Читати книгу - "Незрозумілі"

підлозі. — Для чого вона йому їх носить? — широко відкрив здивовані очі.

— Так воно ж тут ночує, додому не їздить, — пояснив Вовці Севка Мовчанов. — Ще й сторожем підробляє, придурок. От і тягає матуся для Антося трусняки та маєчки, щоб синочок міг чистеньке вдягнути.

— От дебіли, — Бадій ногою заштовхав «труселя» під батарею, шурнув кілька разів об підлогу, ніби витираючи кросівок. — А портфель куди подінеш? — спитав у Бадюка.

— Зараз у туалет затягну та й кину там, — знайшов вихід Олег. — Труля і не згадає, де він міг «чумадана» забути! — на той момент він очікував поцілунків Галі і не бачив для себе жодних проблем.

— Хто, — напружив очі Мовчанов, — Труля? — підняв догори великого пальця. — Це ти класно придумав, — ляснув по плечу Бандюка.

Галя Чуйко домовленість виконала. У цьому переконався майже весь 9-А. Біля дошки на очах у свідків вона кілька разів нагородила Олега тривалими поцілунками. Він блаженно всміхався до кінця уроків, а його пика видавала неабияке задоволення.

Після того випадку Антона Петровича в 9-А інакше, як Трулею, не називали...

— Доброго дня, діти! — привітався Пиркало, ставлячи біля столу свій незмінний портфель. Клас мовчав.

— Доброго дня, Труля Трулевич, — тихо промовив Бадій. Фізик ніби нічого не почув.

— Перед новою темою повторимо матеріал попереднього уроку, — відкрив класний журнал.

— А воно нам на х...? Для чого? — не вгамовувався Качок, сердитий на Огородничку, яка дала відкоша йому на перерві. Злість мала кудись вихлюпнутись, і «під роздачу» потрапив ні в чому не винний Пиркало. Цього разу репліка прозвучала голосно, тому вчитель просто не міг її не почути.

— Бадій, хочеш виправити свої оцінки? — підняв очі на Вовку фізик.

— Та ідіть ви зі своїми оцінками! — спалахнув той. — Вони мені до... нижче спини! — майже закричав він. — До кінця дев’ятого дотягну і в якийсь ліцей махну. На фіга мені ваша дебільна фізика! — почервонів від злості Качок.

— Володимире, ви не дуже гарно поводитесь на уроці, — затряслися руки у Трулі. Його тихий голос видавав глибинне хвилювання. — Я буду просити вас вийти з класу, — з ляскотом закрив журнал фізик.

У класі запала тривожна тиша. Вовку в школі вважали відірваним. Ні, він не палив цигарки у під’їздах і не цмулив енергетики перед шкільними дискотеками. Не забивав «косячок» і не торгував у шкільному туалеті «колесами». Однак у напружених ситуаціях він моментально зривався і щоразу намагався продемонструвати свою фізичну силу. Від його кулаків постраждало багато необачних голів. Варто було ненароком комусь зачепити його в коридорі, як у відповідь отримував удар, від якого мало хто міг устояти на ногах. На рівних із ним міг спілкуватися тільки фізкультурник, який, за чутками, колись служив десантником й іноді своїми повадками був схожий на відірваного Вовку.

— Вийди! — ще густіше почервонів Труля. Щоки в нього затряслись, очі звузились у щілинки.

— Та пішов ти! — скочив з місця Бадій. Вітька Баранець шаснув у кишеню за телефоном, але, згадавши, що Роман забрав у нього карту пам’яті, розчаровано махнув рукою і заховав його.

— Або ти зараз вийдеш, — з притиском вимовив Труля, — або будеш мати великі проблеми! — вказав Качку на двері. Цього разу мобільник витягнув Габор і почав тихцем знімати спектакль, що відбувався на їхніх очах.

— А ти мене виведи! — нахабно виплюнув слова Вовка. Він підійшов до вчительського столу, всівся на нього і погрозливо втупився на Трулю. Клас аж застогнав від захоплення. Хтось із дівчат навіть кілька разів ляснув у долоні.

— От Труля розійшовся. А Качок узагалі... — прошепотів, схилившись до столу, Цимбалюк.

— Якщо ти не вийдеш, то я... — стояв на своєму Антон Петрович.

— Що? Трусами закидаєте? — перервав його Вовка.

Труля несподівано голосно, якось по-жіночому, вискнув і замахнувся, намагаючись ударити Бадія по обличчю. Той перехопив руку, ухилився від удару і ніби легенько тикнув пальцями розкритої долоні фізикові в живіт. Фізик, видавши якийсь невиразний зойк, переривисто засапав, хапаючи повітря, і зігнувся від болю.

— Даєш свободу від вчительського «беспредела»! — скочив з місця і, розмахуючи руками, закричав Женька Цимбалюк. — Разом нас багато, нас не подолати! — прокинулись у ньому відголоски подій, які колись бачив по телевізору. Класом прокотилася різноголоса шумлива хвиля. Хтось голосно загиготів, погоджуючись із Цимбалюком.

Несподівано для всіх Орися Огородник, яка до того споглядала все широко відкритими очима, скочила зі свого місця, згребла з парти одним рухом до сумки книжку й зошити, рвучко пішла до виходу. На мить зупинилася біля вчительського столу, із жалем поглянула на Трулю, ніби щось хотіла сказати чи простягнути йому руку, але нічого такого не зробила і вийшла з класу.

Що підштовхнуло зробити те саме і Сашка, він ніяк не міг пояснити навіть собі. Сашко підхопив рюкзак і, не озираючись, щоб не реагувати на здивований погляд Ромки Мельника, вискочив услід за Орисею. Зупинився, намагаючись поставити на місце серце, яке билося стривоженою канарейкою. Огледівся і побачив Орисю, яка повертала до роздягальні, почовгав за нею, зовсім не розуміючи, що скаже їй. Коли наблизився, вона вже накинула на плечі куртку і поправляла волосся, розглядаючи себе у дзеркалі.

— Привіт! — несподівано навіть для себе випалив Сашко. Орися кинула на нього здивованим поглядом, відвернулася до дзеркала, але і там бовваніла його постать.

— Бачились уже, — пробурмотіла.

— А я теж пішов звідти, — вичавив Санько. Йому в секунді стало дуже гаряче, між лопатками пробігли пекучі, зрадливі краплини, від яких чомусь ставало холодно.

— І що, тепер маю розсипатися словами вдячності? — глузливо, прямо в обличчя подивилася на нього Орися. «А очі які в неї, наче морська глибінь», — подумав Сашко, здивувавшись такому порівнянню.

— Я... Ні... — зовсім знітився він. — Можна я тебе проведу? — наважився нарешті спитати.

— Ти? — ще більше здивувалася Орися. — Ну спробуй, — застрибали бісики в її очах. Крутнулася на місці і пішла до виходу.

— Куди шлях тримаєте? — зупинив їх черговий у формі приватного охоронного агентства, який до того щось видивлявся на екрані монітора. Сюди надходили сигнали з камер спостереження, встановлених у коридорах школи.

— Захворіли ми, — взяв ініціативу у свої руки Головко. Він ще й кахикнув