Читати книгу - "Рексьо і Пуцек"

повертався, кричав своє «Ка-аррр», мов подавав сигнал тривоги.

Незабаром ми дізналися, що мала Вацка захворіла; вікна її кімнати були зачинені, і Піпуся проганяли, коли він намагався нишком пробратися до своєї приятельки. Він цілими годинами сидів на паркані і все каркав, обурений тим, що його не пускали до любої малої Вацки.

Коли Вацку відвезли до лікарні, Піпусь весь час сидів на липі. Він дивився на вулицю, повертав голову то в один бік, то в другий, і чекав! Може, почнуться уроки в школі, і його приятелька з’явиться на знайомій дорозі?

Втративши надію діждатися Вацку, Піпусь оголосив війну горобцям. Певне, через те, що вони занадилися на липу і своїм цвіріньканням заважали засмученому Піпусеві.

Повернуло вже на осінь, коли одного дня до нас знову завітала Вацка. Вона дуже виросла за цей час і здавалася тендітнішою і тоншою. Її зелені очі зробилися ще більші і ще здивованіше поглядали на світ, до якого вона повернулася.

Вона, звичайно, запитала про Піпуся. Той саме переставляв собачі миски на подвір’ї; це він завжди робив так захоплено, що забував про все на світі.

Вацка визирнула з вікна веранди і гукнула:

— Піпусю!

Тільки-но ворон почув її тоненький голосок, він крикнув: «Каррр» — і ту ж мить опинився на веранді!

Ви не бачили його в ту хвилину, а тому не знаєте, як птах може виявляти свою радість! Піпусь шаленів од щастя! Залазив до малої Вацки під пахву, горнувся до неї, гладив дзьобом її руки, обличчя! Нарешті він умостився в неї на плечі і почав легенько водити дзьобом по проділу в її русявому волоссі. Кричав на мене, на Крисю, якось уривчасто каркав. Я був певен, що то він сміється. Раптом він крякнув, зірвався з місця й вилетів у вікно. За хвилину вернувся і поклав перед Вадкою велику, завбільшки з блюдце, жабу.

Піпусь зазирав дівчинці в очі і наче казав:

— Ось! Що там гудзики, цигарки чи навіть квіти! Оце справжній подарунок! І все за те, що ти повернулась до нас, моя люба дівчинко!

Ну, то хіба не добре серце в нашого Піпуся, який так щиро любив маленьку зеленооку Вацку?

Чорний півень

Ну хто міг би подумати, що за один день, — та де там, за якусь годину! — все піде шкереберть на нашому подвір’ї. І знаєте, через кого? Через звичайнісінького тобі півня!

Чого-чого, а такого ми аж ніяк не сподівалися.

А проте це було насправді.

Пішов якось я у неділю на ринок… Але, правду кажучи, я не збирався нічого купувати. Мені просто хотілося подивитись, що люди привезли на продаж.

Отже, походжаю я собі по ринку: роздивляюсь усе, дещо і в руки візьму, з людьми перемовляюся.

І раптом бачу огрядну жінку в пласкому, мов млинець, капелюшку. А під пахвою в неї півень. Когутисько завбільшки з доброго індика, і очі в нього червоні, як кров. Глянув він на мене дуже пильно, я навіть сказав би — розумно. Запам’ятався мені той погляд. Я легенько погладив півня по шиї. А він — раз! — і клюнув мене в руку.

— Купіть півника! — пропонує жінка в отому чудному капелюшку.

Я кажу, що в мене дома вже є півень, другий мені, мовляв, ні до чого.

А жінка вдає, що не чує. Вихваляє свого півня, як тільки можна. Тиче мені його просто в очі, дмухає в пір’я, щоб я побачив, який півень жирний…

Ніде правди діти, вміла ця тітка продавати!

І я незчувся, як півень опинився у мене під пахвою. Біжу я з ним додому. Біжу чимдуж, бо моя покупка видирається з рук, як знавісніла. Б’є мене крильми! Дзьобає! А що вже кричить, кукурікає — просто жах! Перехожі зупиняються, вражено дивляться мені вслід.

Доніс я його якось до своєї хвіртки й пустив на подвір’я.

Чорний півень стріпнув крильми й кукурікнув. Голос у нього був гучний — справжня тобі сурма! Проспівав він і вдруге. Гребнув лапою землю раз, ще раз. Набундючився і не поспішаючи рушив подвір’ям. Хвіст у нього був напрочуд гарний, довгі пір’їни звисали аж до землі, мінячись проти сонця всіма барвами веселки.

Посеред двору чорний зупинився, знову стріпнув крильми, позирнув довкола й кукурікнув: «А ось і я!» — мовляв, від сьогодні я тут володар.

Почав він із нашого півня Білаша. Не встиг я оком змигнути, як Білаш уже лежав, притиснутий до землі. Чорний сидів на ньому й напучував. Зіскочив і взявся до качура. Так поскуб бідолашного, що той ледве пройшов до