Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Оговтавштсь, Карпо пішов назустріч братові, який, неквапом злазячи з повозу, щось проказав до незнайомки і аж тоді направився до господаря.
- Хворий ти, брате? - притулив Карпо приїжджого до грудей, - Лиця на тобі немає. А ми вже не знали, що й думати…
- Добралися додому, слава Богу. Аж від Коломиї правторимося. Та ти, - спохопився Пилип, - жінку мою привітай, - повернувся він очима до красуні, що злазила з дараби і несміло йшла до чоловіків.
- Просимо, дівчино, в наше обійстя, - простяг Карпо руку до неї і тут же смикнув її назад, бо гостя раптом кинулася цілуватися, аж він спаленів.
-Йой, братове Карпе! Чом не дозволяєте вас поцілувати, як рідного!? Чей же братова я відниньки ваша! – таки спритно чмокнула вона Карпа в уста. – Ксенею іменуюся, Оксаною. Чи ждали-сте такої файної собі невістки, як ня? – пантеличила вона господаря мовою. – Все ‘дно приймайте, бо бігме, нігде від Пилипка не піду! Кажуть, що гарна я, тільки язиката, і Пилипко тієї ж, мов когут, піє, а кому та врода тре, коли лиш кусник, яко рукавець-парцельок грядки у брата, та й по тому? На бульбу не доста! Сироти ми! А в парцелику – їден камінь, то що може вродити? Хіба хопта одна!..
Карпо слухав скоромовку вродливки-невістки, направляючись із нею на лавицю під хатою, невпоміт оглядав із ніг до голови її статну постать, осмілюючись, дивився в її непомірно великі очі – то ясно-голубі, аж сонячні, то ніби потемнілі, як захмарені, чарувався вишиванкою-корсеткою, клітчастою самотканою плахтою й підтичкою і в душі хвалив Пилипа за вибір.
- Випрягай, брате, коні, а я полюбуюсь невісткою. І куди ти дивилася, і де твої очі були? – розвів він руками, аж потепліло в Пилипа у грудях. – Чи ж ти бачила, Оксанко, який він немічний? Сопливий же!
- Йой, та як не бачила-м! Та ж люблю його, Карпе, гей би Бога!.. А Чигирин ваш – то ж столиця гетьманська? Начулася-м про нього і їхала, як на яке отцеве казання в соборі! На казання я й дома любила-м ходити… То ж приймайте нас, добродію, до себе, як рідних, - світила Оксана очима на господаря.
- Та де ж нам подітися, Оксанко? Радо приймаємо, - відповів їй у тон Карпо, кладучи собі на коліна великі мозолисті руки. – Що правда, і приймати не дуже є куди, бо ж бачиш… - показав він на недокінці.
- Йой, Карпе, абись ми здорові були, все те на грунті зродиться. За літо щось нагаруємо, як газда мій поправиться.
- Ганно! Ганнусю! – покликав Карпо дружину, що шпарувала стіну в хаті.
Вийшла на поріг господиня, вся в глині, з підтиканою спідницею.
- А це ж хто в нас?.. Боженьку! Пилип! Слава тобі, Боже! Живий-здоровий? – уздрівши незнайомку, насторожилася.
- Жінка я Пилипкова, - звелася і пішла навстріч господині гостя. – Оксаною, Ксенею звуся. А ти, зовухно, чую, Ганка, то будемо сестрами, - і схопила Ганну в обійми, аж та засоромилася. – Файна ж ти, Ганко, як ангел-херувим! А я, грішна, не вірила Пилипкові…
- Ятрівка я, - поправила господиня чесно.
- Хай буде і ятрівка, - знехтувала Оксана сказане.
Карпо, сидячи на ослоні і про себе печучись отим приїздом, мимохіть порівнював обох молодиць і переконувався, що його Ганна і трохи вища, і красою не поступиться Оксані – аж теплилося у нього в грудях від того висновку. Підсів до Пилипа, поділився отим потаємним.
- То я, Оксанко, зараз помиюся та трохи перевдягнуся, - метнулася господиня.
- Я тобі, сестро, допоможу і сама трохи помиюсь. А де братова та небожата? – запитала, видно, обізнана від чоловіка про Домку, Тодоська і Домашку.
- А-а-а, - здогадалася Ганна. – Пішли десь до моїх батьків, скоро вже вернуть. А ми зігріємо води на кабиці чи підемо в берег митися?
- Йой, зовичко-сестричко! Думаєш, я знаю? Мені чи в калабані, чи в кориті – все їдно! Тільки би-м трохи лепу змили, бо тих путівців-гостинців було та було. Ми ж си-правимо лем два місяці із Бродів.
- Отак довго правилися? Чим же жили? Як харчувалися? Де спали? – поймалося серце в господині.
- Йой! Вважай, прошаками та жебраками більше й правились-ми. Аби-м так жила! Ні грейцерів, ні пеньонзів, окрім ринського чи злотих, ніхто нігде не брав. Пилипко, сарака, аби-м здоровий був, - кинула вона теплом очей на чоловіка, - прецінь ледь поміняв тоті гроші на рублі!.. Та ти бери одіж та підемо, - сплеснувши руками, пішла вона бігцем за чимось до повоза.
Карпо й Пилип, схилившись, говорили про се, про те, не випускаючи жінок з поля зору, і були обидва вдоволені ними, хоч і турбувалися, кожен по своєму, отим становищем обох родин. Господар втішався, що не залишиться дружина сама з хворою сестрою та дітьми, що будуть при них брат та невістка. Здогадувався з острахом, що Ганна може знову завагітніти, то Пилип із Оксаною і поготів у пригоді стануть. “Пилип і догляне тут все, і розрадить, і збудує на печищі щось собі із Оксаною та й Ганні допоможе,” - промайнуло в голові, поки слухав брата.
- Я ж знову вирішив іти на війну з товариством, - похвалився приїжджому, - бо ніхто нам
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший», після закриття браузера.