Читати книгу - "Вітер у верболозі"

142
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 53
Перейти на сторінку:
як кому подобалося. День був пречудовий. Навіть курява, яку вони збивали, мала розкішний, солодкий запах; з рясних садів обабіч дороги до них озивалися веселим щебетанням пташки; подорожні, що траплялися, приязно віталися з ними і зупинялись, аби сказати кілька приємних слів про їхню незрівнянну халабуду; а кролі, сидячи біля хвірток своїх палісадників, тільки сплескували передніми лапками:

— Оце так-так! Оце дивина!

Пізно ввечері, вже за багато миль від дому, стомлені й щасливі, вони зупинилися на вигоні, подалі від людського житла, пустили коня пастися, а самі скромно повечеряли на моріжку біля халабуди. Жаба розводився про те, що він збирається робити в наступні дні, а зорі на небі ставали все більші та яскравіші, і жовтий місяць, що несподівано й тихо з’явився наче нізвідки, приєднався до їхнього гурту, слухаючи розмову. Нарешті вони вклалися на ліжка в халабуді, і Жаба, потягаючись, сонно промовив:

— Що ж, добраніч, друзі! Оце і є справжнє життя для мужчини! А ви базікаєте про якусь там свою річку!

— Я не базікаю про свою річку, — терпляче озвався Щур. — І ти це знаєш, Жабо. Але я думаю про неї, — додав він розчулено, стишивши голос. — Думаю весь час.

Кріт висунувся з-під ковдри, намацав у темряві лапку Щура і потиснув її.

— Я зроблю все, що ти захочеш, Щурику, — зашепотів він. — Давай втечемо завтра вранці — ще вдосвіта — та й вернемося до нашої любої, милої нірки над річкою?

— Ні, ні, ми будемо тут до кінця, — прошепотів Щур у відповідь. — Щиро дякую, але я повинен бути з Жабою до кінця мандрівки. Його небезпечно залишати самого. Та ми недовго й подорожуватимемо. Забаганки в нього завжди скоро минають. Добраніч!

Мандрівка справді скінчилася навіть скоріше, ніж сподівався Щур.

Від усіх денних переживань та свіжого повітря Жаба спав так міцно, що вранці його, скільки не торсали, не могли добудитися. Отож Кріт зі Щуром спокійно й розважливо взялися до роботи, і, поки Щур годував коня, розпалював багаття, мив після вчорашньої вечері посуд та готував сніданок, Кріт збігав до сусіднього села — а дорога неблизька, — купив молока, яєць і ще дечого, про що Жаба, звісно, зовсім забув. І ось, коли все було зроблено і обоє друзів сіли перепочити, бо таки стомилися, на світ божий нарешті вийшов Жаба, свіженький та веселий; він одразу ж зауважив, мовляв, куди легше й приємніше жити так, як вони живуть нині, не знаючи всіх тих виснажливих клопотів і турбот, якими обтяжує домашнє господарювання.

Потім у них була приємна прогулянка по трав’янистих пагорбах та звивистих лугових стежках, а спочити вони стали, як і перше, на вигоні. Тільки цього разу двійко гостей подбали про те, щоб Жаба чесно виконав свою частку роботи. І як наслідок, другого ранку, коли настав час рушати, Жаба вже не виявляв захвату щодо невибагливості похідного життя і, зрозуміло, поліз назад у ліжко, звідки його витягли силоміць. Шлях їхній, як і вчора, пролягав полями, вузькими стежками, і тільки десь надвечір вони виїхали на шосе, їхнє перше шосе; ось тут і спіткало їх лихо, непередбачене й нагле — лихо, яке не тільки поклало край цій мандрівці, а й перевернуло шкереберть усе Жабине життя.

Вони безжурно прямували собі по шосе — Кріт ішов поруч із конем і втішав його, бо той усе скаржився, що тільки він не має змоги веселитися, що на нього ніхто не зважає; Жаба та Водяний Щур чимчикували за халабудою й розмовляли — власне, говорив Жаба, а Щур тільки вряди-годи вставляв словечко: «Ага, ясно. І що ж ти сказав йому?» — а сам думав про щось своє. Раптом десь позаду почулося слабке неспокійне гудіння, немов дзижчала бджола. Вони озирнулися й побачили хмарку куряви, а посеред неї якусь рухливу цятку, що наближалася до них просто з неймовірною швидкістю, а з куряви вихоплювався дивний звук: «Бі-і — бі-і!», — наче стогнало звірятко, що потрапило у сильце. Мандрівників усе те не дуже зацікавило, і вони повернулися були до своїх розмов, аж тут за якусь мить (так їм здалося) змінився весь погідний краєвид. Могутній вихор налетів на них з таким шаленим свистом, що вони мерщій скочили в найближчу канаву. Оте «бі-і — бі-і» мідним дзвоном ударило їм у вуха. Очі встигли помітити лише блиск дзеркал серед розкішного сап’яну та незворушного водія, що прикипів до керма, — і велетенський лімузин, такий стрімкий, що аж дух спирало, пролетів повз них. Здавалося, він ладен був за одним махом поглинути всю землю, весь простір.

Вони лишились у густій хмарі куряви, засліплені й безпорадні, а тим часом авто знову стало далекою цяткою, і ще довго не вщухало оте бджолине дзижчання.

Старий сірий кінь, який доти, трюхаючи, мріяв про свій тихий лужок, у такому непередбаченому становищі, звісно, віддався природному порухові. Стаючи дибки й присідаючи, він поточився назад, і хоч Кріт щосили тягнув його за вуздечку та вмовляв найлагіднішими словами, візок сковзнув до глибокого рівчака край дороги. Ось він похитнувся, а тоді розлігся зловісний тріск — і чудова канарково-жовта халабуда, їхня радість і гордість, уже лежала боком у канаві, безнадійно розбита.

А Щур бігав по шосе туди й сюди, сам не свій від збудження.

— Негідники! — кричав він, потрясаючи лапками. — Лобуряки, шибеники, ви... ви... лихачі задрипані! Це вам так не минеться! Я буду скаржитись! Я вас по судах затягаю!

Де й поділася непоборна доти туга за рідною домівкою. Він одразу ніби став капітаном канарково-жовтої яхти, яка під час регати сіла на мілину через зухвальство й нечесність іншого екіпажу, і тепер гарячково пригадував усі ті дошкульні та гострі слова, які йому доводилося кидати власникам катерів, коли ті пропливали так близько від берега, що піднятою хвилею заливало килими у його вітальні.

Жаба сидів у пилюці посеред дороги, простягши ноги і втупившись туди, де зник автомобіль. Він важко дихав, але вигляд мав напрочуд тихий та упокорений і тільки час від часу попискував:

— Бі-і, бі-і!..

Кріт усе заспокоював коня. А коли це йому нарешті вдалося, спустився в канаву до перекинутого візка. Вигляд у візка був жалюгідний. Стінки й вікна розтрощені вщент, осі геть погнуті, одне колесо відпало, бляшанки з сардинами розкотилися на весь широкий

1 ... 6 7 8 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер у верболозі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітер у верболозі"