Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

name="anotelink16" id="anotelink16" href="#n_16" title=" Даго — прізвище італійця, іспанця, португальця. ">[16] й з англійцями, з китайцями і євреями.

Чоловіка, зачарованого коханням, думав «заєць», легко засмутити і спрямувати у потрібне тобі русло.

А тим часом Скатач минув Африканський Ріг та острів Сокотра, поповнив запаси води та їжі на Маскаті, тоді залишив перське узбережжя і, гнаний мусонними вітрами, пішов на південний схід до португальської гавані на острові Діу[17], південний берег якого доктор Токіне називав «Ґузератом», а лорд Гоксбанк Гоксбанський собі мирно спав.

— Сон, слава Богу, спокійний, — вважав безсилий лікар Токіне, — що свідчить про чистоту його сумління й помислів і що душа перебуває у дуже доброму стані й готова зустрітися зі своїм Творцем у будь-який момент.

— Боже борони, — промовив «заєць».

— Так, так, Боже, ще не забирай його, — погодився другий.

Під час довгого чергування біля хворого «Уччелло» часто питав лікаря про його португальську кохану. А Гокінса багато разів не треба було питати. Тому «заєць» терпеливо вислуховував довгі захопливі пеани про її очі, вуста, груди, стегна, живіт, зад і ноги. Він дізнався про секрети любощів та виявів ніжности, до яких вона вдавалася під час статевих зносин і які наразі вже були відомі багатьом, він чув її обіцянки бути вірною і клятви про вічний шлюб.

— Ах, але це все брехня, брехня, — плакав лікар.

— А ви це точно знаєте? — допитувався мандрівник.

І коли розчулений Слава-Богу хитав головою, кажучи:

— То було так давно, а я вже — не чоловік, я — півчоловіка, тому мушу бути готовим до найгіршого, — тоді «Уччелло» знову спрямовував його до чогось веселішого:

— Ну що, слава Богу, що Слава-Богу, бо крий Боже, то най Бог боронить! Вона — вірна вам, я впевнений у цьому, і чекає на вас, жодних сумнівів; і те, що маєте на ногу менше, то вона матиме надлишок кохання, і любов, призначена для тієї ноги, може перейти до інших частин; а оскільки ви не маєте ока, то вціліле вдвічі більше тішитиметься тією, що дотримала клятви, і кохає вас так, як ви кохаєте її! Слава Богу! Заспівайте і більше не плачте.

У такий спосіб він щовечора розраджував Слава-Богу-Гокінса, запевняючи, що команда почуватиметься нещасною, якщо не почує його пісень, і щоночі, коли залишався на самоті з непритомним мілордом, перечекавши кілька хвиль, нишпорив по капітанській каюті, шукаючи схованки.

— Чоловік не побудує каюти лишень з однією схованкою, але щонайменше з двома або ж навіть з трьома, — міркував він, і до часу, коли на горизонті з'явився порт Діу, він обдер лорда Гоксбанка як липку, знайшовши сім схованок у розсувних стінах, а всі самоцвіти з усіх дерев'яних скриньок тепер лежали в іншому місці — в плащі Шалаха Корморано, так само як сім золотих зливків, проте плащ видавався легким, наче пір'я, бо зеленоокий Мавр з Венеції знав, як надати плащеві легкости, хоч би якими важкими були предмети, що ховалися у тому магічному предметові одягу. Що стосується інших «предметів доброчесности», то вони не цікавили крадія. Він залишив їх у гніздах висиджувати своїх пташенят. Але навіть під кінець свого шахрайства «Уччелло» був незадоволений, оскільки від нього вислизав найбільший скарб. Все, що він міг зробити — це приховувати своє хвилювання. Проте йому випала нагода, і він не мав права не скористатися нею чи змарнувати її. Але ж де лежала так потрібна йому річ? Він оглянув кожен дюйм капітанських кают, але все надаремно. Прокляття! А може, скарб перебував під охороною чарів? Може, він став невидимим для сторонніх?

Після короткої стоянки Скатач в Діу корабель узяв курс на Сурат[18] (нещодавно сам Акбар здійснив каральний візит до Сурата), з якого лорд Гоксбанк мав намір вирушити у подорож до столиці Могола. В ніч, коли вони досягли Сурата (який лежав у руїнах, усе ще димлячи гнівом імператора), коли Слава-Богу-Гокінс співав від щирого серця, а команда впивалася ромом і веселилася з нагоди закінчення довгої морської подорожі, нишпорка нарешті знайшов під підлогою те, що так уперто шукав: восьмий сховок — наступний за черговістю після магічного числа сім, тобто, як цього й очікував грабіжник, існував ще один сховок. За тими останніми дверима таки була річ, яку він так довго шукав. Тоді він одразу приєднався до гуляк на палубі й співав, і пив так щиро, як ніхто інший на облавку. Позаяк він володів даром довго не спати і ніхто інший не міг з ним у цьому змагатися, то слушний час настав одразу після півночі, коли він зміг прокрастися на берег в одному із корабельних яликів і, як фантом, зник на просторах Індії. Задовго до того, як, Слава-Богу-Гокінс здійняв тривогу, виявивши лорда Гоксбанка Гоксбанського з посинілими губами в його останньому підвісному ліжку і назавжди звільненого від болючих прагнень його ковбаси finocchiona, «Уччелло ді Фіренце» вже був далеко, залишивши по собі тільки своє ім'я, як покинуту зміїну шкуру. До грудей безіменний подорожній притискав скарб із скарбів, лист, написаний рукою Елізабет Тудор і скріплений її ж печаткою, себто послання королеви Англії імператорові Індії, яке було вірним засобом, його перепусткою до двору Могола. Наразі він став послом Англії.