Читати книгу - "Заклятий козак"

по той бік річки, ожив. Горіли вогнища, підіймаючи червоні голі руки до темного неба. А з лісу чувся дзенькіт сокир, тріск дубів, що після столітньої стоянки падали, ламаючи молодняк.

Кричали панські челядники:

- Гей ти, опудало чортове! Чого ото вже поперека треш? Чи хочеш, щоб гарапником почухав?

* * *

Марко не чув, як вигнали селян. Він найшов у старого в сінях лопату, перекинув батька через коня й тільки закурів через гору, за село. Там на могилі, що стоїть якраз над великим татарським шляхом, він спинився й спустив полегеньку тіло з коня.

Припнувши коня за повід до кам’яної баби, він сів над батьківським трупом і замислився.

Опущений на землю батько обперся спиною об кам’яну бабу, - ніби живий сидів. А дуже часто траплялося, ще коли Марко був маленький, приходив сюди батько з ним. Він вилазив на бабу, а батько сідав отут і замислювався. Бувало щось копає батько, риється в землі, а Маркові що? Плига далі з баби, не дивиться. Часто ходив батько на оцю могилу й бувало говорив, щоб і поховали його тут, коли помре. Тому Й привіз його сюди Марко.

Кінь захріп і поступився на Марка. Той прокинувся. Восьмеро вогників тріщало й наближалося до могили.

- А тю! - крикнув Марко; вогники одскочили, але замість тріску почулося навколо могили:

- А-гу-гу-у-у! - довге та жалібне розляглося степом. - А-гу-гу-у-у!..

Одчепивши од сідла лопату, Марко старанно почав копати батькові яму. Хоч і не з жахливих він був, але мороз якийсь по спині йшов під звуки вовчих пісень. А головне боявся Марко, щоб кінь не переполохався та не забіг.

Заклопотано він все дужче тиснув на лопату, коли раптом щось брязнуло. Місяць, що підбивався на сході, освітлив розбитий лопатою горщик, а в ньому купа золота.

- Ага? Так ось чого батько нагадував про те, щоб його тут поховали та щоб я сам викопав могилу! - пригадав Марко.

Чув Марко од старих людей про скарби зачаровані, жах брав колись, слухаючи казки. Але тепер він не злякався. Одв’язавши мерщій од сідла зайву торбу, вигріб з ямки туди червінці й копав, доки втомився. Землі накидано було чимало й Марко насилу вибрався з ями. Нахилився до батька, подивився на чорну смугу, що гадюкою повила стару сиву голову.

- Прощай, батьку! Спи. Ти не був челядником і для тебе панської волі не було.

Кінь захріп, коли Марко випалив з пістолі два рази до зелених вогнів-вовків, і вихром поніс до села, а через нього на гору, До палацу.

IV

Цілий тиждень збирався пан Дмитро Вишневенький. Цілий тиждень пан Ян Лучко літав з Черкас до Канева, заїздив у Боровиню, Кумейки, Корсунь, стягав все челядників – козаків панських реєстрових.

А сам пан Дмитро походжав по господарству з вірним старим джурою Якимом та доглядав за печивом хліба, заготівлею сала й борошна з пшоном.

Сиділи вони якось з Якимом увечері над вікном, шо виходило на село та річку з лісом. За річкою палали вогні. Там під доглядом старого вірного челядницького Вовка спускали на воду нові байдаки. Десятків за вісім мабуть їх збудовано за три дні. Все село кинуло жнива, а працювало день і ніч.

- Так кажеш, що цих селян не можна буде брати з собою? - кивнув Вишневенький на ліс.

- Та якби вам, ясний пане, сказати… - затнувся старий Яким. - Воно то, коли ваша сила, так і можна, але не по-божеському це буде, ваша ясність.

- Гм. Не по-божеському, кажеш? А ну побачимо. Поклич сюди попа.

Через п’ять хвилин домашній піп, низько нахиляючись, переступив несміло поріг.

- Слухай, отче Карпе: коли я завтра заберу своїх людей, чоловіків розуміється, з собою, - по-божеському це буде, чи ні?

- А куди забирати збирається ваша милість?

- Куди? Ну… от хоч би супроти невір, бусурманів-татар воювати.

- А хіба вашій ясності мало козаків-челядинців до війни, що збираєте посполитих селян під час жнив?

- Я тебе, отче Карпе, не питаю, коли кого й стільки буду брати, а запитую знову: треба за віру боротись з бусурманом?

- А-а?.. А як же, ваша ясність, - зрадів отець Карпо, - неодмінно треба…

- Молодець ти у мене, отче Карпе, - зареготав пан Дмитро й погладив свого чорного вуса. - А за це - гей, Якиме, вина отцеві Карпові!

Над колискою Запоріжжя

Коли випили по восьмій, Вишневенький піднявся та до отця Карпа:

- В тебе дяк удома?

- Дячок?.. Гм. Як би вам сказати… здається нема. На село пішов.

- Чого?

- Та… та не знаю, певно, хтось занедужав, покликали.

- Казали челядники, що Вовк старого Охріма вбив гарапником, - додав Яким.

- Що? - здивувався князь Дмитро, - Охріма Голого вбито? Щось не віриться, Якиме.

- Що, ваша ясність?

- Поклич його сина Марка, я сам довідаюся зараз!

Коли Яким вийшов, князь пройшовся по хаті разів зо два та:

- Отче Карпе!

Той хилив ківш вина однією рукою, а другою одхиляв на грудях хреста, щоб не закапати святині.

- Отче Карпе!

- Ап-чхи-тьфу… Га?

Вишневенький знову пройшовся по кімнаті, а далі:

- Ти в чорта віриш? Га?

- Та, як би вам сказати?.. Коли він предстане в образі людини, поневолі злякаєшся.

- Ага? Боїшся? - і він підійшов до нього впритул. - А знаєш, що я зараз покажу тобі чорта?

- Угу, - пив далі отець Карпо.

- Почекай, хай-но прийде джура.

* * *

А старий Яким будив у челядній Марка.

- Ну чого тобі, старий чорте, треба? Тільки очі заплющив, а його чорт несе?

Підвівся.

- А? Пане джуро?

- Цс-цс… Слухай. До цього часу пан був заклопотаний зборами в подорож, а тепер покликав попа і мабуть сьогодні її, голубоньку, знівечить.

- Як? Піп? - затіпався Марко, - дівчат нівечити піп, а людям над могилою вовки співають?

- Цс-цс…

- Це ж паскудство! - схопився Марко з постелі.

- Годі! Умова: ти нічого не знаєш, де дівся твій батько.

- Чому?

- Слухай та живо, бо пан нетерплячий. Коли пан Дмитро Вишневенький перший раз приїхав сюди й став будувати палаци, твій батько весь час, коли ще був живим, з’являвся йому вві сні й хотів задушити. Але пан завсіди клав з собою у постелю хреста