Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ЦК КПУ зобов’язав усі компартійні організації України надавати різнобічну допомогу комуністам Західної України, яким доводилося працювати у незвичних для себе умовах – в опозиції. Ця допомога виявлялася у прийнятті заяв, відозв, підготовці публікацій, відкритих листів на захист комуністів Західної України; у направленні партійних делегацій від східних і південних областей у західні регіони для проведення спільних політичних заходів; у формуванні партійними ЗМІ громадської думки щодо подій у західному регіоні; у налагоджуванні економічних зв’язків із підприємствами західних областей, які очолювали комуністи; у спрямуванні партійним комітетам західних областей коштів; в організації передплати в східних і південних регіонах періодичних видань партійних комітетів західноукраїнських областей[41].
Перераховані вище дії Львівський обком КПУ координував з міліцією, прокуратурою, КДБ, партійною організацією Прикарпатського військового округу. У доповідній записці першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Івашку від 24 квітня 1990 року голова КДБ УРСР Микола Голушко зазначав, що «Комітет держбезпеки спрямовує заходи на посилення контролю за розвитком обстановки в західних областях республіки… Ведеться пошук нових форм здійснення позитивного впливу на те, що відбувається в регіоні, а також методів нейтралізації дестабілізуючих дій націоналістичних елементів»[42].
Львівський обком КПУ ще до відкриття першої сесії обласної ради спланував заходи, спрямовані на її дискредитацію. 30 березня 1990 року ним було ухвалено таємну постанову про підпорядкування собі обласних газет «Вільна Україна» та «Львовская правда», які були спільними друкованими органами обкому КПУ і облради[43]. Рішення обкому було в ключі пропозицій Юрія Єльченка, викладених ним у доповідній записці до ЦК КПУ. Йшлося не лише про перетворення обласних і районних газет на друковані органи відповідних партійних комітетів, а й про виведення з підпорядкування обласним радам облтелерадіокомітету та облполіграфвидання для того, щоб залишити їх у підпорядкуванні Держтелерадіо УРСР та Держкомвидання УРСР. У ЦК КПУ з цим були цілковито згодні, тож Президія Верховної Ради УРСР видала указ про виведення цих структур з підпорядкування облрадам.
Наступним кроком у боротьбі з радами було опротестування прокурором Львівської області (як і прокурорами інших областей) рішення облради про офіційне використання національної символіки. Через два дні прямої трансляції сесії облтелерадіокомітет повідомив керівництво Львівської обласної ради про відсутність коштів для подальшої трансляції. Однак населення активно відгукнулося на заклик ради пожертвувати гроші на прямий ефір, і до липня 1990 року було надіслано 2 775 000 рублів, з яких на трансляцію засідань ради перерахували 177 439 рублів. Це з урахуванням того, що година телеефіру в середньому коштувала 1200–1300 рублів.
Протидією обласній раді можна вважати і відмову обкому передати орендовані ним у облради кімнати, в яких керівництво ради планувало розмістити працівників президії та постійних комісій. Про небезпідставність вимог обласної ради свідчить хоча б те, що на одного працівника обкому припадало 29,1 квадратного метра площі робочих приміщень, а на одного працівника облвиконкому (без урахування представників ради і новостворених структур облвиконкому) – 10,3 квадратного метра[44]. Обком КПУ проігнорував рішення Львівського обласного арбітражного суду про передання приміщень обласній раді.
У контексті посилення протидії радам було замінено першого секретаря Львівського обкому КПУ. Замість «ліберала» Якова Погребняка поставили «ортодокса» В’ячеслава Секретарюка, який до того працював головою Львівського міськвиконкому та секретарем міськкому КПУ. Новий керівник обкому ідеально відповідав планам керівництва панівної в країні Комуністичної партії щодо жорсткої конфронтації демократичним радам. В’ячеслав Чорновіл назвав призначення Секретарюка «трагічною помилкою КПУ»[45]. З огляду на те, що Львівську обласну раду очолював Чорновіл, який мав неабиякий талант політика, Львівщина стала епіцентром протистояння демократичних рад і Компартії. Секретарюк уже в перший тиждень перебування на посаді заявив, що перешкоджатиме діяльності демократичних рад, і висловив переконання, що вони взагалі не протримаються більш ніж півроку[46]. В заяві, ухваленій обкомом КПУ в день обрання Секретарюка першим секретарем, зазначалося: «Події, що відбуваються останнім часом у нашій області, не можуть не викликати тривоги і занепокоєння… Закликаємо комуністів області дати рішучу відсіч…»[47] Секретарюк систематично надсилав до ЦК КПРС та ЦК КПУ доповідні записки, в яких піддавав різкій критиці ради, формуючи в керівних органах республіки та Союзу негативне ставлення до обласної влади.
З сином Тарасом напроти Львівського університету. 1970 р.
Бачення ситуації в західноукраїнських областях ЦК КПУ висловив у постанові від 16 квітня 1990 року, яка лягла в основу виданої вже через два дні спільної заяви ЦК КПУ, Президії Верховної Ради УРСР та Ради Міністрів УРСР, що була опублікована як у республіканських, так і в регіональних газетах. У ній ставилася під сумнів легітимність виборів у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях, депутати цих рад обвинувачувалися в екстремізмі, деструктивності своїх перших ухвал, намаганні заволодіти ЗМІ, у поширенні ідеї так званої «Галицької автономії», розгортанні кампанії проти КПУ, у пропаганді націоналістичних гасел. У заяві стверджувалося, що «антиконституційні» рішення рад скасовуватимуться[48]. Варто згадати і про спроби влаштувати економічну блокаду, обмежити постачання й фінансування.
Попри тиск центральних органів влади В’ячеслав Чорновіл невідступно втілював ідею перетворення УРСР на Українську державу, створюючи підвалини національно-визвольного руху.
Перші рішення Львівської обласної ради стосувалися найбільш гострих і нагальних питань: національної символіки й національних свят, землі, власності, багатопартійності, департизації підприємств і організацій, деідеологізації і декомунізації, затвердження місцевого часу, визнання воїнів УПА ветеранами війни, звільнення преси від цензури, створення друкованого органу обласної ради «За вільну Україну» та інших.
Віддаючи належне ролі обласної ради у формуванні системи незалежних ЗМІ, В’ячеслав Чорновіл згодом зазначав: «…З перших днів нашого існування (новообраної облради. – Авт.) свобода слова на Львівщині стала реальною»[49]. Натомість В. Секретарюк давав негативну оцінку цьому процесу, вважаючи більшість ЗМІ такими, що мають «антикомуністичне спрямування», особливо видання «За вільну Україну», «Франкова криниця» та «Ратуша»[50].
Вимагало негайного розв’язання й питання про повернення українських військовиків із гарячих точок, а згодом про несення військової служби винятково на території України.
Був проголошений курс на перехід до ринкових відносин, що передбачало, по-перше, акціонування підприємств, виведення їх з-під союзної власності, а по-друге, здійснення аграрної реформи, згідно з якою збільшувалися розміри присадибних ділянок, колгоспна земля розпайовувалася, що призвело до створення в області 300 фермерських господарств. Загалом близько 80 % рішень обласної ради стосувалися економічної сфери[51].
Голова обласної ради В’ячеслав Чорновіл виступав за розширення повноважень місцевих органів влади та обмеження так званого демократичного централізму. Подібні рішення Львівської обласної ради на той час були радикальними не лише
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’ячеслав Чорновіл», після закриття браузера.