Читати книгу - "Українське язичництво"

зберігся інший варіант імені цього бога – Триглав. Тут був храм, присвячений Триглаву, у вигляді стовпів, накритих дашком і завішаних килимами. Під час моління килими підіймали і люди бачили кумира.

В Україні є чимало назв, похідних від Трояна. Це – названі в «Слові о полку Ігоревім» Тропи Трояні, села Трояни й Троянівка. Назви можуть бути також похідними від трояни, що означає трьох братів, або троян – третій син. Деякі дослідники вбачають троїстість Трояна у трьох сферах: земне життя, духовна сфера (небесне царство) і потойбічний світ (підземне царство).

Симаргл досі залишається малодослідженим божеством. Часом його ідентифікують з грецьким Семигераклом (Володимир Гнатюк). Інші варіанти імені: Симаргл, Семургл, Симарегл, Сим і Регл, Сим і Єрьгл. За припущенням О. Фамінцина, Єрьгл – Єрил – Ярило: отже, Семиярил. Значення цього божества було незрозумілим уже за давніх часів. Так, Нестор Літописець пояснює його як «семь» І «ергла»; цю ж думку зафіксував і Памво Беринда у своєму «Лексиконі» (1627 р.).

На думку К. Тревер, зображення трипільського крилатого собаки ідентичне зображенням іранського божества Саеномергла (охоронця рослин). На трипільському глиняному посуді малювали собак, а поруч них – хлібний колос або стеблина, що означало саме охоронця посівів.

Отже, є підстави вважати Симаргла охоронцем земних плодів, урожаю, землеробства взагалі, його зображення знаходять також на скіфських і сарматських пам’ятках. Походження Симаргла сягає праіндоєвропейських часів; він відомий у багатьох народів: скіфів, іранців, індійців.

Малюнки Симарглів, переплетених дивовижним способом у вигляді гілок та листя, прикрашають стародавні книжки. Це типовий декоративний мотив, у якому Симаргл вже сприймався як «сторож» дерева життя. Мабуть таку ж роль надавали йому й будівничі Борисоглібського собору в Чернігові. Білі кам’яні брили із зображенням Симарглів знаходилися на чільних місцях собору з XII ст. Але, після пожежі 1611 р. монахи, вважаючи причиною вогню зображення «поганських» богів, скинули їх на землю. Деякі з рельєфів розбилися, проте частину їх вдалося закопати. Нині ці пам’ятки знайдені і прикрашають музейні експозиції. У Києві нейодалік Софійського собору встановлено копії Чернігівських рельєфів.

Зображення Симарглів були улюбленими мотивами в майстрів-ювелірів. В Києві знайдений срібний браслет XII ст. з подібними тваринами й птахами, що ніби заплуталися в складному плетиві орнаменту. Такі чисто язичницькі орнаменти – обереги були традиційними протягом багатьох століть. їхня магічна роль полягала в тому, щоб заплутати злі ворожі сили, не дати їм зашкодити людині.

Крім головних богів українського пантеону, існувало ще багато різних духів та демонів. Вони належать до нижчих рівнів міфологічної системи. Якщо боги в ієрархії займають високе місце, як вияв духовної силн, то духи й демони пов’язані переважно з самою людиною, її тілом і життєвим простором.

Дух – безтілесна «нематеріальна» сила, яка творить або певним чином впливає на матеріальне тілесне життя людей. У міфології це переважно невидимі істоти, які, проте; іноді можуть показуватися людині, оскільки вони перебувають у постійній взаємодії з людиною і визначають її душевний і психологічний стан.

У деяких народів духи поділяються на злих і добрих. В українській міфології існує відносна байдужість до такого поділу, адже добро і зло, яке приносять духи, визначається не стільки природою самих духів, скільки їхньою роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, які могли чинити зло, щоб задобрити їх і відвернути від себе небажані події чи явища. Навіть після прийняття християнства, як за давніх часів, так і через тисячу років, українець готовий діяти за принципом: «Бога люби, але й Чорта не гніви».

Демон – переважно злий дух, який виникає блискавично і, вчинивши якусь шкоду,, безслідно зникає. Демони часом прирівнюються до людської долі, вони насилають ті чи інші сни, спонукають до певних вчинків, штовхають до катастрофічних подій. Іноді можуть бути благодійними. Так, наприклад, е легенда про те, що люди «золотого віку», перетворилися в добрих демонів, котрі охороняють людство, спостерігаючи за його життям.

Демонологія дослівно означає «вчення про демонів». В описах демонології різних народів прийнято подавати персонажів міфів, переказів, вірувань, які не є богами І займають нижче в порівнянні з ними становище.

У зв’язку з фактичним двоєвір’ям українців не зовсім чітким є поняття Нечистої Сили, оскільки з прийняттям офіційної християнської віри давні боги й духи перейшли в розряд неофіційних (поганських, селянських, бабських забобонів тощо), а церква визнала їх «нечистою силою». Ось як про це пише Митрополит Іларіон у своїй праці «Дохристиянські вірування українського народу»: «Християнство в надприродні сили внесло певну систему. З бігом часу на чолі всіх злих сил став чорт, що тепер став зватися дияволом, сатаною чи демоном, і йому помалу підпорядкувалися всі інші сили: володарі хатні й природи та шкідники життя – усі вони стали зватися бісами, і всі вони за Християнства перейшли в силу злу, нечисту»11.

Звичайно, простий народ ніколи не прагнув заглиблюватися в суть християнських догм, але сильна повага до традицій примусила його не тільки виконувати всі обряди християнської церкви, але й зберегти чимало того, що церква засуджувала, з чим вела постійну боротьбу.

Чорт – антпропоморфна істота, вкрита чорною шерстю, з рогами, хвостом і копитами. Образ Чорта має дохристиянське походження, але пізніше він перебрав на себе всі негативні риси християнського Диявола (Сатани) як противника Бога, володаря пекла, натхненника відьом на землі. Якими стихіями завідував Чорт у дохристиянські часи, важко встановити. Ще в XVII ст. його уявляли дещо інакше, ніж нам видається тепер: «Кудес, Кудесник – чорт или чаровник» – писав Памво Беринда у своєму «Лексиконі» (1627). Отже, маємо три синоніми, до яких, напевно, можемо додати інші, якщо не ідентичні, то близькі за функціями: чаклун, відун, відьмак, характерник та ін. Українці, як відомо, без особливих мук сумління часто зверталися до послуг чарівника, не вбачаючи в тому великого гріха. Вірогідно, вже під впливом церкви виробилися уявлення про те, що Чорт за послуги відбирає у людини душу. Чорт так само смертний, як і людина, його часто вбиває блискавка, тому під час громовиці він ховається за дерева, хати, за людину. Іноді стріла Іллі-пророка вбиває разом із Чортом і людину. Тому ставлення християн до вбитих блискавкою неоднозначне. Давніші погляди на вражених блискавкою лишилися в кавказьких народів: така людина в них вважається обранцем неба, святим.

Образ Чорта в українській міфології докладно описаний, але залишається малодослідженим, особливо щодо його походження.

Домовик – образ, що походить, вірогідно, від культу предка і домашнього вогнища. Не дарма він живе за піччю або під порогом хати. Домовик невидимий,