Читати книгу - "Понаїхали"

дала б йому свiй номер телефона.

Пiврiчна вiза вiдкривалась у сiчнi. Нiкуди не дiнешся. Треба летiти одразу.

Нью-Йорк. Бруклiн. Попiд бровкою шурхотять на пронизливому вiтрі рванi газети. Смiтник якийсь, бурмоче Юра. А спiвають: Нью-Йорк, Нью-Йо-о-орк!

Триповерховий коричневий будинок. У п'ятикiмнатнiй квартирi живуть п'ятнадцятеро наших. Бригада з Косова. У квартирi чисто, але запах п'ятнадцяти чоловiкiв.

— Хлопче, який зараз руфiнг? — сказав Юрi вусатий дядько.

Навiть у словi «руфiнг» вiдчувається западенський акцент.

Родича в Юрi не признали. Олиних батькiв пам'ятали, але це надто дальня рідня. А Бiлий Сад для косiвських хлопцiв — взагалi москалi. Для них i Хмельницький — москалi, зрозумiв Юра.

У бригаду не взяли. Переночувати пустили. Не звiрi все-таки, йо.

Випили по п'ятдесят, i досить. Бригадир тримає дисциплiну. В кiмнатi чисто, прибрано. Але запах нiг чотирьох чоловiкiв. Спати важко.

Це був єдиний «контакт» Юри у Нью-Йорку.

Вранцi бригадир без особливого ентузiазму подзвонив кiльком iншим руферам. Нi, дахи крили на приватних будинках. Чекають березня. Зараз мороз до мiнус п'ятнадцяти. По-нашому, за Цельсiєм.

— Може, щось iще вмiєш робити? Iнженер-як? Програмувальник верстатiв? Чули, хлопцi? А що ж ти тут робиш?

За туристичною вiзою верстати не запрограмуєш. Юра не раз думав, що десь iде неправильним шляхом. Це тому що так зненацька. I тому, що нема стартового капiталу. Чому вiн тут? Один колишнiй однокурсник пiдучився, i вже кiлька рокiв програмiстом у Францiї. Писав, скоро громадянство отримає. Iнший пiсля розлучення взагалi в НАСА поїхав працювати, кудись у Монтану чи Мiннесоту. А я не можу знайти роботу на будовi.

Юра їхав у Новий Орлеан перекладними Грейхаундами. З ним їхали переважно негри та мексиканцi. Верещали дiти. В одному з автобусiв було наригано посеред проходу. Всi переступали через зелену калюжу.

Коли Юра зiйшов на Лойола-авеню, стартових грошей лишалося зовсiм мало. Сiре свiтло. Суцiльний, одноманiтний хмарний покрив. Температура близько нуля. Ну, хоч не мiнус п'ятнадцять. Але Юра очiкував на тропiки.

Взяв сумку на плече i пiшов, горблячись вiд холоду, в бiк Дев'ятого округу. Бо це там роботи мало бути немiряно.

Юра дiйшов до проспекту, який називався Єлисейськi поля. Тiльки англiйською. Елiжiен Фiлдс. Якiсь панки, всi у шкiрянках i тату, спрямували Юру на Конгрес Стрiт. Там у колишнiй католицькiй церквi iменi Дiви Марiї можна безкоштовно пожити.

— Там ще й годували раз на день. Принаймнi, ранiше. Ти ж тiльки скажи, що ти волонтер. Чуєш? — порадив високий i худий панк. — Бо вони не всiх беруть, тiльки волонтерiв.

На руках у панка були браслети з шипами, як нашийник у бульдога в мультику про Тома i Джеррi. Панк був, правда, без iрокезу. В порепанiй шкiрянiй безрукавцi. I як йому не холодно, подумав Юра. Мабуть, обдовбаний.

А панк, закiнчивши iнструктаж, тепло усмiхнувся:

— Як раптом не вийде, заходь до нас в Iron Rail, я тут до сьомої вечора. Правда, це тiльки бiблiотека, жити нiде. Але щось будемо думати.

У Юри покращився настрiй. Все вийде. Ей! Я ж у мiстi джазу. Люди он дружнi. Завтра Олi подзвоню. Якщо навiть жити не вiзьмуть, повернуся до цього милого молодого чоловiка. На пару тижнiв життя грошi є. Робота не вовк, знайду. А стане тепло, на вихiдних зганяю в Джефферсон, Мiссiсiпi. Це ж зовсiм поруч. А потiм Олi розкажу, хай заздрить.

