Читати книгу - "Вечірні дзвони"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:
Рахман”, що це означає?

-- Коли хтось дуже побожний і перед Великоднем накладає на себе дуже суровий піст, -- відповіла вона без вагань. – Не тільки м’яса не їсть, а й тютюну не палить, горілки не торкається або сорок днів живе на прісних коржах, помазаних оливою…

Вони переглянулися, не розуміючи.

-- Звідки взялася ця приказка? – запитав лікар. – Хто такі Рахмани?

Дівчина широко посміхнулася.

-- Це така легенда, -- сказала вона. – Хоча люди на селі в це вірять і клянуться, що вечорами на власні вуха чули дзвони…

Вони мовчки чекали на пояснення.

-- Старші люди кажуть, що тут, поряд, існує інший світ, -- промовила вона нарешті. – Схожий на наш. Коли ми дивимося в воду, то бачимо своє відображення, але решта – це невиразний образ іншого світу. Там живуть Рахмани. Це не люди, а потвори. Вони не такі вже й злі… Вони дуже побожні і коли надходить Великий Піст – голодують сорок днів, не торкаючись їжі. Коли ми викидаємо в воду шкарлупу свячених яєць, вона допливає до берегів іншого світу і тоді вони знають, що в нас Великдень. І тоді, через два тижні, святкують свій.

-- Дзвони? – підхопив доктор.

-- Інколи, якщо стати ввечері на березі, можна почути далекий дзвін храмів і церков тамтого світу, -- пояснила Магда.

Запала тиша. Врешті господар подякував і відпустив служницю.

-- Отже, -- буркнув, розливаючи по стаканах наливку з кизилу. – Мої люди вважають, що заразилися від потойбічних істот…

-- І не тільки вони. Триста двадцять років тому таку ж теорію мав місцевий священик.

-- Напевно трапилося щось, що навело їх на таку думку. Може в село прийшов якийсь спотворений жебрак? Істота не схожа на людину…

Скужевський здригнувся.

-- Ви щось пригадали? – запитав господар.

-- Давня історія. Колись в Бергені, в Норвегії, я застрелив прокаженого жебрака, прийнявши його за самого демона хвороби. Давно це було, років п'ятнадцять тому… Я висповідався і відбув покуту, але до сих пір це гнітить мене. Гадаєте, хтось міг прибути в село без Вашого відома?

-- Це не виключається. Відколи закінчилася панщина, моя влада над ними ослабла. Колись було б важко навіть уявити, щоб на мій острів зайшов єврейський лихвар, а сьогодні всі селяни в них в кишені. Пора спати, розпитаємо завтра…


*****


Затуркотів будильник. Друга. Лікар насилу сповз з ліжка. Запалив свічку і поспіхом одягнувся. Відсунув засув у вхідних дверях; крижане, нічне повітря на мить перехопило йому подих в грудях. Місяць ще не зайшов, іній, що вкривав землю, виблискував наче розбите скло. Кілька сотень кроків, комора… Намацав в кишені ключ, прокрутив в замку. Перевірив чи револьвер знятий з запобіжника, і закривши обличчя маскою, зайшов всередину. Свічка в ліхтарі на столику все ще горіла.

Він дивився якусь мить, приголомшено. Вогник мерехтів, відбиваючись в мертвих зіницях, оживляючи їх. Всі відібрані хворі лежали мертві на сінниках. Лікар відчув крижаний холод на спині.


*****


Іван сидів за столом у своїй кімнаті і катав по поверхні дві золоті монети. Це заняття поглинало всю його увагу і приносило безмежне задоволення.

Як мало потрібно людям для щастя, -- подумав Скужевський і зітхнув в душі.

Він витягнув з портфеля список питань. А потім кинув хлопцеві ще одного золотого п’ятака. Монета дзенькнула по поверхні, покотилася, але не встигла впасти зі столу. Помічник схопив її блискавичним, жадібним рухом. А потім підняв зацікавлений погляд на доктора.

-- Як почалася епідемія, -- лікар задав перше питання зі списку.

-- Захворів Гануш., -- пояснив Іван. – Що жив у великій хаті на березі. Він пішов до Галини, щоб та зняла порчу чи зашептала…

-- Зашептала? – не зрозумів Павел.

-- Ну вона ж шептухою була, -- почув він у відповідь.

Скужевський на мить замислився.

-- А, замовляла хвороби, -- зрозумів він нарешті.

-- Ну. Але не допомогло. Гануш повернувся додому і тільки його й бачили. Наступного дня його донька пішла горілки купити, бо дуже погано йому було. Шляхтич не хотів продавати, а дав їй якісь ліки. То вона пішла ще запитати, може хтось інший би продал. А тут син його прибігає і каже, що батька помєр і лежить вдома. Відразу після цього знахарку за лихоманило, а назавтра вже сім чоловік були мертві.

-- Ті, до кого дівчина ходила по горілку чи хтось з їхніх родин? – перепитав доктор.

-- Так докладно то я нє знаю. Але види , що так. Вона ту погань рознесла! – від раптового прозріння в нього блиснули очі.

Хвороба переноситься через шкіру, або повітряно-крапельним шляхом, подумав лікар. Дуже швидко, від одного контакту, здригнувся він.

-- Як заразився Гануш? – запитав.

На обличчі співрозмовника щось здригнулося.

-- Нє знаю, -- відповів той занадто швидко.

Бреше, подумав лікар.

-- Чи останнім часом у ваших краях з’являлися якісь чужинці? Євреї, може цигани, мандрівні торговці, волоцюги, жебраки?

Іван розслабився і замислився.

-- Дві неділі тому приходив єврейчик Маєр по проценти, -- пояснив

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вечірні дзвони», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вечірні дзвони"