Читати книгу - "Тільки разом"

class="book">— Нуууу, прекрасно! — позіхнула дівчина. — А ти тут до чого?

— Я маю допомогти йому написати вступний твір!

— Серйозно? — посміхнулася Кет. — То оце так ти допомагаєш людям? Підказуєш на іспитах?

— Я роблю усе можливе, щоб допомогти своїм рідним!

— Навіть, якщо це протизаконно?

— Ні, протизаконних дій я не чинив! — палко запевнив Андрій. — Звичайно, бувають випадки сумнівні з моральної точки зору, як от зараз. Але я виправдовуюсь тим, що добро ніколи не може бути помилкою! І до речі, іншим людям теж допомагають. Інколи ми навіть не здогадуємося, скільки зусиль багатьох людей стоїть за чиєюсь незначною перемогою!

— Ой, та мені байдуже, можеш не виправдовуватись! — махнула рукою Кет.

— Хочеш зі мною?

— Ні! Я нічого не хочу! — зітхнула дівчина.

Андрій сів поряд із Кет на пісок і сумно посміхнувся.

— Ти чого? — здивувалася дівчина.

— Сьогодні твій похорон. Співчуваю! Ти підеш?

— Ти що, здурів?! — спалахнула Кет. — Щоб я пішла на власний похорон? Пішла до них, до тих скотів?!

— А що тут такого? — знизав плечима Андрій. — Я ходив на свій похорон. Мені було цікаво. І потім, я хотів підтримати батьків.

— Мені нема кого підтримувати! — різко мовила Кет.

— Хочеш, я сходжу?

— Ні, не йди! Якщо хочеш допомогти, побудь зі мною! Ти мені потрібен тут!

Андрій встав і наказав Кет:

— Піднімайся!

— Навіщо?

— У тебе була мрія десь побувати?

— Звичайно, була! Я хотіла відвідати Київ, Москву, Мінськ…

— Значить, відвідаємо!

— Ти серйозно? — посміхнулася дівчина.

— Почнемо з Києва! Ми можемо наступної миті опинитися в будь-якому куточку світу! Якщо подорожувати не зараз, тоді — коли?

Повернувшись із мандрів, Кет лягла на пісок і заплющила очі. Хотілось якнайдовше зберегти перед внутрішнім зором усе побачене. Андрій опустився на бархан поряд із дівчиною.

Кет посміхалася. Скільки нових прекрасних вражень дав їй цей день! Чого тільки коштує Хрещатик, Лавра, Володимирська гірка! Невже людина насправді може бути щасливою? Невже в неї дійсно є друг, який підтримує, радить, допомагає, дарує сили й радість?

— Як думаєш, я могла побачити все це за життя? — запитала у хлопця Кет.

— Технічно — могла. Для цього ж не треба великих грошей чи розуму, лише бажання. Проте ти могла просидіти у своєму містечку й за життя не побачити нічого, що далі за твій ніс. Щастя й нещастя — лише наслідок нашого вибору.

— Я з тобою незгодна! Дуже багато в нашому житті від нас не залежить. Можливо, інколи в людини і є вибір, проте не завжди є кому підтримати, підказати, захистити…

— Для цього й потрібні друзі! — посміхнувся Андрій і потис маленьку долоню Кет.

— Дякую тобі! — мовила дівчина й відвернулася. Сьогодні вона шкодувала, що не може плакати.

За кілька днів Кет трішки віджила, зібралася з силами й наважилася сама виходити за межі чистилища, коли Андрій був зайнятий. А зайнятий він був майже цілодобово. Хлопець допомагав усім своїм численним родичам та друзям, супроводжуючи їх під час поїздок, важливих заходів та зустрічей, різних життєвих випробувань. Андрій відчував, коли людині потрібна підтримка, і мчав втішати й заспокоювати як знайомих, так і незнайомців. Лише самогубців він оминав, оскільки колишня заповзятість і впевненість після випадку з Кет залишила його. Кет не відчувала сторонніх так, як Андрій. Чи то він володів особливим даром перейматися людськими болями, чи то дівчина була глухою до них, але коли Андрій, показуючи на людину в натовпі, казав: «Йому болить, треба допомогти», — Кет не бачила зраненої душі за непроникним і схожим на тисячі інших сірим обличчям.

Кожного разу, збираючись виконувати обов’язки янгола-охоронця, Андрій запрошував Кет скласти йому компанію. Дівчина не погоджувалася. Ій було байдуже, яка доля спіткає троюрідного брата двоюрідної тітки матері Андрія, а прикидатися в неї не було ані сил, ані бажання. Андрій кілька разів пропонував Кет відвідати близьких дівчини, проте Кет відчувала до всього, пов’язаного зі своїм колишнім життям, непоборну огиду. Мало статися щось дійсно надзвичайне, щоб дівчина повернулася до тієї жахливої пастки.

Одного разу Андрій повернувся засмучений.

— Що сталося? — поцікавилася Кет, приготувавшись слухати розлогу відповідь у піввуха.

— Якби ти переймалася життям своєї родини, ти б знала, що сталося! — сердито сказав хлопець.

— Ну що таке? — стомлено запитала Кет.

— Твоя мати в лікарні. А вітчим у дільничного міліціонера. Вітчим її побив. Сильно побив. Я не міг допомогти, я запізно дізнався про цей жахливий випадок.

Серце Кет стислося, але вона не поворухнулася. Дівчина подумала, що обидва вони заслужили на те, що з ними сталося.

— Ти відвідаєш матір? — нетерпляче запитав Андрій.

— Ні!

— Чому?! — скрикнув хлопець.

— Тому, що коли мене били й ґвалтували, вона байдуже слухала мої благання про допомогу із сусідньої кімнати!

— Має ж бути щось, що її виправдовує! — приголомшено мовив