Iшов i либився. Згадував, як вони з Олею молодими спочатку разом фанатiли вiд Хемiнгуея. Тодi молодь читала, не те що зараз.

Вони з Олею щойно познайомились. Коли знайшли переклад «Островiв в океанi», Юра казав Олi, що краще писати вже неможливо. А потiм вiдкрили Фолкнера. Якось цiлi вихiднi разом читали «Свiтло в серпнi», лежачи на лiжку в її гуртожитку. Спiвмешканки Олi роз'їхалися додому. Оля дочитувала сторiнку перша й чекала, поки дочитає Юра, щоб перегорнути. Вони читали два днi й кiлька разiв вiдкладали книжку i займалися коханням. Якi вони були молодi. Щасливi.

Юра йшов по Франклiн Авеню. Зупинився на заправцi купити каву. Кавою в Америцi називали темно-коричневу бурду, вiд якої у Юри болiв живiт. Зате гаряча i дешева. Хоч погрiюсь. Юра купив близько пiвлiтра. Тримав картонну кружку в обох руках, згорбившись над нею. Кава парувала.

— Ей, дьюд! — зупинився чорношкiрий здоровило.

— Так?

— Чувак! Який у тебе розмiр ноги?

Негр тицьнув пальцем на Юринi черевики. У Юри був нормальний сорок другий. Юра думав, який це по-американському. Двометровий негр не дочекався вiдповiдi, зневажливо скривився i пiшов. У негра був десь сорок сьомий. У Юри зiпсувався настрiй. Стало самотньо.

Сiро i вогко.

Юра перейшов по мосту над колiями по Пiвнiчнiй Клеборн. Починався Дев'ятий округ. Ninth Ward.

Лише тут Юра вперше побачив слiди урагану й повенi.

Половина будинкiв мали закинутий вигляд. У деяких зяяли чорнотою вiкна з вибитими шибками. Зiрване покриття дахiв. Зiрваний металопластиковий сайдинг. Поваленi темно-коричневi дерев'янi стовпи. Шершава деревина, якої не хочеться торкатись, бо так i уявляєш, як заженеш кiлькасантиметрову скалку. Обiрванi дроти.

Будiвельне смiття зсунуте з дорiг на тротуари. Доводиться обходити проїжджою частиною. Машин мало, переважно пiкапи. А пiшоходiв, крiм Юри, взагалi нема.

Юра заходив углиб району. Починало смеркати, й далеко не скрiзь вмикалося свiтло. Будинки одноповерховi, рiдко двоповерховi. Ззовнi оббитi свiтло-жовтим або свiтло-сiрим гофрованим металопластиком. Вдома таке називали євроремонт. Убого.

Юра дiйшов до Конгрес Стрiт i повернув лiворуч. Тепер йому до перетину з Пiвнiчною Гальвес. У цьому районi всi вулицi, паралельнi до авеню, називалися Пiвнiчними. По той бiк колiй — Пiвденними.

Ага, ось. Церква з темної цегли лiворуч, а навпроти неї — двоповерхова школа того самого кольору.

Школа навiть нагадувала нашi школи. Широкi бетоннi сходи, широкi заскленi вхiднi дверi. Великi вiкна у пiвстiни. Тiльки ясно, що тут давно не вчаться дiти. Закинутiсть. Пiд вiкнами будiвельне смiття. За вiкнами нижня бiлизна на мотузках.

Юра пiднявся на кiлька сходинок i потягнув дверi. Дверi були масивнi й вiдчинялися повiльно.

У холi навпроти телевiзора сидiли пiвколом пiвтора десятка битих на вигляд негрiв. А за столиком бiля дверей — двоє бiлих молодих дiвчат.

— Я волонтер, — сказав Юра.

Хтось iз негрiв заiржав. Бiлi дiвчата глянули на Юру скептично. Але оформили.

— Я Ейрiн, — сказала одна з дiвчат. — Ходiмо покажу, де будете жити. А вранцi пiдпишете документи. Поки що робота тiльки з догляду за територiєю. Волонтерити по району почнемо, як потеплiшає.

Спальнi були колишнiми шкiльними класами. В тому, де поселили його, жило восьмеро мiсцевих чорношкiрих, один малесенький