Читати книгу - "Вечірні дзвони"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-- Коли хтось дуже побожний і перед Великоднем накладає на себе дуже суровий піст, -- відповіла вона без вагань. – Не тільки м’яса не їсть, а й тютюну не палить, горілки не торкається або сорок днів живе на прісних коржах, помазаних оливою…
Вони переглянулися, не розуміючи.
-- Звідки взялася ця приказка? – запитав лікар. – Хто такі Рахмани?
Дівчина широко посміхнулася.
-- Це така легенда, -- сказала вона. – Хоча люди на селі в це вірять і клянуться, що вечорами на власні вуха чули дзвони…
Вони мовчки чекали на пояснення.
-- Старші люди кажуть, що тут, поряд, існує інший світ, -- промовила вона нарешті. – Схожий на наш. Коли ми дивимося в воду, то бачимо своє відображення, але решта – це невиразний образ іншого світу. Там живуть Рахмани. Це не люди, а потвори. Вони не такі вже й злі… Вони дуже побожні і коли надходить Великий Піст – голодують сорок днів, не торкаючись їжі. Коли ми викидаємо в воду шкарлупу свячених яєць, вона допливає до берегів іншого світу і тоді вони знають, що в нас Великдень. І тоді, через два тижні, святкують свій.
-- Дзвони? – підхопив доктор.
-- Інколи, якщо стати ввечері на березі, можна почути далекий дзвін храмів і церков тамтого світу, -- пояснила Магда.
Запала тиша. Врешті господар подякував і відпустив служницю.
-- Отже, -- буркнув, розливаючи по стаканах наливку з кизилу. – Мої люди вважають, що заразилися від потойбічних істот…
-- І не тільки вони. Триста двадцять років тому таку ж теорію мав місцевий священик.
-- Напевно трапилося щось, що навело їх на таку думку. Може в село прийшов якийсь спотворений жебрак? Істота не схожа на людину…
Скужевський здригнувся.
-- Ви щось пригадали? – запитав господар.
-- Давня історія. Колись в Бергені, в Норвегії, я застрелив прокаженого жебрака, прийнявши його за самого демона хвороби. Давно це було, років п'ятнадцять тому… Я висповідався і відбув покуту, але до сих пір це гнітить мене. Гадаєте, хтось міг прибути в село без Вашого відома?
-- Це не виключається. Відколи закінчилася панщина, моя влада над ними ослабла. Колись було б важко навіть уявити, щоб на мій острів зайшов єврейський лихвар, а сьогодні всі селяни в них в кишені. Пора спати, розпитаємо завтра…
*****
Затуркотів будильник. Друга. Лікар насилу сповз з ліжка. Запалив свічку і поспіхом одягнувся. Відсунув засув у вхідних дверях; крижане, нічне повітря на мить перехопило йому подих в грудях. Місяць ще не зайшов, іній, що вкривав землю, виблискував наче розбите скло. Кілька сотень кроків, комора… Намацав в кишені ключ, прокрутив в замку. Перевірив чи револьвер знятий з запобіжника, і закривши обличчя маскою, зайшов всередину. Свічка в ліхтарі на столику все ще горіла.
Він дивився якусь мить, приголомшено. Вогник мерехтів, відбиваючись в мертвих зіницях, оживляючи їх. Всі відібрані хворі лежали мертві на сінниках. Лікар відчув крижаний холод на спині.
*****
Іван сидів за столом у своїй кімнаті і катав по поверхні дві золоті монети. Це заняття поглинало всю його увагу і приносило безмежне задоволення.
Як мало потрібно людям для щастя, -- подумав Скужевський і зітхнув в душі.
Він витягнув з портфеля список питань. А потім кинув хлопцеві ще одного золотого п’ятака. Монета дзенькнула по поверхні, покотилася, але не встигла впасти зі столу. Помічник схопив її блискавичним, жадібним рухом. А потім підняв зацікавлений погляд на доктора.
-- Як почалася епідемія, -- лікар задав перше питання зі списку.
-- Захворів Гануш., -- пояснив Іван. – Що жив у великій хаті на березі. Він пішов до Галини, щоб та зняла порчу чи зашептала…
-- Зашептала? – не зрозумів Павел.
-- Ну вона ж шептухою була, -- почув він у відповідь.
Скужевський на мить замислився.
-- А, замовляла хвороби, -- зрозумів він нарешті.
-- Ну. Але не допомогло. Гануш повернувся додому і тільки його й бачили. Наступного дня його донька пішла горілки купити, бо дуже погано йому було. Шляхтич не хотів продавати, а дав їй якісь ліки. То вона пішла ще запитати, може хтось інший би продал. А тут син його прибігає і каже, що батька помєр і лежить вдома. Відразу після цього знахарку за лихоманило, а назавтра вже сім чоловік були мертві.
-- Ті, до кого дівчина ходила по горілку чи хтось з їхніх родин? – перепитав доктор.
-- Так докладно то я нє знаю. Але види , що так. Вона ту погань рознесла! – від раптового прозріння в нього блиснули очі.
Хвороба переноситься через шкіру, або повітряно-крапельним шляхом, подумав лікар. Дуже швидко, від одного контакту, здригнувся він.
-- Як заразився Гануш? – запитав.
На обличчі співрозмовника щось здригнулося.
-- Нє знаю, -- відповів той занадто швидко.
Бреше, подумав лікар.
-- Чи останнім часом у ваших краях з’являлися якісь чужинці? Євреї, може цигани, мандрівні торговці, волоцюги, жебраки?
Іван розслабився і замислився.
-- Дві неділі тому приходив єврейчик Маєр по проценти, -- пояснив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вечірні дзвони», після закриття браузера.