Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

на вітання.

— Я щойно чув вашу розмову, ви говорили про причини та наслідки, — вів далі Чжень Шиїнь. — У світі смертних таке рідко почуєш. Я людина неосвічена й не все зрозумів. Чи не зводите просвітити мене, я готовий промити вуха й уважно вислухати вас. Можливо, у майбутньому це порятує мене від тяжких гріхів.

Ченці посміхнулися.

— Ми не маємо права до часу розголошувати таємниці Неба. Не забувай нас, і в призначений строк ми допоможемо тобі врятуватися від мук пекла.

— Що й казати, небесні таємниці не можна розголошувати, — погодився Чжень Шиїнь. — Але чи не можна дізнатися, про якого дурня ви говорили? Кого або що мали на увазі? Хоча б глянути.

— Якщо ти маєш на увазі цю штучку — дивися, — і буддійський чернець простягнув йому невеликий камінь.

Це була чиста прекрасна яшма, а на ній напис — «Жива яшма». Був іще один напис, на звороті, але заледве Чжень Шиїнь зібрався її прочитати, як буддійський чернець відняв камінь, сказавши:

— Ми біля межі світу мрій!

Він підхопив під руку свого супутника й повів під велику кам’яну арку з горизонтальним написом нагорі «Безмежна країна мрій» і вертикальними парними написами[9] з обох її боків:

Коли за правду маємо олжу, — то за олжу і правда видається; Коли ніщо трактується як дещо — тоді вже й дещо — те ж, що і ніщо!

Чжень Шиїнь хотів піти за ченцями, але не встиг зробити й кроку, як прогуркотів грім — наче звалилися гори й розверзлася земля.

Чжень Шиїнь скрикнув і розплющив очі. Сонце яскраво палало, легкий вітерець гойдав листя бананів. Сон Чжень Шиїнь наполовину забув.

Увійшла нянька з їнлянь на руках. Тільки зараз Чжень Шиїнь помітив, що дівчинка росте й розумнішає не щоднини, а щогодини, стаючи чарівною, мов яшма, яку невтомно полірують. Він вирішив прогулятися з дочкою й узяв її на руки. Потинявшись вулицями і подивившись на вуличну штовханину, він уже повертався додому, коли побачив ченців, які йшли йому назустріч, — буддійського та лаоського, що вели між собою розмову. Буддійський — босий, голова вкрита коростою, даос — кульгавий, скуйовджене волосся стирчить урізнобіч.

Буддійський чернець подивився на Чжень Шиїня й заголосив:

— Благодійнику, навіщо ти носиш на руках це нещасне створіння? Адже воно накличе біду на своїх батьків!

Чжень Шиїнь вирішив, що чернець божевільний, і не звернув на нього уваги. Але той не вгамовувався:

— Віддай її мені! Віддай!

Чжень Шиїнь міцніше пригорнув до себе дочку й хотів піти. Та раптом чернець розреготався й, тицяючи в нього пальцем, прочитав вірш:

Любов’ю мучитись до неї? Так дурість ця мені смішна. Чи може суперечить снігу, розкрившись, лілії бутон?[10] Знай: Свято ліхтарів[11] мине, і запанує тиша скрізь, І дим розвіється в ту мить, коли погасне вогник той.

Слова ці збентежили душу Чжень Шиїня, але не встиг він розпитати ченця, як у розмову втрутився даос.

— Давай поки розстанемося, —