Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Відлуння: від загиблого діда до померлого

Читати книгу - "Відлуння: від загиблого діда до померлого"

141
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 86
Перейти на сторінку:
За цим виміром я живу з Дереком Ромбергом три роки. Я продовжую з ним, ним жити. На відміну від нього. Ми познайомилися під час наукової конференції у Відні, де він жив. А я тоді жила з Оскаром. У Берліні. З Оскаром я перебувала у так званому гостьовому шлюбі і більшість своїх сил витрачала на те, щоб вмовити його не змінювати формат наших стосунків, він хотів, щоб я переїхала до нього. Мав гачкоподібну психологію, постійно потребував гачків, наживки для цих гачків та здобичі для цих наживок. Я помітила, що такі чоловіки обирають краватки з ромбами або вертикальними смугами. Зрештою, вони обов’язково надають перевагу саме краваткам.

Оскар був блискучим правником, інакше батько ніколи б не узяв його до себе в помічники. Він був іронічним педантом. Більшість людей спочатку думали, що він представник нетрадиційної сексуальної орієнтації чи просто зарозумілий тип. Правдою було друге. Коли пригадую Оскара, то насамперед білизну його сорочок. Вони були такими білими, що якби хтось звалив їх не підлогу та пройшовся ними, вони б рипіли як сніг під легким морозцем. Звісно, що нікому не спадало на думку вчинити таке з сорочками Оскара. Крім мене. Мені це спадало на думку, іноді кілька разів на день. Я часто фантазувала на цю тему, але ніколи не наважилася таке зробити. Друге – надприродна білизна його зубів. Під язиком вони не рипіли, а пальцем я, знов-таки, не наважувалася натиснути. Успішний та цілеспрямований Оскар.

З Оскаром нас познайомив батько. Я знала, навіщо він нас знайомить. Батько – естет і візуал, він завжди вдягався зі смаком та поєднував в одязі тільки такі речі, що пасували не лише йому, але й гармоніювали одна з одною. Зовні ми з Оскаром чудово гармоніювали. Як дві вертикальні паралельні прямі. Як два паркових дерева, корені яких не переплелися під землею. Дві колони. Як дві горизонтальні паралельні прямі ми також сприймалися та виглядали непогано. Але будь-яка перпендикуляризація (як каже Манфред) була для нас болісною, незвичною, некомфортною та непотрібною. Ми обоє про це знали. Я намагалася ставитися до цього філософськи. Він був гарним та освіченим, а ще мені подобалося, як він жартував і прибирав у моїй хаті. Крім того, ми познайомилися тоді, коли я почала думати, що для мого іміджу (так, я думаю про такі речі), тобто зовнішньої подачі мене як особистості, необхідна постійна присутність у моєму житті чоловіка. Я переймалася тим, що два роки поспіль у мене не було постійного друга. А всі мої зв’язки були нечастими, фактично одноразовими, і не встигали перетворюватися у стосунки. Власне, навіть не це. Я просто втомилася від пошуків когось належного. І спробувала зжитися з неналежним.

Оскар боровся за наші почуття. Він відхиляв неконструктивні думки про те, що ніяких почуттів немає. Він вирішив, що вони є, доводячи мене до сказу щоденною боротьбою за них. Багато хто говорив, у тому числі Ханне, про те, що Оскар використовує мене задля того, щоб зробити блискучу кар’єру. З цим я не можу погодитися. Не тому що ідеалізую Оскара. І не тому, що про таке думати неприємно. А тому що добре знаю свого батька. Звісно, що батько хотів владнати раз і назавжди моє подружнє життя. Але він ніколи не підклав би мені до ліжка свиню в особі невігласа, банального кар’єриста та наволочі.

Все це я пригадую для того, щоб було зрозуміло, чому я так легко зійшлася з Дереком. Коли наші руки наштовхнулися одна на одну на кавовому термосі і я відчула, як раптово змокла, Оскар та його ефемерна боротьба сприймалися мною як стрічка, далека від мого реального життя. А ще я подумала, що ніколи в житті так не божеволіла від того, що стрічалася з кимось руками. Чужа рука – не диво, щоб так труситися. А мене лихоманило від передчуттів, щось кумкало у шлунку як завжди, коли я збуджувалася. Коли ми повернулися до конференційної зали, я не могла ні про що думати, крім нього. Мені навіть не потрібно було на нього дивитися, хоча я його погано пам’ятала. Його доторк наче оживив моє тіло, увімкнув його, змінив батарейки. Застигла жінка, як механізм доволі простий, інколи потребує ключика. Малого чи великого ключика, кілька обертів, і вона завелася, вона живе.

Ми не переспали того ж дня не тому, що я намагалася виглядати неприступною. Мені б це не вдалося, я дуже сильно його хотіла. Ми не переспали тільки тому, що Дерек переплутав номер. Він постукав до сусіднього номера, де зупинився професор Хайдельберзького університету. Незважаючи на другу годину ночі, професор двері відчинив, появі Дерека щиро зрадів, знайшов склянки, і вони гомоніли всю ніч, змішуючи теологічні та теоретичні суперечки з короткими тостами. Дерек здихався професора близько шостої ранку, пообіцявши йому, що якщо в нього народиться син, то він експериментально буде вирощувати малого в бочці.

Ми могли б не переспати і наступного, бо я почала шалено хвилюватися. Думати, що не сподобаюся йому як жінка. Почала пригадувати, що мені казали інші чоловіки, додумувати те, про що вони замовчували, рахувати, скільки їх у мене було, коханців, і чи достатня ця кількість для того, щоб почуватися досвідченою жінкою та правити тілом чоловіка. Але алкоголь допоміг мені приборкати свої нерви та здолати невпевненість. Дерек про такі речі ніколи не думав. Він або хотів, або ні, все інше було умовностями. Я заздрила цій його якості, намагалася перейняти, але не вдавалося.

Рік ми зустрічалися наїздами. Я завжди пам’ятатиму цей рік. Не знаю, що зі мною діялося тоді. Не пам’ятаю, підвищували мені заробітну платню чи ні, хворіла я чи була здоровою, з ким сварилася, з ким знайомилася; я не пам’ятаю, чиї дні народження я святкувала, чи були в мене неприємності або приємні події, я просто пам’ятаю електронне табло «Берлін – Відень», листівки з зображеннями Віденської опери та його приписками «арію “Доброчесна Марта” співає Дерек Р.». Свою постійну готовність до овуляції та відчуття щасливого неспокою. Дерек навідувався до Берліна. Я до Відня. Я дарувала йому светри, футболки, мідних ведмедиків та музичні диски. Він мені – шалики, спідниці, замалі для мене, шоколадних «моцартів» та керамічні філіжанки.

Я розповіла йому про Оскара після того, як ми вперше кохалися. Він на це не відреагував. Я думала, що він залишив інформацію про Оскара поза своєю увагою, однак помилялася. Бо саме до Оскара він звернувся, коли вирішив жити в Берліні, шукав квартиру, а

1 ... 6 7 8 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння: від загиблого діда до померлого», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відлуння: від загиблого діда до померлого"