива молода леді, — ви можете вийти сьогодні звідси й жити з цим решту свого життя?

Клавдія була на межі сліз.

— Якщо когось засудять через те, що я скажу, для мене це буде як скоїти самогубство.

Детектив почав заново розпитувати про вбивства, щоразу тиснучи на неї, доки вона не пригадала одної подробиці. Нарешті, за вісім годин допиту, коли він укотре спитав її, хто тримав зброю, з якої вбили Крістін, Клавдія сказала:

— Я буду цілком чесною з вами, але мені доведеться це показати.

— Робіть усе, що хочете, доки кажете мені правду й нічого, крім правди.

— Кажу вам правду й нічого, крім правди. Пістолет був у моїй руці, у моїй лівій руці — я шульга, — і на ту мить